Залишки житла № 1 з поселення Мізин у ході розкопок та польової реконструкції

та польової реконструкції

розгортки орнаментів).

- залишки людського житла пори пізнього палеоліту. Поселення прадавніх мисливців

на мамонтів має досить солідний вік — приблизно 15 тисяч років! Найдавніше в Європі людське житло перенесене в переяславський музей народної архітектури й побуту.

цю епоху значно розвинулось орнаментальне шнурове мистецтво, коли керамічні вироби

прикрашалися прямими лініями у вигляді шнурів, розмальованих білим, чорним і червоним кольорами. Столовий посуд прикрашався жолобковими рисунками і пишно розмальовувався

культура, названа Трипільською, оскільки перші знахідки були розкопані у Києві

і біля села Трипілля, що на Київщині. У 1899 році на XI Всеросійському археологічному з’їзді в Києві В.Хвойка повідомив про своє відкриття. Вчений вважав Трипільську культуру автохтонною; на його переконання «її залишили пращури слов’ян — арійські племена».

ХВОЙКА Вікентій В'ячеславович
(1850—1914)

житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою

За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, отже поселення налічувало близько 500 — 600 осіб. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам'ятки, це був час матріархату

й обмазували ззовні та середини товстим шаром глини; розміри будівель

становили 100 —140 м2; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків.

та амулети
Більшість статуеток, на зразок "венер" палеоліту знайдених в ареалі

цього періоду, присвячено жінці. Вони, радше, уособлювали вірування в духів предків і, передусім, у материнських богів

до н.е.)

Все, що оточувало людину, мало, на її переконання,

живу душу і природа сприймалася як живий вищий організм зі своїми логічними законами. А людина - лише невеличка його частка. Характерним для наших давніх пращурів був тотемізм і з початком неоліту - нового кам'яного віку - найпоширенішими були тотеми бика і коня, а раніше - оленя.

Зооморфна миска на ніжках,

пам'ятки якої поширені переважно на Правобережній Україні та в Молдавії.

Назва — від села Трипілля Київської області, де в кінці 19 ст. В.В. Хвойка вперше дослідив пам'ятки цієї культури.

того часу за якістю й розписами. Про це можна судити

з археологічних знахідок: пролежавши в землі тисячі років, розписи, що прикрашають посуд, не втратили свого кольору, а оригінальні орнаменти можуть служити зразком наслідування для сучасних майстрів. Під час розкопок також було знайдено безліч статуеток, що зображають сидячу жінку, менше - зооморфних фігурок, а також глиняні крісла, моделі жител, прикраси.

Трипільське гончарне

чаша із зображенням свастики (Усатове, 4 тис. до н. е.)

з музею Трипільської культури «Прадавня Аратта-Україна»

другої половини II тис. ֊ початку І тис. до н.е.)

історичного трактату західної цивілізації  — «Історії»,  — що описує греко-персидські

війни і звичаї багатьох сучасних йому народів. Цицерон назвав його «батьком історії». Надзвичайно важливе джерело по історії Великої Ськіфії, включаючи десятки античних народів на території сучасної України.

Каледонське полювання

іноді з дерев'я­ним перекриттям (іноді — з підбоями) у скорченому

на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзовими та кістяними наконечниками, кинджал з бронзовим руків'ям та залізним лезом), збруя (часто стременоподібні вудила)

Кіммерійські пам'ятки

1984 р.
Прикраси з поховань кіммерійців

валиком із "вусиками"
Посуд часів ранньої бронзи з курганних могильників

ямної та катакомбної культур (3 поч 2 тис. до н. е)

ст. до н.е.)

геометричним орнаментом).
Кераміка з поховань
кіммерійців

покладені в поховальних камерах, ямах або серед каменів перекриття могил,

які вкопані в насипи курганів. Імовірно, ці скульптури виконували функції двійників померлих, ідолів божеств.

Кіммерійська статуя

музею.
Скіфська стела з Краснодарського музею.

II—III ст. — рубежі IV—V ст. в лісостепу і степу

від Нижнього Подунав’я на заході до лівобережжя Дніпра і Чернігівщини на сході. Названа по могильнику у села Черняхів Кагарликського району Київської області, дослідженому В. В. Хвойкой в 1900—1901 роках.

Орнамент пролощений: під вінцем фриз – зигзаг з  пунктиром, на

дні в чотирьох секторах зображення “сонечок”, свастики, колоса.  Середина 4 ст.  кераміка  ліпний  Висота 5,5 см, діам. вінця 8,3 см  могильник Каборга IV, поховання 5 (кремація)  с.Осетрівка Очаківського р-ну Миколаївської обл. 

Черняхівська культура 

перепалений на поховальному вогнищі (кремація) , колір рожевий. Корпус біконічний, гірло

лійчасте, ручка складна – подвійна. По плічках прикрашений орнаментальним фризом з мотивами “ялинки, “сітки”, “зигзагу”.  Розкопки Б.В. Магомедова  1973 р. с.Осетрівка Очаківського р-ну Миколаївської обл.

 

Ваза. Черняхівська культура. Поділля.

ліпний.  Висота 8,5 см, довжина 9,5 см могильник Каборга IV,

(кремація)  с.Осетрівка Очаківського р-ну Миколаївської обл.  Розкопки Б.В. Магомедова1973 р.  

Складений із шматочків
піфос

ст. н. е.

Гребінці. Черняхівська культура. Поділля

Косанове

знайдено, все ж є підстави вважати, що його символами є

окремі форми різнобічних хрестів, які присутні на вишивках, писанках та керамічних виробах.

Сварга – зображення
на язичницькій
Трипільській чаші

грому і блискавки. Може, саме за буйну вдачу князі і

воїни вибрали Перуна своїм небесним ватажком. Великий князь Володимир Святославіч поставив його на чолі решти богів і встановив монумент поряд з князівським палацом в Києві. Після хрещення Русі сам же велів його повалити і втопити у водах Дніпра. Люди бігли услід і кричали: «Видибай, Боже!»(«Випливай, Боже!»). Місце, де хвилі викинули на берег дерев'яну статую Громовержця, і до цього дня називається Видубичі.
На Подолі була побудована одна з якнайдавніших в Києві церков Іллі Пророка (християнська заміна Перуну). Перед входом в церкву зображений сивоволосий чоловік, що підноситься на небо на колісниці, запряженій вогненними кіньми. Батьками Перуна були Сварог і Лада (від її другого імені, Слава, відбулася назва слов'ян). Поява на світло Перуна ознаменувалася могутнім землетрусом

Перун

знайдений біля села Личківці коло Гусятина в річці Збруч (притока

Дністра) в 1848 році. В центрі капища на горі Богит і стояв ідол Світовида до того, як потрапив на дно Збруча. Капище розташовувалося на висоті 417 м над рівнем моря й мало форму кола діаметром майже 17 м. Уздовж нього виявили вісім жертовних ям.
Добра збереженість пам'ятки свідчить про те, що її сховали у водах ріки самі віруючі, адже на статуї нема ніяких слідів пошкодження чи наруги, як це було з багатьма іншими язичницькими зображеннями богів. Хронологічна дата створення ідола співпадає з періодом існування язичницького Збручанського культового центру.
Ідол розділений на три горизонтальні яруси. Висота верхнього яруса - 160 см, середнього - 40 см, нижнього 67 см. Таким чином на ідолу є 12 окремих секцій. Одна секція нижнього яруса пуста, на інших 11-ти є по одному зображенню.
Нижній ярус зображає Наву (підземне божество, потойбічний світ); середній — Яву (світ людей, видимий світ); верхній — Праву (світ богів, вищий світ).

Культове значення ідола
Із чотирьох його боків під спільною шапкою витесали верховних слов’янських богів — Ладу, Мокошу, Перуна й Дажбога.
Перстень тримає Лада — богиня весни, врожаю і кохання. Була опікункою шлюбу.
Із рогом у руці — богиня долі Мокоша. До неї по заступництво зверталися породіллі.
Меч-блискавка й кінь — на зображенні Перуна — покровителя грози, грому й інших небесних явищ.
На четвертій постаті ледь помітно проступає колесо-сонце. Це атрибут Дажбога — покровителя плодовитості та сонячного світла. Також це божество із солярним символом може бути визначене як Хорс, бог сонця (а також місяця). Швидше за все, зображено саме Дажбога, для якого сонячне коло було лише визначальним символом, через що сонце зображено не в руках, а на одязі божества.
Середній ярус заввишки 40 см містить витесані фігурки чоловіків і жінок, що ніби ведуть хоровод. Під Ладою й Мокошею розташовані жіночі фігурки (видно груди), під Перуном і Дажбогом — чоловічі.
Нижній ярус має висоту 67 см. На ньому вусатий чоловік, що стоїть навколішки й ніби підпирає верхні яруси (тримає на руках). Припускають, що це Велес — покровитель підземного царства мертвих, а також бог скотарства й торгівлі. Він зображений як основа, на якій тримається світобудова.
В цілому ідол, вірогідно, відповідає слов'янському Роду-Святовиту, головному божеству, що зображали з чотирьма обличчями.

бібліотеці В.Вернадського…)

російськими емігрантами в Сан-Франциско. Списаний Міролюбовим, згідно його оповідями, із

загублених під час громадянської війни дерев'яних дощечок, нібито створених приблизно в IX столітті. Містить перекази, молитви, легенди і оповідання про стародавню слов'янську історію приблизно з VII століття до н.  е. до IX століття н.  е.
Більшість академічних дослідників  — як історики, так і лінгвісти  — гадає, що це фальсифікація, написана в XIX - XX ст.. і примітивно імітуюча стародавню слов'янську мову. Найвірогіднішим фальсифікатором тексту є сам Ю.  П.  Міролюбов. Спочатку публікувалася під назвою «Дощьки Ізенбека», назва «В(е)лесова книга» дана по першому слову на дощечці 16 і пов'язана з ім'ям слов'янського бога Велеса.
Зміст Велесової книги Велесова книга викладає історію східних слов'ян (іменованих, зокрема, русичами) від міфологічного прабатька до варяга Ерека (деякими коментаторами ототожнюваного з Рюріком). Власне історія викладається непослідовно, народи різних епох зводяться в у свій час, ігноруються західна і південна гілки слов'янських племен, використовуються літературні назви історичних персонажів (відомі за римсько-візантійськими джерелами боспорський цар Мітридат, готський вождь Германаріх, вождь антів Мезамір). Імена стародавніх героїв мають пізню славянську етимологію, відмінну від раннє славянських імен (відомих з синхронних римсько-візантійських джерел), в текстах також використовуються історико-географічні терміни, що виникли в пізньому часі. Географія представлена в розпливчатих кордонах, поєднуючи віддалені один від одного місцевості в єдиний театр дії. Велику частину текстів посідає вихваляння самих русичів із зіставленням ним візантійців і готовий, перераховуються язичницькі боги, поверхово описуються обряди русичів.
Історія русичів розпочинається з IX в. до н.е. від праотця Богуміра, який проживав в Семіреччі і мав 2-х синів і 3-х дочок. Від його дітей пішли слов'янські племена древляни, кривичі, поляни, сиверці і русичі (9а-б). З Семіречья слов'яни рушили від Іранських (або Ірійськіх) гір в Двуріччя, потім в Сірію, де потрапили в полон до вавілонського царя Набсурсара і були змушені служити в його війську. Після великого землетрусу русичі вирвалися від Набсурсара на північ в Скіфію, перш ніж осіли в VII в. до н.е. в Карпатах(15а, 6в-г, 5а-б).
В Карпатах русичі жили 5 століть, після чого прийшли на Дніпро, де спокійно мешкали наступні 5 століть (5а-б). Приблизно в III столітті русяві піддалися нападу костобоків (одне з кочових племен північного Причорномор'я). Потім прийшли хазари. Русичі розділилися, частина залишилася під володарюванням хазар, а частина подалася до іранця Ськотеню, який успішно воював з хазарами. На тих русичів напали готи, але русичи відбилися за допомогою іранської кінноти. Русичи відкинули хазар до Волги і Дону, готи пішли на північ, а русичі назвали Руськоланью завойовані землі довкола Києва, на Волзі і Донці (3б-4а). Містами русичів були Голунь і стародавній Воронежец, який захопили варяги. Тоді русичі пішли на південь і заснували Сурож в Криму, пізніше зайнятий греками (1б).
В IV столітті на русичів з різних сторін напали гуни і готи з вождем Германаріхом. Під їх сумісним натиском Руськолань впала. Велесова книга ототожнює русичів з антами і русколанами (24а-б). Рятуючись від гунів, русичі на чолі з Ореєм покинули свої землі (4г). У Орея були 3 сини, Кий, Щек і Хорів, які стали родоначальниками слов'янських племен. Кий заснував Київ, російську столицю.
Пізніше Київ був захоплений якимсь греком Діросом. Його, у свою чергу, повалив варяг Аскольд, що прийшов в слов'янські землі з Рюріком (29). Після Аскольда правив Дір (6е).
Крім цього, Велесова книга містить абсолютно нові і оригінальні дані про релігію слов'ян, яка виявляється монотеистичною: «А будь блудень який, який називатиме богів тих, відокремлюючи від Сварога, вивержений з роду, тому як немає у нас богів крім Вишня. І Сварог і інші суть множина, тому як бог єдиний і множествен. Та не розділяє ніхто тієї множини і не речет, що маємо богів багато.
Важливим божеством був Триглав, який єдиний в трьох особах  — бога Сварога, бога Перуна і бога Свентовіта (11а). Крім Тріглава у Велесової книзі згадуються численні слов'янські божества («боги»), а також вводиться вчення про , Яві, Праві и Наві. Яві, Праві і Наві, значний розвиток, отримали в сучасному родноверии. Деякі сюжети перекликаються з відомими по записах XVI—XVIII  вв., наприклад «Оповідь про Славене і Русе» і ін., а також по «Слову о полку Ігорівім».

Семаргла-вогню і Стрибога-вітру), що співвідноситься з Гефестом, по світогляду, висхідному

до орфічної традиції. Будь-яка кузня, будь-який горн - це вже капище Сварога. При дерев'яному кумирі Сварога повинен горіти вогонь, розжарюватися метал, металом повинен бути оббитий і сам кумир. На капищі Сварога повинні бути молот (або залізна важка палиця-лом) і ковадло. Саме Сварог почав залізне століття і навчив людей користуватися залізними знаряддями. Звуки приємні Сварогу - оскільки він щонайперший покровитель ремесел і всіх майстровитих - удари молоточків, дзвін ланцюгів та завивання вогню. Треби Сварогу приносять або сиром (сирниками) і сиром. Слово "сир" означає - створений, воно однокорінне з ім'ям Сварога, і є символом небесних хлібів. Роль кумира Сварогу може виконувати величезний камінь, на якому нанесені символи вогню.

Чур Сварога

воєн і битв.
Чернобог або Велес - навий (”злий”) бог

згідно “звичайно ототожнюється з Чорноголовом і має військові функції

Іллі Пророка (християнська заміна Перуну). Перед входом в церкву зображений

сивоволосий чоловік, що підноситься на небо на колісниці, запряженій вогненними кіньми.
2 серпня за церковним календарем – свято Пророка Іллі. Святий Ілля дуже шанований українським народом. Його називають громовиком, покровителем грому і блискавок. Цього дня намагалися не працювати, навіть не ходили на поле...

в Києві у 980 році. Стрибог — Бог-батько, старий бог, дід

ветрів.

слов'янський бог Сонця - світила, син Рода, брат Велеса не всі

боги у слов'ян і русів були спільними. Наприклад, до приходу на береги Дніпра русів тут не знали Хорса. Лише князь Володимир встановив його зображення поряд з Перуном. Зате він був відомий у інших арійських народів: серед іранців, персів, зороастрийців, де поклонялися богу висхідного сонця — Хорсету. Це слово мало і більш широке значення — «сяйво», «блиск», а також «слава», «велич», іноді «царська гідність» і навіть «хварна» — особлива отмеченность богами, избранность.
Учені довго не могли визначити природу російського бога Хорса. Виходило, що на Русі одночасно існувало, принаймні, три бога сонця: Даждьбог, Хорс і Ярило. В чому полягала їх відмінність?
Даждьбог протистояв світу Пітьми, Наві. Він уособлює собою небесне світло, що проливається на землю, в світ Яві - Дійсності. Він є завжди, навіть в дощовий і похмурий день, коли небо затягнуте хмарами. Це було Біле світло, яким називали наш мир, так і говорили: «Обійти весь білий світ».
Зовсім інша справа, коли світить сонце: на душі відразу стає веселішим, і життя здається прекрасним. Хорс — бог сонячного, жовтого, світла. Сонячний настрій і ім'я бога відображений в багатьох наших словах: добрий, покращати, чепуритися, а також — хоровод, хороми. У багатьох народів словом «хоро» позначали сонячний диск, круг. Звідси і назва танцю по кругу і кругових споруд. Навіть місто Корсунь раніше називалося на ім'я бога сонячного світла — Хорсунь.
Хорс ніколи не з'являвся один, а завжди в компанії з іншими богами. Не може, наприклад, сонце бути без денного світла, тому Даждьбог і Хорс завжди поряд. Але одних тільки світла і сонячного тепла для доброго урожаю недостатньо, потрібен ще і дощ, а вже ця пряма справа інших богів. Подує Стрибог, нажене Перунови хмари, той гримне, спалахнуть блискавки і проллється небесна волога на полі. І тоді буде добрий урожай.
Щорічно, квітень у слов'ян починався весняними святами відродження життя. В селищах слов'ян з'являвся молодий рудоволосий вершник на білому коні. Він був одягнений в білу мантію, з вінком з весняних кольорів на голові, в лівій руці він тримав житні колоси, босими ногами підганяв свого коня. Це — Ярило. Його ім'я, утворене від слова «яр», має декілька значень: 1) пронизливе весняне світло і тепло; 2) юна, стрімка і некерована сила; 3) пристрасть і родючість. Народ гуцулів, карпатських горців, весну називає яровиною, а у костромичей яр — жар і пил. Яр — це і стрімко що мчить під час весняної повені потік води. Ярий означає запальний, розлючений. Яровина — поле пшениці. Словом, все в цей час вдається до буйних радощів життя, іноді навіть надмірним і небезпечним. На святі для Яріли вибирали наречену і нарікали її Яріліхой. Дівчину одягали у все біле, голову прикрашали вінком і, прив'язавши до дерева, що самотньо стоїть, водили навкруги неї хороводи, співали пісні:

вишивання та інших жіночих занять.

(980— 1015) стає повновладним господарем держави, до якої входило майже

20 різних земель — слов'янських, фінських, тюркських. Спільною для них була княжа влада.
У цих землях постійно спалахували повстання, які Володимир придушував, але військова сила не забезпечувала спокою. Тоді Володимир вирішив змінити внутрішню політику, насамперед щодо війська: відмовився від найманців і сформував власне воїнство, з яким був у приязних стосунках. Історичні хроніки зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвоста, Блуда та ін. Цю політичну акцію відзначають і билини, де знову зустрічаються Добриня, Альоша Попович, Ілля Муромець, Дюк Степанович. Володимир ліквідував інститут місцевих "ясних князів" і роздав землі своїм дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада.
Проте ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Володимир, силою здобувши золотий стіл і розширивши державу, розумів, що утримати її можна лише з допомогою консолідуючої сили, якою на той час була релігія. Потрібна була програма, що задовольнила б і народ, і владу, і сильного сусіда. Творення пантеону язичницьких богів не влаштовувало. Після довгих вагань та аналізу всіх чинників зупинилися на православному християнстві як найближчому для слов'янської Русі.
Після хрещення Русі Володимир закладає школи, куди набирає дітей із сімей як свого оточення, так і жителів міста з наказом: державі потрібні освічені люди. Одночасно з освітніми школами засновувалися школи для підготовки священиків. Розпочалося зведення церкви, відомої як Десятинна — першого православного храму Київської Русі. Прийнявши християнство, Володимир перейняв кращі зразки архітектури, живопису та містобудівництва , науки, філософії, книгописання. Він увів Київську Русь у коло високорозвинених країн Європи.

Св. Юрія та Св. Ірини, започатковується чернецтво в Печерах, де

невдовзі побудований Печерський монастир — майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, малювання, мозаїчної справи, переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) письмо. Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок. Ярослав зібрав першу в Україні бібліотеку, зібрав навколо себе освічених людей — Никона, Нестора літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна література. Було укладено "Руську правду", літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність.
За правління Ярослава розпочалося кам'яне будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами. Було зведено чотири в'їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золоту (пізніше Золоті ворота).
Ярослав розширював кордони держави, зміцнював економічні й дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими володарями.

ворота (сучасний вигляд) та
пам’ятник Ярославу Мудрому.

нашій Церкві Іларіон був поставлений на митрополію в 1051 собором

архієреїв по волі вел. кн. Київського Ярослава Мудрого. Іларіон був відомий киянам автор твору “Слово про закон і благодать”, що стало однієї з перших спроб християнського осмислення російської історії.
Головним прозрінням Іларіона стало його твердження про духовну природу тієї сили, яка з'єднала розрізнені слов'янські племена в єдиний народ. Митрополит говорить про російський народ як про цілісність, з'єднану під владою Божієй довкола релігійного християнського начала, ідеал якого втілений в Православній Церкві. Саме “Слово” є навряд чи не єдиним пам'ятником XI в., в якому вжито словосполучення “російський народ”, а не звичне для того часу поняття “Російська земля” . Іларіон став фактичним засновником Києво-Печерського монастиря. Він брав участь разом з Ярославом Мудрим в створенні першої руської. бібліотеки при Софійському соборі; був причетний до становлення древнєруської правової системи; підтримував Ярослава Мудрого в боротьбі за незалежність від Візантії. Після смерті вел. князя, певно, був зміщений, оскільки в 1055 вже був новий митрополит. Подальша доля його. невідома.

Києві. 1828-1842 (відбудова) Хромофотолітографі, 1914 р.
Рештки фундаменту Десятинної церкви

на території Історичного музею

заснував на місці тодішнього Дмитрівського монастиря Михайлівський монастир. Того ж

року й розпочалося спорудження монастирського храму, яке тривало до 1113 року. Велична споруда храму була увінчана тільки одним великим куполом, якого згодом оздобили золотом замість традиційного свинцю.

р.
Архітектурний стиль: українське (мазепинське) бароко
Розташування: коло фунікулера, Володимирської гірки

та Софії Київської
Сучасне використання: відбудовано 1996 року, православний собор Української православної церкви Київського патріархату

Літографія панорами Михайлівського монастиря

побудував в 1495 році новий величний Успенський храм, де і

була встановлена чудотворна ікона.

дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Руси-України і суміжних

слов'янських народів. Оригіналу Руської Правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків з 13—18 ст. Досі відкрито їх 106

весь світ") Козьми Індікоплова (дослівно - "плаватель до Індії"), візантійського

купця, а згодом ченця, що жив в VI столітті. Це трактат богословської космографії - середньовічна енциклопедія життя. Книга була дуже популярна в середньовічній Русі і на християнському Сході загалом.