Тема 4. Особистість та політика

власть тьмы –
тогда вверху тьма власти"
(В. Гиляровский)

аспект.
3. Виборчі системи.

та пізнавальної діяльності, джерело активності, спрямованої на досягнення певних цілей,

реалізацію інтересів, задоволення потреб.
Об'єкт політики (О)протистоїть суб'єкту, це особа, спільнота або інституція, на які впливає суб'єкт.
Діалектика S та О така, що вони не існують один без одного і тільки у взаємодії проявляють себе тим чи іншим способом.

житті – предмет гарячих дискусій.
Брахманізм: ідея сильної, централізованої царської влади,

яка стоїть над людиною. Від людини нічого не залежить: сансара вічна, якщо людина поводить себе невідповідно до призначеного її варні, то її положення погіршиться.
Легісти: людина недосконала, її треба постійно виправляти за допомогою розвиненої системи покарань.
Конфуцій: людина – виконавець волі "сина неба" та шляхетних мужів; головне – моральне начало: "якщо висувати розумних та справедливих – народ підкорятиметься".

своєю природою є істота політична; а той, хто завдяки своїй

природі, а не внаслідок випадкових обставин, живе поза державою – є істота недорозвинута у моральному відношенні або надлюдина".
Середньовіччя (Аврелій Августин, Тома Аквінський) – проголошення неухильного дотримання релігійних догматів, покірливість "рабів Божих"; цінне у людині – не її розум та знання, а абсолютне підкорення церкві і державі.

Протагор: "людина – міра всіх речей".

антропоцентричною ідеологією;
проголосив самоцінність особистості з її розумом і унікальними

здібностями;
відокремив людину від держави та суспільства та особистості одну від іншої.
"Якщо добре кожному – то добре всім".

р.), де закріплені права:
"Rights" – невід'ємні права кожного на життя

та свободу
"Entitles" – права, які держава може надати, а може й ні – право на труд, на відпочинок, на охорону здоров'я, на пенсійне забезпечення, безплатну освіту тощо.

і її необхідна умова. Крім загальнонаціонального рівня, вибори застосовуються у

партіях, профспілках, добровільних асоціаціях, кооперативах, акціонерних суспільствах.

сформулювати свої вимоги, відповідні їх реальним або уявним інтересам, а

також забезпечити підтримку тим діям політичних лідерів, які відповідають цим інтересам;

один з основних механізмів вирішення політичних конфліктів, оскільки вибори – це мирна конкуренція інтересів різних груп суспільства
спосіб формування органів влади і управління відповідно до політичної волі громадян, висловленої за певними правилами (відповідно до виборчої системи);
засіб легітимації політичного режиму;
засіб політичної соціалізації, оскільки загальний виборче право, використовування засобів масової інформації для пропаганди передвиборних програм політичних партій і платформ кандидатів сприяють політичній освіті виборців і дають можливість індивідам активно втручатися в політичний процес.

участі в політиці. Вони дозволяють

здійснювати найбільший вплив на владу;

зберігати або змінювати парламенти і уряди,
забезпечувати їх відповідальність перед народом, змінювати політичний курс тощо.

Так, в США один раз у чотири роки проводяться федеральні,

загальнонаціональні президентські вибори, кожні два роки – вибори в нижню палату Конгресу. В ці ж терміни – раз у два роки, але не на два, а на шість років, обирається одна третина членів верхньої палати конгресу – Сенату. На рівні штатів регулярно обираються губернатори, законодавчі збори, генеральні прокурори і інші посадовці. На місцевому рівні обираються мери, радники, судді, шерифи, наглядачі шкіл і т.д. Загальну картину доповнюють вибори в партіях, профспілках і численних добровільних асоціаціях. Різноманіття електоральних форм відкривають перед громадянами достатньо широкі можливості для прояву політичної активності і впливу на державні і суспільні справи.

сукупність норм, правил і прийомів, що визначають шляхи, форми і

методи утворення представницьких і інших виборних органів державної влади.
Більшість країн сучасного світу проголосила в своїх конституціях або спеціальних виборчих законах право громадян на загальні і рівні вибори при таємному голосуванні. Загальність виборів передбачає право (або обов'язок) всіх дієздатних громадян, що досягли встановленого законом віку, брати участь у виборах. Під цим правом тут розуміється як активне виборче право, так і пасивне.

посаду;
непрямі (багатоступеневі) вибори – це голосування за осіб, яким

відводиться роль вибірників. Така система практикується при виборах президента США. Президент може бути вибраний також парламентом (Ізраїль, Греція, Ліван) або змішаною колегією вибірників, в яку входять як депутати парламенту, так і депутати виборних органів областей або суб'єктів федерацій (Індія, Італія, ФРН).

– те, що має бути повідомленим), званий іноді плебісцитом (від

лат. plebs – простий народ і scitum – рішення, ухвала).
Референдум – це всенародне голосування, об'єктом якого є важливе державне питання, з якого необхідно з'ясувати думку всього населення країни.

на виборах сторін (партій, різних суспільних організацій, самих кандидатів).
Виборча (передвиборна)

кампанія офіційно починається з дня проголошення акту про призначення виборів (звичайно це прерогатива держави) і триває до дати виборів. Фактично ж вона робить свої перші кроки задовго до офіційного старту, як тільки стає відомий про намір провести вибори.

визначення слабих і сильних місць кандидата і його суперників, вироблення

стратегії кампанії;
складання графіка кампанії;
підготовка програми (передвиборної платформи);
створення структури управління кампанією (формування команди кандидата);
формування бюджету кампанії;
розробка тактики кампанії, підготовка пропагандистського забезпечення кампанії, визначення методів роботи з виборцями і ЗМІ.
Виборча кампанія завершується підрахунком голосів, визначенням і оголошенням підсумків виборів.

оцінюються за такими критеріями:
репрезентативність, тобто здатність відобразити в парламенті

існуючий спектр політичних сил;
простота механізму виборів.

що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів

виборців, які взяли участь у голосуванні.


При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав по округу більше половини всіх голосів (50% + один голос і більш), а при застосуванні мажоритарної системи відносної більшості – той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Загалом мажоритарна виборча система застосовується у 76 країнах світу.

голосів.


В більшості країн до розподілу мандатів допускаються тільки ті

політичні партії, списки яких отримали зверху певного встановленого відсотка голосів виборців, як правило, понад 5% (так званий загороджувальний бар'єр, покликаний перешкодити надмірній кількості політичних партій в парламенті).
Обидві виборчі системи мають свої недоліки та переваги.
! Завдання: проаналізувати позитивні та негативні риси виборчих систем.

формування змішаної виборчої системи, тобто системи, які повинні ввібрати в

себе позитивні характеристики мажоритарної і пропорційної систем.
В рамках змішаної системи певна частина мандатів розподіляється за мажоритарним принципом. Інша частина розподіляється пропорційно. Досвід вдосконалення виборчих систем свідчить про те, що дана система найбільш демократична і ефективна в досягненні політичної стабільності.

50 відсотків депутатів Бундестагу обираються за земельними партійними списками, а

інші 50 відсотків – на основі мажоритарної системи відносної більшості. Німецький досвід запозичили більшість посткомуністичних країн, зокрема Україна, Росія, Литва та ін.
! Завдання. Проаналізувати переваги та недоліки змішаної виборчої системи.