Зв’язок поколінь в сім,ї

житейське поле, І не на день минущий,— на віки. Б. Олійник

І чим тісніший цей зв'язок поколінь, тим більше значення мають

сім'ї в житті кожного її члена.
А як виглядають батьки в очах своїх дітей?
У всіх батьків є сильні і слабі сторони. Теперішні батьки і їх талант полягає в тому, щоб вміло використати свої сильні сторони в спілкуванні з дітьми.

як ознаку особливого авторитету й ролі в житті кожної людини.

Повне щастя без сім'ї, без домашнього затишку не мислиме.
Звичайно, ще увага і повага до сім’ї, до роду не приходить сама по собі. Її треба виховувати. Це якраз і є той природний, надійний шлях, яким дитина змалку усвідомлює свою приналежність до родини, роду, а через них – до рідного народу, української нації.

усвідомлюєш свого коріння, коли ти не знаєш історію свого народу

і своєї сім'ї.

звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по

світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу.

матері, що вічно страждає, питається: Чи ти рано до схід-сонця Богу не

молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв, не передавати мудрість і досвід народу від покоління до покоління — це такий же великий гріх для матері, як і гріх не молитися Богові.

засвоїти якнайкраще — дуже важливо для молоді. Славна Україна наша

героїчними сторінками історії, мужністю борців за її волю. Згадуються слова Тараса Шевченка, які мають закарбуватися у свідомості кожного українця: Все розберіть... та й спитайте Тоді себе: що ми?.. Чиї сини? Яких батьків?

щоб передати нащадкам пам'ять про їхніх предків. Кожне наступне покоління

розповідало про себе. В архівах зберігається чимало таких хронік. Вони дають цінний матеріал не тільки для вивчення того чи іншого роду, а й певних суспільних явищ. Адже люди, сім'ї, династії були учасниками важливих історичних подій. Метафорично висловлює думку про зв'язок поколінь поет Василь Симоненко, який очима спадкоємця дивиться на історію своєї країни: Щось у мене було І від діда Тараса, І від прадіда — Сковороди.

й правнуки за тією ж закономірністю, що й гілки від

стовбура. Так виникла традиція родовідних (або генеалогічних) дерев, які поширилися у мистецтві багатьох країн, у тому числі й українському. На жаль, сьогодні цю традицію втрачено. Але залишається прагнення молодих продовжити батьківську справу, підтримати честь свого роду.