ВЕЛИКА БРИТАНІЯ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст

реформа 1832 р.
2. Зовнішня політика Великої Британії в першій половині –

середині ХІХ ст.
3. Внутрішня політика ліберальних і консервативних урядів Великої Британії в другій половині ХІХ ст. Парламентські реформи 1867 і 1884 рр.
4. «Ірландське питання» у внутрішній політиці Великої Британії в другій половині ХІХ – початку ХХ ст.
5. Зовнішня політика Великої Британії в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.

становища, і, відповідно, наростання соціальної напруженості. Труднощі переходу від тривалої

війни до миру були пов’язані із різким збільшенням державного боргу, кризами в промисловості й торгівлі, неврожаями у сільському господарстві. Державний борг до кінця війни сягнув 885 млн фунтів стерлінгів, при цьому щорічні відсотки за ним складали 32 млн.
Хлібні закони 1815 р.
Соціальний протест 1815-1816 рр. носив економічний характер (рух проти хлібних законів, росту цін і безробіття).

Як вийти з цієї ситуації?

набуває рух за парламентську реформу. Значний вплив на зростання свідомості

середніх і нижчих прошарків населення відіграла преса. Зокрема, активіст Вільям Коббет, зменшивши формат газети «Віклі Політікал Реджістер», зумів уникнути високого гербового збору й здешевити видання до 2 пенсів. Газета мала тираж 44 тис. екземплярів.
У серпні 1816 р. бере початок петиційна кампанія. На мітингу у Вестмінстері вирішено звернутися до парламенту з вимогою провести реформи. Політична програма була поміркованою – надання виборчого права усім, хто платить прямі податки, введення щорічних виборів до Парламенту (раніше каденція 7 років). Взимку 1817 р. на мітингу у Спафільді (пустка біля Лондона) зібралося бл. 100 тис. осіб. Резолюція: звернутися до Парламенту з вимогою реформи. До цього часу у Парламент було подано більше 600 петицій, під якими стояло 1-1,5 млн підписів. У січні 1817 р. група лондонських лібералів створила Товариство парламентської реформи (Бердетт), яке виступило проти загального виборчого права, плануючи обмежити виборців платниками податків.

французьких подій. Тому в березні 1817 р. парламент тимчасово призупинив дію

Габеас Корпус Акт (1679 р.), відновив статті про мітинги, збори й товариства Акту 1795 р., ввів суворе покарання за агітацію серед солдатів і моряків.
Ці заходи дозволили місцевій владі арештувати найрадикальніших лідерів і придушити повстання шахтарів у Йоркширі та Дербширі. До весни 1818 р. не лише завдяки репресіям, а й певному економічному підйому, вдалося подолати масове невдоволення, відповідно, було відновлено дію Габеас Корпус Акт.

у Манчестер на мітинг прихильників реформ на площу Пітерсфільд прибуло

40-150 тис. осіб. Але магістрат розігнав його військами – «Пітерлоо». Вбито до 10 осіб, поранено до пів тисячі, у побитті брали участь частини, які воювали при Ватерлоо. Газета «Таймс» опублікувала чіткий звіт про події, критикуючи дії влади. З цього часу це видання перетворюється в одне з найвпливовіших у Британії.
Але лорд Ліверпуль обрав курс на придушення усіх протистоянь. Восени 1819 р. надзвичайна сесія парламенту прийняла рішення збільшити асигнування на армію, ввела закони, якими фактично заборонено проводити масові мітинги і обмежувалися можливості преси. Ці закони увійшли в історію, як «шість законів для затикання ротів». Для проведення мітингів відтепер потрібен був дозвіл місцевої влади. На певний час ситуація заспокоїлася.

памфлет «Становище народу», у якому було викладено урядову точку зору

на поточні події та висвітлено подальший план дій.
У 1823 р. у кабінет увійшов Вільям Гескіссон, що виступав за скасування обмежень у торгівлі з колоніями. Почався перегляд митної системи, скасовані деякі ввізні мита на сировину. Ще більше обмежено втручання монарха в урядову політику. Старий король не бажав втручатися у політику, обмежувався розвагами, і навіть прагнув не допускати міністрів у палац.
Змін зазнало й соціальне законодавство. У 1824 р. парламент скасував закони, за якими заборонялося створювати робітничі союзи. Почалися політичні й громадські дискусії щодо скасування Тест акту 1673 р., за яким католикам і диссентерам (неангліканцям, пуританам) було заборонено займати державні й військові посади. Що стосується диссентерів, то їхня кількість не перевищувала 7 % населення, а серед підприємців вони становили 40 %.

війни з американськими колоніями.

(1830-1834). Він призначив Комітет для підготовки пропозицій щодо реформи, до

якого увійшли лорди Дарем, Рассел, Данкеннон і Грехем. У палату громад взимку 1830-1831 рр. подано 645 петицій, у т.ч. 280 – за таємне голосування, 182 – за скорочення парламентської каденції. 1 березня 1831 р. від імені уряду на розгляд парламенту проект подав лорд Рассел. Обговорення з перервами тривало аж до весни 1832 р. Суть пропозицій:
Ліквідація 60 «гнилих» містечок
47 містечок мали надсилати 1 депутата замість 2
10-фунтовий майновий ценз.
Прихильники реформи використали цікавий хід – вони оголосили, що противники білля є противниками короля.

чому ж суть реформи?
До реформи палата громад складалася з 658 місць:

188 від 114 графств, 465 – від 262 містечок, 5 – від університетів, з 1821 р. 2 – від Йоркшира, решта від Ірландії., Шотландії й Уельсу. Реформа зберегла загальну кількість депутатів, але ліквідувала 56 «гнилих» містечок, які посилали по 2 депутати, 32 міста з населенням до 1 тис. осіб замість двох тепер обирали одного депутата. Таким чином, 144 місця перерозподілено між містами й графствами. 42 великі промислові центри отримали право посилати депутатів (Бірмінгем, Лідс, Манчестер). Виборчий ценз у графствах – 40 шилінгів чистого прибутку з нерухомості, у містах – 10 ф ст. Інші обмеження: внесення податку на бідних, проживати на 1 місці не менше 1 року; отримання державної допомоги позбавляло права голосу. Вводилася обов’язкова щорічна реєстрація виборців, яка передбачала внесення певної суми. За підрахунками істориків, у виборах 1834 р. брало участь 620 тис. осіб із 24-мільйонного населення, у 1831 р. – 344250, тобто електорат збільшився удвічі.

збереження священних інститутів (корона, палата лордів, Англіканська церква), колоніальної імперії

та унії з Ірландією. А розділяло їх ставлення до реформ.
У групу «ультра» входили ті, хто виступав проти будь-яких змін, виступали за скасування прийнятих «нелегітимних» законів.
Друга група – «сердиті» - також проти реформ, але вже прийняті закони приймали, як невідворотне зло.
Третя група – піліти – прихильники Роберта Піля, який вважав, що необхідні реформи слід проводити, але здійснювати це мають обережні консерватори, а не радикали.

голоду. Разом з тим доброчинність була серйозною статтею видатків, середній

стан витрачав на це другу за розміром суму після купівлі продуктів харчування. Тому в парламент поступали петиції з проханням переглянути існуючу систему допомоги бідним. Перемогли підходи лібералів, які стверджували, що безробітний не може жити краще, аніж робітник чи ремісник. Тому Закон 1834 (Закон про робітні будинки (workhouse)) залишив у силі сплату податку, але нужденні могли отримувати допомогу лише в стінах робітних домів. Жахливі умови. Чарльз Діккенс «Олівер Твіст». Робітні будинки припинили своє існування офіційно в 1930 р., а фактично в 1948 р.

рухи – чартизм і фрітредерство.
Фрітредери створили Лігу боротьби проти

хлібних законів. Тактика полягала у зборі підписів і скеруванні численних петицій у парламент.
У 1841 р. уряд вдруге очолив Роберт Піль (1841-1846). Саме завдяки йому у 1846 р. хлібні закони було скасовано. У 1849 р. було скасовано Навігаційні акти.
Так в економічній політиці восторжествували ліберальні принципи вільної торгівлі.

закордонних справ;
1855-1865 рр. – прем‘єр.
Зовнішня політика ґрунтувалася на принципі

«рівноваги сил», який передбачав розподіл держав континентальної Європи на ворожі групи, що в боротьбі послаблювали одна одну і змушені були звертатися до Британії, як до арбітра.

яка виступала за нову парламентську реформу, у 1865 р. – Ліга

реформи. Смерть у 1865 р. лорда Пальмерстона, який був противником реформи, дозволила сформувати уряд лорду Расселу, який запропонував знизити виборчий ценз з 10 до 7 ф ст.
Відсутність єдиної позиції політикуму призвела до відставки уряду. Тому уряд сформував консерватор Дербі. В умовах маніфестації по країні консерватори запропонували прийняти закон про парламентську реформу.

своїх представників
35 обирали по 1, а не 2 представники
Звільнені 57

місць розподілялися між містами
Майновий ценз у містах знижено з 10 до 6 ф ст.
Виборче право розширилося й на тих, хто орендував квартиру, жив у ній не менше 12 місяців
Таким чином, електорат у графствах збільшився у 1,5 рази, у містах – у 6 раз, у Шотландії – у 8 раз. Сягнув 2,5 млн осіб.
Б. Дізраелі, як ініціатор реформи, був нагороджений королевою титулом і став лордом Біконсфільдом. Однак, консерваторам не вдалося перемогти на нових парламентських виборах (чому?).

1832 р. вперше обраний до парламенту, як представник партії торі. У

1840-ві рр. зблизився з Р. Пілем, підтримав скасування хлібних законів.
У 1850-ті рр. остаточно переходить у табір лібералів. У 1859 р. міністр фінансів в уряді лорда Пальмерстона.
Перший уряд Гладстона увійшов в історію, як реформаторський.

шкільний податок. Уряд сприяв формуванню державної системи освіти, послаблюючи впливи

релігійних шкіл. Однак, релігійні навчальні заклади зберігалися й отримали право на субсидії.
1870 р. прийнято закон про державну службу, згідно якого вводився спеціальний прилюдний екзамен для претендентів. Одночасно уряд Гладстона провів університетську реформу, скасував застарілі порядки, за якими особи неангліканського віросповідання не могли отримувати вчені ступені й стипендії.
У 1871 р. військова реформа скасувала продаж патентів на офіцерство, а також зменшила термін служби з 12 до 6 років.
У 1871 р. легалізовано тред-юніони. У 1872 р. введено таємне голосування на виборах у парламент. Закон 1873 р. замість заплутаної системи судочинства передбачав створення двох загальнодержавних судових інстанцій – верховного суду й Апеляційної палати.

служб у містах (за словами Дізраелі, «каналізаційна політика»). Уряд розробив

три законопроекти по охороні здоров’я:
1. кодифікація і систематизація існуючих актів
2. проти фальсифікації продуктів харчування і медикаментів
3. проти забруднення річок і водойм.
У 1876 р. консерватори ввели обов’язкову початкову освіту для дітей до 10 років і спеціальний механізм для контролю за дотриманням цього правила.

парламентські реформи. На відміну від попередніх, їм не передував т.

зв. тиск зовні. Реформа 1884 р. ввела єдину систему представництва, тобто однакові виборчі права мешканцям сіл і міст. Вона зберегла невеликий майновий ценз. У результаті електорат зріс до 5 млн, що складало 16 % дорослого населення. Наступна реформа 1885 р. перерозподілила виборчі округи.
У 1888 р. проведено реформу місцевого самоврядування, за якою до виборів в органи місцевого самоврядування допускали жінок, старших 30 років.
У 1891 р. затвердили закон про безкоштовну початкову освіту.

який ввів шкільний податок.
У 1876 р. ввели обов’язкову початкову освіту для

дітей до 10 років і спеціальний механізм для контролю за дотриманням цього правила.
У 1891 р. затвердили закон про безкоштовну початкову освіту.
У 1906 р. шкільні управління отримали можливість забезпечувати дітям безкоштовні сніданки.
У 1907 р. введена шкільна медицина.

що змінив демографічну ситуацію в країні. Якщо на початку ХІХ ст.

в Ірландії мешкало 5 319 867, у 1841 – 8 222 664, у 1911 р. – 4 390 219. Унаслідок наполовину штучного голоду померло майже мільйон ірландців.

голод. Тоді й виник рух Земельної ліги (1879-1882), який використовував

масові засоби боротьби – тактику бойкоту, відмову від внесення орендної плати тощо. Творцем цієї оранізації став Майкл Девітт. Він склав програму «Новий курс», яка передбачала об’єднання зусиль усіх національних ірландських рухів. У 1878 р. Девітт здійснив поїздку у США, де залучився матеріальною підтримкою емігрантів. Підтримали його й гомрулери, тобто ті, хто вимагав для Ірландії самоврядування (Чарльз Парнелл). 21 жовтня 1879 р. у Дубліні була створена Земельна ліга, яка об’єднала всі національні сили Ірландії. Очолив її Ч. Парнелл. Було прийнято Декларацію принципів, яка оголошувала, що Ірландія належить ірландському народу.

обструкції. 2 березня 1881 р. призупинено дію Габеас Корпус Акт. У тому

ж 1881 р. Гладстон провів через парламент закон про земельну реформу, яка дещо врегулювала умови оренди. А в жовтні 1881 р. влада позбавила Парнелла й інших гомрулерів парламентської недоторканості й ув’язнила їх. У відповідь на це в Ірландії розгортається «аграрний терор».
Тому Гладстон приступив до переговорів із Парнеллом, який перебуваючи у тюрмі, залишався національним лідером. Наприкінці квітня 1882 р. вони підписали Кілмінхеймську угоду, за якою скасовано закон про військовий стан, звільнено в’язнів, надано допомогу 100 тис. ірландських орендарів у виплаті боргів. Парнелл погодився розпустити Земельну лігу й Національну ірландську лігу.

За гомруль у палаті громад проголосувало 313 депутатів, проти –

343.
Другий білль про гомруль (1893 р.) був прийнятий палатою громад, але відкинутий лордами. А йшлося лише про відновлення автономного двопалатного ірландського парламенту 18 ст. Британія зберігала б контроль над економікою, зовнішньою політикою, військовими й поліцейськими відомствами.
У жовтні 1912 р. ліберали знову подали в Парламент акт про гомруль. Вимоги вилучити зі складу Ірландії економічно розвинутий Ольстер, де більшість населення становили не католики. В цих умовах у 1914 р. парламент затвердив білль про самоврядування для Ірландії, але Ольстер вилучений з її складу. З початком Першої світової війни білль був відкладений.