Архітектура О деси XIX ст

Катеринославським і Таврійським Гавриїлом в числі ще 3-х церков і

призначався для грецької громади міста. Спочатку храм був дерев'яним. 29 червня 1804 відбулася урочиста закладка кам'яного храму; проект архітектора Фраполі; освячено навесні 1808. У 1838 до храму були прибудовані 2 прибудови, що дало будівлі хрестоподібну форму у візантійському стилі з одним куполом і дзвіницею зі шпилем

в Одесі. Споруджувався з 1823 по 1826 роки за проектом

відомого одеського архітектора Ф. Боффо. За іншими даними був закладений та будувався за часів Рішельє у 1805-1810 рр.Першою власницею палацу була графиня О. С. Потоцька, у заміжжі Наришкіна. Палац був викуплений міським головою Григорієм Маразлі і переданий Товариству образотворчих мистецтв. Нині у Палаці Потоцьких розташовано художній музей.Головна будівля створена в стилі пізнього класицизму. Почесний двір) облямований заокруглими галереями та металевим парканом.

Діви Марії-головний собор
Одесько-Сімферопольської дієцезії. Присвячений Вознесінню Богородиці. Будівництво костелу

було розпочато у 1847 році за проектом архітектора Франческо Моранді. Храм був освячений 16 серпня 1853 року єпископом Фердінандом Канном. Приблизна дата закінчення будівнцтва невідома

1808.
18 лютого 1800 храм св. Миколая було названо соборним. Значні

кошти були відпущені імператрицею Катериною II на будівництво суспільних споруд в Одесі, у тому числі і соборного храму. На його спорудження виділили 24,135 руб.

не був підірваний, а був спочатку ретельно розграбований (Собор був

фанерований, а підлоги викладені плитами мармуру і граніту), а потім розібраний по камінчику. Підтвердженням цьому є той факт, що, як показали сучасні розкопки, фундамент Собору залишився цілим. Перед цим, під тиском зацікавлених в руйнуванні Собору осіб, головний архітектор міста підписав ухвалу про те, що Собор не представляє архітектурної цінності.
Після цього більшовицька влада міста вирішила влаштувати на місці Собору розважальне місце, а на місці головного вівтаря планувалося розмістити туалет. І лише заступництво академіка Володимира Петровича Філатова врятувало святе місце від осквернення — на місці вівтаря встановили фонтан з великою мармуровою вазою у вигляді квітки Після відновлення Собору в 2005 році цей фонтан був перенесений на місце першого міського фонтану на Соборній площі.

1851 по 1852 рік за проектом польського архітектора Фелікса Ґонсьоровського.Зведений

з каменю-черепашника і фанерований інкерманським каменем. Його стилістика — поєднання ранньої англійської готики і середньовічного французького зодчества.У плані будівля має форму літери «Г» і складається з двох корпусів: східного і північного, орієнтованого на захід. За час існування архітектурний вигляд будівлі не зазнав істотних змін, але в результаті ремонтів і внутрішніх перепланувань весь інтер'єр, окрім вестибюлю та парадних сходів, було втрачено практично повністю.

театрів України. Найкращій театр Одеси та України на момент побудови.
Відкриття

першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Фельнером і Гельмером у стилі віденського бароко. Архітектура глядацького залу витримана в стилі пізнього французького рококо. Унікальна акустика підковоподібного залу дозволяє доносити навіть шепіт з сцени в будь-який куточок залу. Повну реставрацію будівлі театру завершили у 2007 році.

як подвір'я Іллінського скиту на Афоні.У 1884 році Іллінський скит

придбав на Пушкінській вулиці поруч із вокзалом дім, в якому заснував Іллінське подвір'я.У 1890 році була придбана додаткова ділянка для побудови церкви. Зведенням храму опікувався настоятель подвір'я преподобний Гавриїл Афонський. У 1894 році від освятив місце будівництва і заклав перший камінь. Храм побудований протягом 1894–1896 років за проектом архітектора Прокоповича. Це трипрестольна церква у візантійському стилі.

кірха, освячена у 1827 р. Її автором-будівничим був архітектор Франц

Боффо.Зростання релігійної громади змусило наприкінці 19 ст. побудувати у 1897 р. нову кірху, що могла прийняти 1.500 вірян. Будівничий — архітектор Герман Шойрембрандт. У 1976 р. будівля постраждала від пожежі. За часів СРСР покинутий храм стояв пусткою і ніяк не використовувався. Лише за часів незалежності України до зруйнованого храму повернулась релігійна громада. Було зібрано 6.500.000 євро на відновлення храму.

із найстаріших храмів Одеси, закладений у 1817 році на Михайлівській

площі Молдаванки. 8 листопада 1817 року, а в 1820 році був освячений головний престол в честь Собору Святого Архангела Михаїла. Права частина храму була освячена в честь Вознесіння Господня.

У 1938 році, храм був підірваний. На даний час на місці зруйнованого храму був зведений храм Російської православної церкви закордоном. Зведення нового храму розпочалося у 1999 році з маленької будови. Наразі новозведений храм суттєво відрізняється від церкви, яка тут існувала до 1938 року, зовні нагадує середньовічний замок

спорудження храму підписала контракт із підрядниками — інженерами Плановским і

Гайновським на побудову храму за проектом архітектора Георгія Мелетійовича Дмитренко. Будівля церкви, виконана в російському ярославському стилі, мала багато цікавих архітектурних рішень. Будівництво її йшло швидко і безупинно, і вже 11 червня 1887 комісія з будівництва прийняла закінчену споруду. Загалом, витрати міста на побудову храму з внутрішньою обробкою, іконостасом, живописом і всієї церковним начинням склали 45 000 руб. До літа 1888 споруда була в цілому закінчена.

на вулиці Канатній. Сабанські казарми збудовані в 1827 році як

хлібні склади одеським магнатом Собанським. Не зважаючи на нежиле призначення, будувались з архітектурною вишуканістю. В 1831-1834 роках споруду переробляють в казарму (танцювальний зал) під керівництвом архітектора Козлова. Нова перебудова в 1844–1848 рр., архітектор Даллаква ще раз перебудував споруду — цілком під казарми. Останнє облаштування — 1876 р. за проектом архітектора Гонсиоровского. Відтоді споруда використовувалась лише як казарми. В 20 столітті споруда використовувалась або як учбовий заклад, або як гуртожиток. На початку 21 ст. — це казарма університету МВД.