Добрі свята приходять у дім

поколіннями. З давніх часів до нас ідуть життєва мудрість та

настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, святах, обрядах, фольклорі. Це — світовідчуття та світосприймання нашого народу. Українські традиції пояснюють та обґрунтовують взаємини між людьми, між людьми і природою, духовну цінність кожної окремої людини, і народу взагалі. Рід наш прекрасний духовністю. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона; всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. 
Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Так, для приготування святкової вечері бралось 12 полін, які були жертвою 12 сузір'ям зодіаку,

готували 12 священних страв. Кількість та розмаїття страв має символічний зміст – забезпечення добробуту людей у наступному році. Тому навіть найбідніші верстви населення намагаються виставити на різдвяний стіл якнайбільше страв, щоб зустріти Різдво якнайкраще. Традиційно вечеря починається з куті. Серед українців здавна існує повір’я, що душі померлих родичів також беруть участь у святковій вечері і під час трапези їх обов’язково згадують добрим словом.
На покуті ставили сніп жита або пшениці, що має кілька назв, а серед них Коляда (Сонце) та Дідух (Місяць).

розпалення вогню в печі. Раніше цей священний вогонь добували тертям,

цим вогнем розпалюється у печі вогонь з 12 полін, що припасаються протягом 12 днів. Всяка інша робота; крім готування страв, у цей день неприпустима. Господар ходить по сусідах, збирає і віддає все позичене, у цю ніч ніщо не повинно ночувати поза домом, вся родина теж мусить бути вдома. Саме в цей час добре миритись із ворогами, щоб у новому році було мирно, а проти тих, з ким миру бути не може, виконуються магічні дії: затикаються всі дірки у лаві з примовкою: «Не дірки затикаю, але роти своїм ворогам, аби їх напасті не ловили мене цілий цей рік». Як зайде сонце, господар вносить до хати обжиночний сніп, який від закінчення жнив перебував у хліві чи на горищі.

усією родиною, з новоспеченим хлібом, маком, медом і водою обходить

усе своє господарство, обкурюючи усе ладаном. Інколи господар замість обходу обертається з хлібом проти годинникової стрілки. Хліви та стайні обсипаються маком, щоб відьми, визбируючи його, не приступили до худібки, на кінець обходу зарубується поріг хліва, стайні, щоб не переступила його ворожа сила. Після цього відбувається заклинання злих сил: господиня набирає у полумисок потроху з усіх страв, поверх кладе калач, чарку з медом, чарку з водою, горіхи і яблука. Господар в одну руку бере полумисок, в іншу батіг або сокиру і йде закликати «гостей». Повертаючись за сонцем, господар кличе тричі: «Морозе, морозе, ходи до нас кутю їсти! Коли не йдеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю!»
Після цього, погрожуючи батогом чи сокирою, треба обернутись проти сонця і йти до хати не оглядаючись, щільно зачинити двері, до кінця вечері ніхто не повинен виходити з хати. Потім господиня накладає в миски страви, кладе перший хліб, який з печі того дня був вийнятий, у миску, встромляє свічку і на рушнику подає господареві. Той обходить тричі за сонцем, потім ставить миску і молиться.
Господиня відбирає трохи куті та узвару і ставить на вікно, для померлих. Починають їсти святвечірні страви у мовчанні. По вечері починаються ігри: діти ставлять на сокиру ногу, «щоб були тверді, як залізо», залазять під стіл і квокчуть, «щоб квочка сідала», а мати за це кидає їм гроші та цукерки. Під кінець уся сім'я співає колядки.
Деякі обряди, спільні для всієї України, мають регіональні відмінності, наприклад, у деяких місцевостях після вечері діти розносять кутю по родичах, у інших заможні господарі розносять вечерю бідним.

перший вечір Різдва. Колядують дитячі та молодіжні ватаги, водить таку

ватагу «береза», у компанії ще є «виборець» — скарбник, «міхоноша» — носій подарунків, «звіздар» — хлопець, що носить традиційну восьмикутну зірку із свічкою та дзвіночками. Колядники починають обходом навколо церкви з колядками. Потім діти йдуть під вікна проситись поколядувати, одержавши дозвіл, колядують усім членам родини на замовлення. Господарі пригощають дітей яблуками, горіхами, цукерками та іншими ласощами, дають гроші.
Кількість дійових осіб може бути різна, так само й монологів і дій теж може бути то більше, то менше. Але основна частина майже скрізь однакова. Колядників частують, вони співають гуртом колядки на всіх членів родини, кінчається все це віншуванням.

вечір. Це свято також дійшло до нас із дохристиянських часів.

Як і більшість язичницьких свят, Щедрий вечір замаскувався під християнське свято – день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об’єднались і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки.
Щедрий вечір отримав свою назву завдяки тому, що час його святкування припадає на закінчення посту. Тому на столі з’являється скоромна їжа, вживання якої до цього дня потрібно було уникати.
Надвечір 13 січня люди йдуть щедрувати. Зібравшись гуртом та перевдягнувшись у різне вбрання, юрба щедрувальників обходить двори з ритуальними піснями, що славлять господарів, та вітає їх зі святом.
Наступного ранку, після святкування Щедрого вечора, заведено ходити до родичів та знайомих – засівати. Засівають хлопчики-підлітки віком до 15–16 років (вважається, що цим мають займатися лише чоловіки, бо тільки чоловік, який першим прийде до оселі, принесе щастя до хати).
Підлітки носять у рукавиці або мішечку зерно жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Зерно символізує життя, вважається добрим знаком, коли зернята впадуть не тільки на паркет чи килим, а й на господарів. Зайшовши до оселі, засівальник, як на ниві, засіває зерном оселю та вітає мешканців із Новим роком.
Обряди щедрування можуть мати варіанти, але їхній зміст залишається однаковим — віншування господарів та обдарування щедрувальників

і обкурює хату ладаном, очищаючи її від злих сил. Господиня

ставить на стіл вечерю, а на покуті велику миску з пирогами, господар сідає так, що його не видно за пирогами, а діти роблять вигляд, що не бачать його, і запитують матір: — Мамо, де наш тато? — А хіба ви мене не бачите, діти? — озивається батько. — Не бачимо, тату. — То дай, Боже, щоб і на той рік ви мене так ні бачили.
Двері в ніч на Новий рік не замикають, чекають посівальників, що на світанку бігають від хати до хати з рукавичками, в яких повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху тощо. Перший посівальник приносить у хату щастя, його саджають на порозі, «щоб курчата висиджувались», за стіл — «щоб був достаток» тощо. Посівають лише хлопці, бо першим до хати на Новий рік має увійти чоловік, що вважається гарною прикметою. Посіваючи, говорили: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю, На щастя, на здоров'я та на Новий рік, Щоб уродило краще, ніж торік,— Жито, пшениця і всяка пашниця, Коноплі під стелю на велику куделю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем! Дай, Боже! Зерно від посівальників ретельно визбирують і віддають птиці, «щоб добре неслась і велика росла»

разом із християнством. За давньою традицією церемонія хрещення води відбувається

просто неба, на найближчій водоймі. В українців центральне місце під час свята Водохреща займають обряди, пов’язані з водою.
Вечір напередодні Водохреща називали другим Святвечором або Голодною кутею. У цей день не виконували жодних господарських робіт, постували та готували кутю. Святкуючи Водохреще, люди знову-таки «закликали мороз», підкидали кутю під стелю, «щоб бджоли роїлись», а за погодними прикметами визначали перспективи майбутнього врожаю. Після святкової трапези в багатьох областях України прийнято «проганяти кутю». Цей обряд знаменує завершення періоду зимових святок. Дорослі, а частіше діти, виходять надвір і зчиняють шум – проганяють нечисту силу.

(19 січня). Весь цей час від Різдва до Водохрещ нічого

не можна було робити, лише ходити в гості, а жінкам дозволялось тільки готуватись до прядіння коноплі — мички микати.
Від давніх звичаїв слов'ян збереглося особливе ставлення до води у цей день. За традицією, на Йордань вирубувався з криги хрест, фарбувався у червоний колір буряковим соком, прикрашався гілками сосен, ялин чи смерек, прибирався сухими квітами. Потім священик освячував воду в ополонках або в криницях. Ця вода — особлива, її використовували не лише для лікування хвороб, а й для різноманітних магічних обрядів. Після освяти воду несли додому, батько, як найстарший, окроплював цією водою хату і все господарство. Хлопці на Водохреще мали почесне і важливе завдання — вони малювали хрести на хатах, парканах, хлівах. Ці хрести витирати не можна було і, якщо не змивали їх дощі, вони вберігались до нових Водохрещ. Цього дня старші ходили один до одного в гості, пригощались голодною кутею, пирогами та іншими стравами. Молодь збиралась на забави: найсміливіші парубки купались в ополонках, інші катались на санчатах, що ковзали по кругу на льоду, дівчата співали йорданські колядки.

найважливіше значення мав період від Свят-вечора до Водохрещ. У ньому

було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток. Переважна більшість із них була спрямована на вшанування покійних предків.