Борис Дмитрович Грінченко

про митця



План

року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер

Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян.
Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає.

дитина: обдарована багатьма талантами. Насамперед, літературним. Починаючи з 6- літнього

віку, хлопчик складає казки, вірші, байки; малює, ілюструючи саморобні газети та журнали.

Грамоті він навчився в сім'ї і досить рано - перечитав все, що було в батьківській бібліотеці і під впливом прочитаного почав писати вірші.

Дитинство

Тут він продовжує свою “літературну” діяльність: “видає”, крім російського, і

український журнал, глибше знайомиться з літературою, народною творчістю.

"Першими літературними вчителями " Б. Грінченко називає В. Скотта, Д. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника.

випало закінчити: за читання забороненої літератури його було виключено зі

школи й ув'язнено.
П'ятнадцятирічному юнакові довелося пережити допити, знущання, холод і голод. Зрозумівши, що поліція нічого не доб`ється, його було звільнено під наглядом батька.

Ув`язнення

Умов для продовження навчання більше не було: підірване здоров'я, матеріальні нестатки.

народного вчителя при Харківському університеті. З цього моменту (1881 року)

почалася його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Він він вчителював у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини, продовжуючи писати.

Вже там он пізнайомився 1883 року на курсах вчителів
у Змієві познайомився з молодою вчителькою Марією

Педагогічна діяльність

рік вони одружилися і були разом до самої смерті. У

тому ж році у них народилася дочка Настя, яка також, як батько і мама, стала письменницею.
Однак доля не була прихильною до Анастасії - коли дівчині було 23 роки, вона померла від туберкульозу, швидко розвинулась після арешту у справі "Селянського союзу" в 1905 році. Від хвороби помер і маленьких син Насті.

(1884 р), «Під хмарним небом» (1893 р.), «Серед темної ночі»

(1901 р.), і «Під тихими вербами» (1902 р.), публікує п’єси «Лісні зорі»
(1897 р.), «Нахмарило» (1897 р.), «Степовий гість» (1898 р.), «Серед бурі» (1899 р.), «На громадській роботі» (1901 р.).

ще більше погіршилося. Він був змушений переїхати в Італію, де

помер в 1910 році. Поховали письменника в Києві на Байковій кладовищі.

корпусом Київського університету імені Бориса Грінченка по
вул. Воровського 18/2 відбулося

урочисте відкриття пам’ятника Грінченку (скульптор
Обезюк М. Н., архітектор
М.О. Босенко)

й святого.
Стоїть Грінченко – вічний Вартовий
Біля криниці слова золотого.
Станіслав Чернілевський
Не

тільки як талановитий письменник та визначний громадський діяч дорогий він нам. Але й як зразок непохитності, громадської самодіяльності, боротьби з тяжкими обставинами.
С.Єфремов

Він належав до “ неспокійних, вихроватих ” натур, “ котрі кидаються на всі боки, заповнюють прогалини, літають, піднімають повалене, будують нове, шукають способів підняти до роботи більше рук ”
І. Франко

Він був вартовим, що цілі десятиліття не сходив зі свого важкого і відповідального місця.
С. Єфремов