Тема 15. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРАВА. СУЧАСНЕ ПРАВОРОЗУМІННЯ Заняття 1. Поняття

та основні ознаки права.
Джерела (форми) права

права.

з рос. – Харків: Консум, 2006. – с.207-215, 227-233.
Кельман М.С.,

Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права. Підручник. – К.: Кордон, 2006. – с.190-211
Кокодій Ю.В., Курбацький С.А., Зьолка В.Л. Теорія права. Курс лекцій. – Хмельницький: Вид-во НАДПСУ, 2005. – с.4 -23.
2. Додаткова література:
Навчальний посібник. Теорія держави і права. За загальною ред. В.В.Копейчикова. - К.: Юрінформ, 1995. - с.88-100.
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник. - Тернопіль, - 2002. - с. 79-86.

з другого боку – обмежують зовнішню свободу осіб в їх

взаємовідносинах. (Трубецькой).

Право є сукупність умов при яких свавілля одного може бути узгоджене зі свавіллям іншого за загальним для них правилом свободи. (Кант)
Юридичні норми так чи інакше обмежують свободу людини, встановлюючи міру задоволення її інтересів, які пов’язані з інтересами інших осіб. (Коркунов)

для всіх людей природне право, що стоїть над позитивним правом

і останнє базується саме на вимогах природного права (право на життя, вільний розвиток, працю, участь в справах суспільства і держави).
(Локк, Руссо, Монтеск’є, Гольбах, Радіщев)

основні права і свободи первинні по відношенню до законодавства, позитивізм

вводить поняття “суб’єктивного права” як вихідне від об’єктивного права, що встановлене, створене державою.
(К.Бергбом, Г.В.Шершеневич)

подібно мові, поступово, в ході історичного процесу, незалежно від суб’єктивних

поглядів законодавчої влади держави.

(Густав Гуго, Карл Савіньї, Фрідріх Пухта, Шталь та ін. )

факторів. Цими факторами є інтереси, що рухають людиною і примушують

її ставити мету, яка здійснюється завдяки праву.
(Рудольф Ієринг )
Право:
це захищений державою інтерес;
воно гарантує життєві інтереси особистості, допомагає задовольнити різноманітні потреби людей;
право належить не тому, хто виявляє волю, а тому, хто користується ним;
суб’єктом права є той, кому призначено користуватися правом;
задача права полягає в тому, щоб гарантувати це користування.

“живого права”, тобто системи правовідносин, поведінки людей в сфері права.
(Ерліх,

Леон Дюгі)

задоволення потреб людей.
(Р. Штамлер)

юридична наука повинна вивчати право “в чистому

вигляді”, не пов’язуючись з політичними, моральними та іншими оцінками, так як в цьому випадку наука губить об’єктивний характер і перетворюється в ідеологію.
(Г. Кельзен)

психічне. Право, як одне із явищ цього буття, належить світу

психіки і уявляє собою імперативно-атрибутивне (обов’язково-вимогливе) переживання людей. Людські вчинки можуть бути вільними і зв’язаними.
(Л. І. Петражицький)

класу. Як і держава, воно є продуктом класового суспільства. Його

зміст носить класово-вольовий характер.

(К. Маркс і Ф. Енгельс, В.І.Ленін)

актах;
по-друге, норми права охороняються в необхідних випадках примусовою силою державного

апарату, якщо вимоги правових норм не виконуються добровільно, держава застосовує необхідні заходи для їх реалізації;
по-третє, право уявляє собою єдину систему норм, яка обов’язкова для всього населення, що проживає на території окремої держави;
по-четверте, право виражає загальну та індивідуальну волю держави в їх гармонійному взаєморозумінні;
по-п'яте, право виступає державним регулятором суспільних відносин, забезпечуючи вільний розвиток особистості, організованість і порядок в суспільстві.

та охороняються державою, виражають загальні та індивідуальні інтереси населення країни

і виступають державним регулятором суспільних відносин.

вияву правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковий характер та гарантованість

з боку держави.

яке увійшло в звичку в силу багаторазового його застосування на

протязі тривалого життя суспільства.

по конкретній юридичній справі, якій держава надає загальнообов’язкове значення.

по-перше, це правила правомірної дії – юридичний факт;

по-друге, результат

правомірних дій, як елемент правової системи (юридична норма, індивідуальний припис, акт автономного регулювання);

по-третє, юридичний документ.

норми права, що встановлюються по взаємній домовленості між правотворчими суб’єктами

(результат двосторонньої або багатосторонньої угоди) з метою врегулювання якої-небудь життєвої ситуації та забезпечується державою.

ратифіковані у встановленому порядку кожної державою.
Відповідно до ч.1 ст.

9 Конституції України міжнародні договори, які ратифіковані Верховною Радою, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, який передбачений для норм цього законодавства.

свідомої діяльності людини, яка включає в себе пізнання права, його

сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до цілісного соціального явища.

правовим кругозором, який зіткнувся з проблемами права взагалі;
б) юрист-професіонал,

який має достатній запас знань про право і здатний застосовувати і тлумачити правові норми;
в) вчений, людина з абстрактним мисленням, яка займається вивченням права, яка володіє сумою історичних і сучасних знань, здатна до інтерпретації не тільки норм але і принципів права, яка володіє певною методологією дослідження.

Об’єктом праворозуміння можуть бути право в планетарному масштабі, право конкретного суспільства, галузь, інститут права, окремі правові норми.

міри свободи людей.
2. Правовий закон втілює в себе принцип формальної

правової рівності, який має всезагальний характер справедливості.
3. Правовий закон враховує і охороняє інтереси тих, хто знаходиться за межами правової рівності (хворі, престарілі, безробітні).
4. Правовий закон – антипод свавілля. Реальне життя закону можливе тільки в умовах правової держави.

Правовий закон характеризується наступними ознаками:

та основні ознаки права.
Джерела (форми) права

права.