Тема : Ключові поняття власності. Різні форми власності

2. Індивідуальна власність – вихідна ланка відносин власності. 3. Об’єкти і суб’єкти власності. . 4 .Основні форми власності, їх еволюція та роль на сучасному етапі: - Приватна власність. - Державна власність. - Колективна власність. - Акціонерна власність. 5.Розвиток власності на землю та сільськогосподарські підприємства. Становлення і розвиток нових форм господарювання на землі. 6. Роздержавлення і приватизація власності в Україні.

відносин з приводу володіння, розпорядження, користування і привласнення людьми як

засобів виробництва, так і результатів праці.

Панівна в суспільстві форма власності і відповідна їй форма привласнення визначають тип економічної системи.

тим стержнем у суспільстві, навколо якого формувались і розвивались всі

інші суспільні відносини. Привласнення матеріальних та духовних благ у різних економічних системах складає суть економічних відносин, що виражаються поняттям «власність».
Важливим критерієм віднесення відносин власності до предмету економічної теорії є безпосередній зв'язок відносин власності з виробничими відносинами, відносинами між людьми по виробництву, розподілу і використанню засобів виробництва. Саме засоби виробництва є головним найбільш стійким об'єктом власності.

що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів

виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо).

є особистою.
У разі використання об'єктів власності з метою отримання

певного доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна.
Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — приватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність.

суспільному виробництві, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи,

акціонерні товариства, а також майна, одержаного внаслідок успадкування.
Громадяни можуть мати в індивідуальній власності: житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, предмети домашнього господарства, продуктивну і робочу худобу, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

власнику в тимчасове володіння і розпорядження. Легковий автомобілі» може бути

використаний власником для своїх потреб, а також для надання послуг перевезення іншим суб'єктам.

кому належать блага (об'єкти власності), як вони розподіляються і з

якою метою використовуються.
Об'єктами власності є речі, які присвоюються, тобто всі елементи суспільного багатства, результати та фактори виробництва.
Суб'єктами власності можуть бути окремі особи (громадяни), колективи, організації, фірми, асоціації, держава.

1) Приватна власність.

2) Державна власність. 3) Колективна власність. 4) Акціонерна власність.

своєї інтелектуальної, творчої діяльності... Ніхто не може бути протиправно позбавлений

права власності. Право приватної власності є непорушним".

Проте приватна власність мусить мати переважно трудовий характер. З цього

приводу в Законі зазначається: праця громадян є основою створення і примноження їх власності.
Власник має право на договірній основі використовувати працю громадян.
Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.

його провина. Якщо він не отримав вигоду, то вона дісталась

іншому. Тому приватний власник вчиться, шукає, взнає, придумує, купує, фінансує наукові дослідження. Однозначно розвиває продуктивні сили, а відповідно, суспільство в цілому, В цьому глибоке, прогресивне значення приватної власності.
Відмінною рисою приватної власності є те, що власник безпосередньо здійснює і реалізує право володіння, розпорядження, використання і привласнення. Безпосередньо. Особисто. На свій страх і ризик. Діє він на ринку, де господарює жорстока конкуренція. Проте успіх на ринку може бути повним. І це заслуга власника. Він присвоює здобутки свого успіху. Але на ринку панує стихія і анархія.

природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси

її континентального шельфу... є об'єктами права власності Українського народу"

діяльність
Верховної Ради;
державних органів;
майно Збройних Сил, органів служби

безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;
оборонні об'єкти;
єдина енергетична система;
кошти державного бюджету;
національний банк;
інші державні банки;
майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;
страхові, резервні та інші фонди та майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

і утворюваних ними органів; кошти місцевого бюджету; житловий фонд; місцеві

енергетичні системи; комунальне господарство;
в) майно державних підприємств - це те майно, яке закріплене за державним підприємством і яким воно може розпоряджатися

Об'єктами державної власності залежно від рівня влади є природні ресурси

(земля, її надра, води, ліси, повітряний простір), засоби комунікації, транспорт, заклади освіти, культури, спорту тощо.

в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані

кілька або багато суб'єктів.

орендарів, колективні підприємства, кооперативні, акціонерні і господарські об'єднання, професійні спілки,

політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами

та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом;
б) власність

колективного підприємства - це форма власності, яка виникає у тому випадку, коли все майно державного підприємства, вироблена продукція, одержані доходи переходять у власність трудового колективу;

майнові внески його членів; виготовлена ними продукція; доходи, одержані від

її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;
г) власність громадських організацій. Вони можуть мати у власності будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій;
д) власність релігійних організацій: культові споруди, . предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, житлові будинки, грошові кошти

на певну кількість акцій

розвиток нових форм господарювання на землі.

великого капіталістичного землеробства, при якій земельна ділянка здається в оренду

лендлордом (земельним власником) капіталісту-орендарю, що організує на ній сільськогосподарське виробництво.
Право приватної власності на землю передається в спадщину;

капіталістичне землеробство, типове для країн, що розвиваються, у господарствах

якого провадяться експортні сільськогосподарські культури, і використовується дешева робоча сила. Його відмітна риса — низькі витрати виробництва.
Підприємство ведеться з застосуванням іноземного капіталу чи капіталу місцевої буржуазії;

багатогалузеве, переважно натуральне сільськогосподарське виробництво, що ведеться працею селянина

і членів його родини на власній землі з метою внутрішньогосподарського споживання.
Надлишки продукції можуть бути реалізовані на ринку;

спеціалізоване сільськогосподарське виробництво, що ведеться працею фермера і членів

його родини на власній чи орендованій землі. У сезон може використовуватися праця найманих сільськогосподарських робітників.

формах землеволодіння і землекористування:
земля орендується у приватного власника;
земля орендується

у держави;
члени кооперативу поєднують свої земельні наділи і спільно їх обробляють;

збереження, транспортування і переробку сільськогосподарської продукції;

області сільськогосподарського виробництва (селекція, насінництво).

Роздержавлення — це комплекс заходів, спрямованих па перетворення

відносин власності, ліквідацію монополії держави на власність, формування багатоукладної економіки, посилення процесів її саморегулювання

відповідні повноваження передаються підприємствам.
Здійснюється через лібералізацію господарської діяльності та приватизацію

власності
Однією з основних форм роздержавлення власності у постсоціалістичних країнах є приватизація.

приватну — індивідуальну чи групову.

в Україні. Вони викликані необхідністю переходу до ринкової економіки. З

цією метою було проведено приватизацію. Приватизація — це відчуження державної власності на користь окремих громадян, домашніх господарств та інших суб'єктів.
У період існування командно-адміністративної системи в Україні було суцільне одержавлення власності. Для переходу до ринкової економіки необхідно було створити різні форми власності та господарювання. Для цього було проведено приватизацію.
Об'єктами масової приватизації були:
1) майно державних підприємств;
2) державний житловий фонд;
3) державний земельний фонд.

форми власності, вирішення якого дасть змогу ліквідувати монопольне становище держави

та її відомств, створити умови для розвитку різних форм власності: перетвореної державної власності, акціонерної, кооперативної, приватної та інших, зробити кожного працівника, кожний трудовий колектив справжнім суб'єктом відносин власності. Це стало головною метою економічної політики на початку перехідного періоду, яка мала забезпечити рівноправність усіх форм власності, створити необхідні передумови для розвитку ринкових відносин, стимулювати трудову і підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва.

свої законодавчі акти, враховуючи економічну, політичну, демографічну, історичну та інші

особливості.
Наша країна не могла використати способи і методи роздержавлення та приватизації, які застосовувалися у західних країнах через низку обставин:
тотальне одержавлення (частка державного сектору перевищувала 90 %). Це зумовлювалося тим, що державні органи впродовж десятиліть безпосередньо керували всіма стадіями виробничого процесу, розподілу і перерозподілу результатів праці; надзвичайно спотворена структура народного господарства (принцип «виробництво в ім'я виробництва» призвів до того, що в 1990 р. частка засобів виробництва становила 69,5 % усього обсягу виробленої продукції");

економічної структури, зумовлена постійним зростанням матеріалоємності суспільного продукту і відповідним

зменшенням частки національного доходу в ньому.
Деструктивні процеси посилювались економічно необґрунтованим вивезенням значної частки додаткового продукту за межі України. Як наслідок, економіка України відчувала постійний дефіцит інвестиційних ресурсів, що перешкоджало ефективно здійснювати структурну перебудову і регулювати процеси простого відтворення.

нових. Надзвичайно малою була частка легкої промисловості та галузей машинобудування,

які обслуговували соціальний комплекс. Наслідком цього стало падіння виробництва національного доходу на душу населення.