Афінська система виховання

виховного процесу, методів і прийомів їх поетапної реалізації в межах

певної соціальної структури (сім’ї, школи, держави) та логіки виконання соціального замовлення. При цьому, будь-яка система виховання замовлена конкретним суспільством і існує доти, поки зберігає свою значимість, Тому вона має конкретно-історичний характер. Людству відома педагогічна спадщина давніх цивілізацій, епохи Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового часу і Новітнього часу.

місті-державі Афінах у VІІ – V ст.ст. до н. е.

Поряд зі спартанським вихованням була однією з найбільш відомих систем виховання у Давній Греції

яка досягла свого розквіту у V ст. до н.е.
Афіни залишили

людству неоціненний спадок у царині філософії, мистецтва, літератури, педагогіки.

надавалося великого значення.
Афіняни прагнули гармонійного поєднання розумового, естетичного і фізичного

розвитку людини, оскільки вважали ідеальним того, хто прекрасний як у фізичному, так і в моральному

винятково рабів
Загальна спрямованість афінської виховної системи – презирство до праці

та рабів

отримували домашнє виховання. Коли хлопчику із заможної родини виповнювалося 7

років, він ішов на навчання до приватних і громадських навчальних закладів.
Дівчатка продовжували виховуватися вдома, навчаючись вести хатнє господарство. Афінська традиція передбачала для дівчини винятково домашнє виховання, коли дівчина отримувала елементарні навички читання та письма, а також музичну підготовку

граматиста і кіфариста. Ці школи ще мали назву мусичних.

У школі

хлопчиків навчали читанню, письму, лічбі. Зазвичай діти відвідували обидва типи шкіл одночасно

з рабів – педагог (провідник дитини – дослівно).

Основні предмети – музика, спів, декламація. Альфа і омега навчання

– вивчення поем Гомера “Іліада” та “Одісея”.

віці, коли хлопчики вступали до гімнастичної школи – палестри (школи

боротьби). Там суттю освіти вважався розвиток культури тіла

включало в себе плавання, біг, стрибки, метання списа та диска

громадські заклади – гімназії. У гімназіях вдосконалювали свою освіту юнаки

16-18 років, де вивчали філософію, політику, літературу, риторику, діалектику. У цих навчальних закладах молодь завжди мала нагоду послухати виступи популярних політиків та філософів

громадських закладах з удосконалення військової майстерності. Упродовж двох років молоді

люди вивчали військове ремесло: побудову укріплень, керування військовими машинами, несення служби у міських гарнізонах, їзда верхи, стрільба з лука, метання дротиків.

сил, почуття краси і формування моральних установок).
 З 7 – 12

– мусичні школи (читання, письмо,арифметика, поезія, музика, танці, граматика).
 З 12 – 16 років – школа палестра (біг, боротьба, стрибки, метання диска та списа, підготовка до участі в громадських змаганнях).
  З 16 – 18 років – гімнасія (Академія, Лікей, Кіносарг) – філософія, література, політика.
З 18 – 20 років – ефебія (політичні науки, правознавство, професійна військова підготовка у таборах)

– особисте домінування (індивідуалізм)

якій заборонено виходити з дому без супроводу рабині. У домах

заможних громадян були спеціальні жіночі покої – гінекеї, куди було заборонено входити стороннім.
Сором – ось головна чеснота жінки в афінському суспільстві

— члена військової общини. До 7 років дитина виховувалася в

сім'ї няньками-годувальницями. З 7 років поліс (місто-держава) брав на себе виховання і навчання підростаючих спартиатів. Цей процес проходив в три етапи.

письма й читання, але головним залишалося фізичне загартування, яке було

надзвичайно різноманітним (ходили босоніж, спали на тонких солом'яних підстилках).

привчали не тільки до аскетичного образу життя, але й до

лаконічності у висловлюваннях.

випробування, посвячували в ейрена — члена общини з наданням певних

цивільних прав. Протягом подальшого року ейренів перевіряли на стійкість у військових загонах спартиатів.

навчання грамоті додавалося навчання співу і музиці. Проте способи виховання

посилювалися. Підлітків тримали в голоді й привчали самим здобувати собі їжу, фізично караючи тих, хто зазнавав невдачі. До 20 років ейрени посвячувалися у воїни і отримували повне озброєння.

статусу повноправного члена військової общини. В результаті всіх перелічених етапів

виховання воїни вільно володіли списом, мечем, дротиком і іншою зброєю того часу.

у спартанській виховній системі

при фактичному неуцтві молодого покоління. Виховна традиція Спарти періоду VI-IV

ст. до н.е. у результаті звелася до фізичних вправ і випробувань. Саме ці елементи стали предметом наслідування в подальші епохи