Трансформація інституту зайнятості як складова глобальних змін у

феномен прекаризації
Колот Анатолій Михайлович
доктор економічних наук, професор,
проректор з науково-педагогічної роботи,
завідувач

кафедри управління персоналом та економіки праці
ДВНЗ «Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана»

останні 20 років масштабні, багатовекторні зміни, які трансформували чи не

всі складові соціально-економічного буття. Тим часом ці зміни так і не наблизили нас до стабільності, не надали соціально-економічному розвитку стійкої динаміки, не усунули асиметрію економічних результатів, з одного боку, і соціальних завоювань абсолютної більшості населення — з іншого. Зате з'явилися нові і поглибилися колишні ризики, розширилося поле сегментів нестабільності, посилилася непередбачуваність наслідків господарської діяльності.

на прикладі соціально-трудової сфери, у центрі якої знаходиться економічно активна

людина, яка є інституційним простором формування, функціонування та розвитку соціально-трудових відносин, що все більше набувають ознак нездорових.

численні асиметрії в ній, носять як об'єктивний, так і суб'єктивний

характер. Найбільш значимими серед них є наступні:

- глобалізація світової і зростання відкритості національної економіки у їх нинішньому форматі;

- трансформація у бік погіршення вікової структури населення в цілому і економічно активного зокрема;

- лібералізація соціально-економічної політики, складовою якої є так званий економоцентризм;

- уповільнення темпів економічного зростання;

соціальними силами;

- низька, неадекватна реальним потребам роль держави у забезпеченні

стійкого розвитку соціально-трудової сфери;

- недостатнє наукове забезпечення цієї проблематики, несформованість сучасного економічного мислення та світогляду у багатьох членів соціуму;

- зростаюча сегментація соціально-трудової сфери, у якій уживаються доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні уклади, методи регулювання;

- трансформація інституту зайнятості і різновекторність змін на ринку праці.

контрастів, світ суперечливих трендів, світ неоднозначних за наслідками змін. Результати

проведеного автором дослідження дають підстави виокремити низку взаємопов’язаних процесів, які відбулись у світовій практиці за останні 10-15 років та набувають усе більших масштабів, інтенсивності й змінюють зайнятість і усталені параметри ринку праці, а саме:

часу;

— посилення диференціації сегментів ринку праці під впливом нової ієрархії

факторів виробництва;

— посилення тренду, коли істотна частина робіт з високою і надвисокою складністю уживається з такою ж часткою робіт з низькою і наднизькою складністю;

— різновекторність процесів, що відбуваються в змісті і характері праці.

Подібно тому, як на початку ХХ століття з'явилися сотні тисяч робочих місць на конвеєрних лініях з монотонною примітивною працею, на рубежі двох тисячоліть подібні робочі місця з'являються в офісах, в інших структурах за використання сучасних інформаційних технологій.

масштаби застосування нестандартних (атипових, нетрадиційних) форм зайнятості і серед них:

—

зайнятість на умовах неповного робочого часу або неповна зайнятість;

— зайнятість на умовах строкових трудових договорів;

— тимчасова, непостійна зайнятість, у тому числі запозичена праця;

— вторинна зайнятість;

— дистанційна зайнятість;

— зайнятість на основі договорів цивільно-правового характеру;

— неформальна зайнятість, у тому числі самозайнятість;

— нереєстрована зайнятість у формальному секторі.

довгостроковим і глибинним її джерелом є симбіоз двох факторів, які

діють у просторі і в часі. Йдеться про те, що дедалі більша потреба роботодавців (попит на нетипову зайнятість) поєднується з одночасною трансформацією пропозиції праці.

структурні зрушення в процесі переходу від масового конвеєрного виробництва до

виробництва, що притаманне новій економіці (економіці знань);

— посилення глобальної конкуренції;

— значне розширення сектору послуг;

— небувалі раніше масштаби застосування інформаційних і комунікаційних технологій;

— наростання гнучкості ринку праці та виробництва.

зростаюче включення жінок, молоді, зокрема, студентів, в економічно активне життя;

—

підвищення добробуту домогосподарств;

— комп'ютеризація і збільшення технічного оснащення домогосподарств;

— поступове перетворення “людини економічної” в “людину творчу”;

— підвищення значення нематеріальних мотивів у життєдіяльність економічно активного населення.

Яким є співвідношення зисків і збитків суб'єктів соціально-трудових відносин від

застосування нетипової зайнятості? Чи стають за таких умов більш “здоровими” відносини у сфері безпосереднього докладання праці? Відповіді на ці питання є ключем до отримання об'єктивної оцінки наслідків застосування нестандартної зайнятості.

чи інших форм нестандартної зайнятості в багатьох випадках носить добровільний,

мотивований характер. Це бажання поєднувати навчання і роботу за атиповим трудовим договором, робота неповну зміну з можливістю догляду за дітьми; тимчасова або інша нестандартна зайнятість з можливістю мати більше вільного часу і самореалізації людини в інших сферах життєдіяльності.

активної людини бік цієї проблеми. Результати спеціальних досліджень, численні публікації

з питань ринку праці та зайнятості переконують у тому, що застосування нестандартних форм зайнятості все більше і більше має не добровільний, а вимушений характер. Останнє пов'язано з дефіцитом робочих місць і відсутністю можливості працювати на умовах стандартного трудового договору (не обмеженого певним періодом і повну норму робочого часу).

Міжнародної організації (МОП), і яке має пряме відношення до прекаризації,

про яку мова буде йти пізніше. Нестійку зайнятість МОП пропонує розглядати через призму контрактних угод і нестійких умов трудової діяльності.

(контракт на фіксований термін, контракт на короткий термін, тимчасова, сезонна,

поденна і випадкова праця);

2) Природу трудових взаємовідносин (багатосторонні і приховані відносини найму, фіктивна самозайнятість, субпідряди і агентські контракти).

Слабку захищеність за припиненням трудових відносин;

3) Відсутність доступу до механізмів

соціального захисту і благ, що традиційно асоціюються зі стандартною зайнятістю;

4) Відсутність або обмеження доступу працівника до реалізації своїх прав.

наймані працівники на ринку праці (зовнішньому і внутрішньому) є такими:
—

не оформлюється належним чином трудовий договір / контракт;
— необґрунтовано укладається строковий трудовий договір замість безстрокового;
— знижується / затримується оплата праці, коливається її рівень;
— не забезпечуються (не оплачуються або не надаються) соціальні гарантії (оплата лікарняних, відпуски по вагітності і родам, виробничого травматизму тощо);
— розширюється “гетто” незадовільних умов праці;
примусово оформлюються адміністративні неоплачувані відпустки;
— не оплачується понадурочна робота;
— відсутня зрозумілість стосовно того, хто є реальним роботодавцем.

у тому числі і економічно розвинені. Так, у країнах —

членах ОЕСР нестандартною зайнятістю охоплено за різними оцінками від 15 до 25% працюючих. У цілому ж у світі десятки мільйонів людей працюють на робочих місцях, які знаходяться поза сектором постійної зайнятості. Серед них немало людей, які мають вищу освіту, яка все менше стає гарантією стабільного соціального стану.

ЄС новою тенденцією в сфері зайнятості є масове створення так

званих “практикантських” робочих місць для випускників вищих навчальних закладів.

нестійкість соціально-трудових відносин – основні причини розвитку явища, що отримало

назву “прекаризація” і яке, як свідчить практика, дестабілізує соціально-трудову сферу, обумовлює десоціалізацію відносин між працею і капіталом і “працює” на зниження якості трудового життя.

— нестійкість, хиткість, нетривкість, неміцність) прийшли на пострадянський простір із

зарубіжної літератури і практики. Вперше на прекаризацію як суспільне явища зарубіжні дослідники звернули уваги в 80-х роках минулого століття.

прошарок, який знаходиться в скрутній, нестабільній соціальній ситуації.
Відповідно “прекарії”

– усі люди, що перебувають у нестабільних трудових відносинах, на які поширюються нестандартні (нестійкі, атипові, тимчасові тощо) форми зайнятості; усі, хто перебиваються від приробітку до приробітку, від однієї соціальної допомоги до іншої.

поширення багатоманітних форм нестандартної зайнятості і одночасно як суспільне явище,

що пов'язане із збільшенням прошарку людей, які відчувають хиткість, ненадійність, нестабільність свого стану, свого соціального буття.

відхилень:

— відхилень від стандартних відносин зайнятості;

— відхилень від стандартних відносин

з приводу трудових доходів;

— відхилень від стандартних відносин захищеності від соціальних ризиків;

— відхилень від стандартних, унормованих трудових прав.

є :
— корозія трудових прав;

— “тінезація” соціально-трудових відносин;

— зниження рівня

соціальної захищеності;

— відсутність стабільної роботи і невпевненість у завтрашньому дні;

— низький рівень трудових доходів через вимушену нестандартну зайнятість;

— повний або частковий демонтаж “стандартного” трудового договору.

2011], розглядає поняття прекаріату як соціологічного неологізму (за аналогією з

пролетаріатом), який використовується для позначення неоднорідної групи працюючих і безробітних, що живуть в умовах соціально-економічної незахищеності.

Еберта [Friedrich-Ebert-Stiftung, 2006], прекаріат визначають як зростаючу групу тих, хто

перебуває за межею бідності або взагалі відірваний від цивілізованих суспільних прагнень.

відчувають нестачу в семи формах, що пов'язані з безпекою праці,

представлених у програмі “промислового громадянства”, розробленої після Другої світової війни для робітничого класу чи промислового пролетаріату:

1) безпека ринку праці (адекватні можливості отримати дохід);

2) гарантія зайнятості (захист від незаконного звільнення; положення, що регулюють найм і звільнення; накладення штрафів на роботодавців при порушенні правил та ін);

3) гарантія праці (здатність і можливість зберегти існуюче місце зайнятості, а також бар'єри для професійної заміни частини кваліфікованих працівників некваліфікованими і можливості для “вертикальної мобільності” з точки зору статусу і доходу);

професійних захворювань, за допомогою, наприклад, положень, що регулюють безпеку і

здоров'я, що обмежують робочий час, роботу в нічну зміну і т.д.);

5) відтворення кваліфікації (можливість оволодіти навичками за допомогою учнівства, професійної підготовки та інш., а також можливість використовувати компетенції);

6) безпека доходів (гарантія відповідного стабільного доходу, захищеного за допомогою, наприклад, встановлення мінімального розміру заробітної плати, індексації заробітної плати, всебічне соціальне забезпечення, прогресивне оподаткування);

7) безпека вираження думки (колективне право голосу на ринку праці, через, наприклад, незалежні профспілки, які мають право на страйк).

можемо мати з огляду на наступне.

Прекарії — це ті категорії економічно активного населення, які частково або повністю вилучені зі складу офіційно працюючої робочої сили і це вилучення має вимушений характер.

Прекарії — це економічно активне населення, яке відчуває соціальну небезпеку через нестабільну зайнятість.

Прекарії — це економічно активне населення, стосовно якого відбувся повний або частковий демонтаж “стандартного” трудового договору не з ініціативи працівника.

яке не має можливості реалізувати своє право на гідну працю.

для працюючих, так і для економіки та суспільства в цілому.

Для економічної людини перебування у статусі прекарія означає втрати не лише матеріального, а й морального, психологічного, соціального характеру.
Втрати матеріального характеру очевидні: втрата можливості забезпечувати гідні умови життя; неповноцінне відтворення робочої сили; відсутність перспектив розвитку людського капіталу тощо.

відчуває себе виключеною із суспільного життя; людина перебуває у стані

стресу, невпевненості; людина втрачає можливість планувати — планувати створення сім’ї, народження дитини, освіту своїх дітей, придбання товарів довготривалого характеру; людина відчуває себе незахищеною, опиняється наодинці зі своїми проблемами.

використовувати такі групи критеріїв:

1) ринкові (безробіття, вимушена неповна зайнятість, сезонна

робота);

2) правові (неофіційна зайнятість, невизначений правовий статус людини в країні);

3) соціально-трудові (нестабільність роботи, гнучкість форм зайнятості, тяжкість і небезпека праці);

4) соціально-психологічні (відсутність упевненості в збереженні роботи, соціальне відторгнення, невпевненість у завтрашньому дні);

5) економічні (зокрема, низький рівень доходів).

до прекаріату, можна виділити окремі загальні риси, а саме: відсутність

соціальних гарантій, стабільної роботи і заробітку, а іноді навіть громадянських прав. Слід зазначити, що безробіття є особливою формою прекаризації, коли трудові відносини працівника з роботодавцем розірвані, а фінансові надходження надзвичайно обмежені.

прекаріату, і індикатори, що характеризують їх чисельність:

безробітні (чисельність безробітного населення

віком 15-70 років, тис. осіб);

2) зайняте населення, що має вкрай низький рівень доходів (чисельність штатних працівників, яким заробітна плата нарахована в межах мінімальної заробітної плати, тис. осіб);

3) населення, зайняте у неформальному секторі економіки (чисельність населення, яке зайняте в неформальному секторі економіки, тис. осіб);

4) працівники, які не мають стабільної роботи і впевненості в її збереженні (чисельність осіб, які працюють за договорами цивільно-правового характеру чисельність працюючих, які не охоплені колективними договорами, тис. осіб);

(чисельність працівників, що перебували у відпустках без збереження заробітної плати

(на період припинення роботи), тис. осіб; чисельність працівників, які переведені з економічних причин на неповний робочий день (тиждень), тис. осіб);

6) сезонні працівники (чисельність сезонних працівників, тис. осіб);

7) працівники, які здійснюють трудову діяльність у шкідливих і важких умовах праці (чисельність працюючих, які здійснюють трудову діяльність в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, тис. осіб);

8) нелегальні трудові мігранти (чисельність нелегальних трудових мігрантів в країні, тис. осіб).

категорій економічно активного населення, яке претендує на статус прекаріїв (за

офіційними статистичними даними за 2004-2012 р.р.), представлені в табл.1.

в Україні більш показовою буде оцінка частки різних груп, що

претендують на статус прекаріїв, в економічно активному населенні (табл. 2).

економічно активного населення істотно відрізняється. Так, в 2012 році вона

змінювалася в межах від 0,2% до 21,1% (рис. 1).

Рис.1. Групи населення,які претендують на статус прекаріїв, в економічно активному населенні в Україні в 2012 р. %

Джерело: Зображено автором за даними статистичних збірників “Економічна активність населення України” і “Праця України” [Державна служба статистики України, 2012]

прекаріїв, в економічно активному населенні в Україні є безробітні та

населення, яке зайняте у неформальному секторі економіки, в 2004-2012 рр., за нашими оцінками, як мінімум від 26,3 до 29, 2% економічно активного населення в Україні можна віднести до прекаріїв, що становило від 5846,2 до 6437,6 тис. чол. (рис. 2).

Рис 2. Основні групи прекаріїв в економічно активному населенні в 2004-2012 рр.

Джерело: Зображено автором за даними статистичних збірників “Економічна активність населення України” і “Праця України” [Державна служба статистики України, 2012].

а також враховуючи досвід мінімізації прекарної зайнятості в європейських країнах,

ми пропонуємо наступні заходи щодо вирішення проблем ринку праці для запобігання негативних тенденцій у сфері зайнятості: посилення державного контролю за дотриманням трудового законодавства; перегляд політики державного регулювання ринку праці та соціального політики, які можуть і повинні перешкоджати зростанню нестандартної зайнятості; реалізація на практиці принципів гідної праці; заохочення роботодавців до створення постійних робочих місць; внесення змін у трудове законодавство, які дозволять розширити права трудящих, що працюють на умовах нестандартних трудових договорів; обмеження доступу нелегальних мігрантів в Україну.
В той же час чи не основне завдання – це зміна самої парадигми формування економічної політики, а саме , запровадження такого порядку, коли кожне економічне рішення розглядається через призму впливу на параметри ринку праці.

були присутні елементи нестійкості. На сучасному етапі має місце новий

виток, нові форми, тривожні масштаби нестандартної зайнятості, які унеможливлюють стійку соціальну динаміку, досягнення високих стандартів якості трудового життя.
Нестійка зайнятість, зростання масштабів прекаризації — все це є антиподом реалізації принципів гідної праці.

форми зайнятості мають право на існування, більше того, ми усвідомлюємо,

що масштаби запровадження цих форм мають збільшуватись. Адже, це одна із форм адаптації бізнесу до умов, що породжені глобалізацією.
Водночас ми стверджуємо, що баланс у застосуванні стандартних і нестандартних форм зайнятості порушено. Соціально-трудові відносини розвиваються асиметрично, постійно “ущемляються” права не роботодавців, а найманих працівників.