Презентація до позакласного заходу "Особливості військово-фізичної підготовки запорізького козацтва "

№1» ЗОР

та литовських загарбників, а також втечі селян і міської бідноти

з Галичини, Волині, Поділля, Полісся, Побережжя від феодального, національного і релігійного гніту виникло вільне озброєне населення — козацтво.

Такі специфічні умови спричинились до того, що запорізьке козацтво в короткий історичний термін виробило одну з найефективніших на той час систему військово-фізичної підготовки воїнів, які, за свідченням очевидця того славного періоду української історії француза Боплана, «... в більшості своїй... міцної тілобудови, легко переносять голод, холод, спеку і спрагу, вільні, невтомні, відважні, хоробрі, або краще сказати дерзновенні і мало дорожать своїм життям».

готовності та вершин військового мистецтва неможливо. Але відомо, що вже

у першій половині XVII століття козацтво піднялось до рівня кращих європейських армій, а своєю активною наступальною тактикою переважало феодальні армії Європи. Запорізьку піхоту вважали найкращою в Європі, вона уславилась штурмами фортець та своєрідною тактикою оборонних дій у таборі.

Кіннота була менш численною, але відзначалась військовою майстерністю.

Переважну більшість запорізького воїнства складали прості українські селяни, що не мали військового досвіду. Для ефективного поповнення воїнства необхідний був процес постійного військово-фізичного виховання всього народу.

іграми, змагальними фізичними вправами, що поширювались серед усіх без винятку

верств населення.
Широке розповсюдження серед молоді народних рухливих ігор, різновидів народної боротьби, боїв навкулачки та ін. сприяло розвитку необхідних фізичних якостей і формуванню на цій основі міцного покоління захисників Батьківщини.
Значну роль у ньому процесі відігравали віковічні традиції, серед яких слід відмітити звичаї відповідальності батьків за виховання дітей, особливо юнаків.

формував в них лицарську честь і гідність, готував до подолання

життєвих труднощів. В козацьких родинах існував культ Батька, Матері, Бабусі, Дідуся, Роду і народу.

військово-фізичній підготовці населення. Домінуючу роль у ній відіграв національний ідеал

духовної і тілесної досконалості особистості, уособленням якого став образ козака-звитяжця (лицаря), захисника рідної землі.
Культ героїчної особистості козака-запорожця спричинився до загального (майже 100-відсоткового) залучення дітей і молоділо народних фізичних вправ і рухливих ігор, переважно військово-фізичної спрямованості.

форм і методів за рахунок власних вдосконалень і запозичень відіграли

важливу роль такі елементи існуючої системи, як

школи,
парубоцькі громади,
мандрівні борці,
«вулиця»,
чумакування та інші.

козацьких, братських та інших типах шкіл. В період козаччини школи

створюватись в кожному населеному пункті одночасно з його заснуванням. При кожній церкві існували козацькі школи. Всього у 740 - 746 pp. в межах вільностей Запорізької Січі було 866 шкіл, що свідчить про дуже високий освітній і культурний рівень козацтва. В школах учні у вільний від навчання час виконували різноманітні вправи та рухливі ігри. Дослідники, які вивчали дитячі та юнацькі ігри тих часів, ділять їх на весняні, літні, зимові, підкреслюючи цим сам факт цілорічного фізичного вдосконалення підростаючого покоління.

В козацький період у школах існувало безліч народних звичаїв, котрі формували побут школярів і обов'язковим елементом мали змагальні фізичні вправи та рухливі ігри, цікаво і насичено проходили так звані свята переходу учня з одного класу до наступного.

яка існувала при церкві святої Покрови (берегині козаків) на території

Запорізької Січі. Складалась із двох відділів:
а) для юнаків, що готувались на паламарів і дияконів - завжди там було 30 учнів;
б) для дітей-сиріт або хрещеників козацької старшини тощо - 50 учнів. їх вчили грамоті, співу, військовому ремеслу. Молодики мали свою управу отамана, кухаря, користувались деякими привілеями. Як описує С. Сірополко, там вчили «...Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватись, з рушниці гострозоро стріляти і списом добре колоти».

з її ченців. В ній поруч з вправами по володінню

вогнепальною зброєю застосовувались спеціальні фізичні вправи для вдосконалення техніки верхової їзди, володіння холодною зброєю, правити човном (чайка, дуб...), швидко плавати тощо. Фізична підготовка стосувалась і молодиків церковного спрямування. Відомі випадки декілька разової зміни ряси на козацьку зброю, а іноді священики ставали на чолі козацьких загонів.

навчанням. Значна увага приділялась загальноосвітній стороні підготовки майбутніх лицарів, навчання

тут було семирічним, безкоштовним. Час перебування молодиків у січовій школі залежав від їх здібностей до військової та духовної науки. Наприклад, Іван Васюта, кандидат у священики, перебував там 18 років.
Січові, старшинські і козацькі школи, стоячи на глибокій національній основі, були своєрідним військово-освітянським навчально-виховним закладом, де реалізувалась прогресивна ідея гармонійного розвитку особистості. У військово-фізичній підготовці козаки домагались гармонійного розвитку фізичних здібностей, вдосконалення життєво важливих навичок у плаванні, бігу, їзді верхи тощо, майстерного володіння видами зброї. Про високий рівень військово-фізичної підготовки на Січі свідчать факти, коли люди з Русі, Польщі, Поділля їздять туди, щоби навчитись лицарського діла, вдосконалити військову вправу.

які потім ставали в Україні полковниками та старшиною».
Майбутній козак мав

проплисти певну відстань проти течії по Дніпровським порогам.
 
Але й то не всі. Запорожці приймали в Січ, тільки того, хто, осідлавши дикого жеребця - обличчям до хвоста - без сідла і вуздечки, міг проскакати полем і повернутися неушкодженим.

Слабку тілом або духом людину ніколи не обирали старшиною. Суворе,

аскетичне життя запоріжців викликало справедливий подив очевидців, а право називатись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців.

Багато польських шляхтичів, а згодом і росіян прагнули здобути військову освіту на Запоріжжі. Так, М.І.Кутузов отримав атестат «знатного товариша Щербишівського куреня Запорізької Січі».

Атестати знатних і почесних товаришів Запорізької Січі були видані багатьом військовим та політичним діячам того часу: київському генерал-губернатору Глібову, графу Паніну, князю Проворовському, графу Остерману. Навіть фаворит Катерини II Потьомкін охоче отримав атестат коша Запорізької Січі, вступивши в один із його куренів.

4 серпня 1770, почесного звання запорожця був удостоєний всесвітньо відомий астроном - тоді «астрономічної енциклопедії головний ватажок артилерії бомбардирського полку пан поручик Христофор Леонтієв Зйлер».

вправи, щоб утримувати свій фізичний стан, порядок в куренях та

«вмножувати військові виступи».

Значно поважалась фізична досконалість козака. Часто за прояв фізичних якостей його називали почесним прізвищем, наприклад Іван Підкова, який міг підряд зігнути 5 підков.

віковічні звичаї українського народу. Вона носила виключно національний характер. Військово-фізична

підготовка запоріжців виступала як системно завершена педагогічна структура, яку складали компоненти:
а) початковий відбір, де переважає рівень розвитку фізичних і моральних якостей;
б) традиційно народний здоровий спосіб життя з чітко окресленими народними звичаями, використанням сил природи (водні процедури, загартування водою, сон на повітрі, поміркованість харчування, пости тощо);
в) національні за своїм змістом специфічні засоби та методи військово-фізичної підготовки (герці, народні види боротьби, двобої навкулачки тощо).

Сірополко, який досліджував систему виховання в січових школах, писав: «...

молодої людини в школі та поза школою вчили Богу добре молитися, на коні ладно сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці зірко стріляти і списом колоти».
Важливе місце відводилося також формуванню в учнів вмінню плавати, гребти, керувати човном. Вихованців вчили добре маскуватися в різних умовах, від чого часто залежали їхнього життя. Сюди входило навчання перебування під водою за допомогою тростини: «... виріжте собі тростину, проткніть в коліні її дірочку і, взявши в рот, пірнайте у воду з головою». Краєчок тростини, виставлений з води, між очеретом та осокою зовсім був непомітний, однак козак через нього дихав і міг досить довго сидіти під водою, поки татари відходили далі.

Все це фізично розвивало учнів, підносило їх дух, вселяло оптимізм, віру в свої сили і можливості.

Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, під час народних ігор змагалася на спритність, силу, винахідливість, точність. Традиційними були змагання на конях - скачки, перегони та ін.

Козацька молодь постійно розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло і душу в іграх, танцях, хороводах, різних видах змагань і боротьби.

рухових дій, що часто поєднувались з піснями або музикою.
Пріоритетне місце

в спеціальній підготовці козаків надавалось:
а) цілеспрямованому розвитку рухових якостей (піхотинець, на коні тощо);
б) вдосконаленню навичок у плаванні, пірнанні, бігові, їзді верхи;
в) володінню різними видами зброї, засобами пересування (віз, човен, галера тощо).
Вінцем розвитку системи фізичного виховання козаків слід вважати відродження національного бойового мистецтва - «Гопака».

дії, біг, стрибки, переповзання.

Серед кроків виділялися: основний крок, «тропотянка», м'який

крок, галоп, ковзний крок, крок аркана, задній крок, крок «прибій», перехресний крок, крок "чесанка", крок "дубони" та ін. Аналіз назв підкреслює їх тактично -бойова спрямованість. Так, крок "чесанка" відволікав увагу противника специфічними рухами ніг. Крок «дубони» (від дієслова «дубонеть» - піднімати шум притопуванням ніг) відволікав увагу противника від основних намірів. З бойового бігу виділялися: «доріжка», «вигібанка», «дрібушки», біг з підстрибування, галоп. В переважній більшості біг грав таку ж тактично-бойову роль, як і кроки.

Важливим розділом техніки бойового гопака були способи ураження супротивника. Вони ділилися на удари частинами тіла (руками, тулубом, головою, ногою) і предметами (палицею, бунчуком, списом, шаблею).

Найбагатшою частиною бойового гопака були спроби ураження ногами. Складаючи основи цього бойового мистецтва, ці способи диференціювалися в залежності від частини ноги, якої козак завдавав удар. В цьому плані удари здійснювалися ступнею, гомілкою, коліном, стегном однієї або двома ногами. Ці прийоми здійснювалися з місця або в стрибку в повітрі.

- «гойдок», «спас», на ременях, навхрест, на палицях і т.д.

Боротьба

«гойдок» головним чином була призначена для розвідників-пластунів. За цією системою боєць «приклеювався» до суперника, повторював всі його рухи, а в разі помилки (через розгубленість, необачність, страх, відчай) нападав на нього, брав у полон чи знешкоджував. Арсенал прийомів цього виду дозволяв козакові битися вночі з кількома своїми противниками.

Відома сьогодні система козацької боротьби «спас». Вона мала не атакуючий, а суто оборонний характер. Для неї характерно багаторазова, скрупульозна відпрацювання блокування дій противника. Тренування козаків для оволодіння технікою і тактикою цих видів боротьби ґрунтувалося на високоморальних принципах, що забезпечувало всебічний розвиток особистості

а не запозиченим досвідом. Окремі козаки, вільні від шлюбних зв'язків,

метою свого життя вважали максимальний фізичний і психофізичний розвиток. Вони настільки розвивали свої можливості, що багато сучасників були переконані в тому, що ніби в них вселялися якісь надприродні сили, як-ніби козаки володіли чарами. Таких козаків називали характерниками.

час демонструють екстрасенси. Вони часто впливали на моральну сторону особистості

противника, намагалися налякати його, поширити інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної. Вороги нерідко вірили, що козаки могли відкривати без ключів замки, брати голими руками розпечені ядра, бачити за кілька верст навколо себе, заговорювати себе від ворожої зброї, руками ловити кулі.

Характерники вміли «насилати» на ворогів «манну», щоб їм здавалося зовсім не те, що дійсно відбувалося, «чарувати» їх, вивідувати у них військові таємниці.

Серед запорожців були й справжні богатирі. «Вони товсті металеві смуги, як снопи в поле, навколо шиї ляхів скручували. Дуже тугі луки, над якими в Польщі кілька людей марно силкувалися, натягували, граючись ».

Окремі козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту - «тіло грає» - в такому випадку больові удари супротивника не відчувалися. Такі козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в тій частині свого тіла, куди спрямовувався удар.
 
Подібні явища притаманні і східним системам боротьби, наприклад мистецтву тибетських ченців катеда і «Школі залізної сорочки» в кунг-фу та карате.

Козаки, які постійно займалися вдосконаленням свого фізичного і психофізичного стану, оволодівали специфічними дихальними вправами - подібно до йогів.

людини. Це особливо помітно в структурі січової школи, де поруч

із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялось психофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

Як і в попередні епохи, хтось у суспільстві намагався науково обґрунтовувати доцільність фізичного виховання, в часи козаччини це зробив відомий вчений педагог першої половини XVII століття в Україні Єпіфаній Славинецький. Йому належить значне місце серед передових діячів тогочасної освіти. Він виступав прихильником реального навчання, відстоював ідеї педагогічного гуманізму і світського навчання дітей. В його книзі «Гражданство обычаев детских», що вміщала запитання і відповіді, поруч з порадами, як вести себе дитині в школі, вдома, у гостях, багато уваги приділено іграм та фізичним вправам. В одному із запитань йшлося «Що прикрашає грання?». У відповіді вказувалось: «... постійність, чесна веселість, рухливість», тобто грати правдиво, а не обманом чи з хитрощами, щоб у грі перемогти.

Це ігри з м'ячем, городки, біг, стрибки і підскоки на

одній або двох ногах. Під час гри діти повинні бути стриманими, уважно ставитись до слабших. Славинецький розглядав фізичні вправи та ігри як засоби виховання і зміцнення здоров'я. Як педагог він ділив ігри і вправи на доцільні або недоцільні для виховання. До доцільних відніс ті, що розвивають силу, спритність, кмітливість та інші корисні якості і навички. Недоцільними він вважав ігри в карти, кості, також такі, що формують брехню, користь, порожній гонор, лукавство та інші вади.

культури, основу якої складали віковічні звичаї і традиції українців справі

тілесного, морального і духовного виховання.
Складові української народної фізичної культури: національний ідеал духовної і тілесної досконалості людини, система народних знань про фізичний розвиток і виховання, народні засоби і методи тілесного вдосконалення людини сприяли становленню і вдосконаленню високопрофесійної військово-фізичної підготовки козаків Запорізької Січі.

91. - С. 83-85.
Історія українського війська: у 2 т. Т.

1. - Львів, 1936. - С. 8.
Мірошниченко В. Флібустьєри, мінітмени, лицарі // Наука і суспільство. - 1993. - № 1. - С. 24-25.
Мюллер Й. Історична дисертація про козаків. // Всесвіт. - 1988. - № 6. - С. 131-137.
Пристула О. Спас - бойове мистецтво запорозьких козаків // Шлях перемоги. - 1993. - 12 червня. - С. 8.

Література