Фінансовий ринок: сутність, функції та його роль в економіці

держави на фінансовому ринку
Проблеми та перспективи розвитку фінансового ринку в

Україні

капіталу.
Вплив процесів приватизації на формування фінансового ринку в Україні.
Етапи становлення

та розвитку фінансового ринку в Україні.
Проблеми функціонування фінансового ринку в Україні.
Діяльність держави на фінансовому ринку.

фінансових ринків в умовах глобалізації економічних відносин.
Проблеми інтеграції українського фінансового

ринку у світовий.

пов ’язані з випуском та обігом фінансових інструментів для забезпечення

фінансування економіки, ефективного пере-розподілу капіталу та реалізації інвестиційних намірів учасників ринку.

та переміщення вільних фінансових ресурсів шляхом проведення операцій з фінансовими

інструментами.

активу, з одного боку, та фінансового зобов'язання чи інструментів у

вигляді акцій – з іншого.

споживання.
Заощаджувачами виступають домашні господарства, суб’єкти господа-рювання, держава.
Найбільшими власниками заощад-жень є

домашні господарства, тобто окремі громадяни та їх сім’ї.

поліпшення якості життя - нагромадження коштів для придбання нерухомості (насамперед

житла) та дорогих товарів тривалого використання;
заощадження на освіту;
заощадження на старість;
заощадження як джерело отримання додаткового поточного доходу в найближчий час.

господарські товариства, держава в особі загальнодержавних та місцевих органів влади,

які мають потребу у додаткових фінансових ресурсах для проведення господарської та іншої діяльності.

тобто від осіб, які не можуть самостійно забезпечити їх ефективне

використання, до суб’єктів ринку, що використовують їх продуктивно.

фінансовому ринку в процесі купівлі-продажу фінансових інструментів, які є об’єктами

цього ринку.

ресурсах з наявністю джерел задоволення цих потреб.
Кошти є в

наявності у одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших.
Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників (заощаджувачів) до користувачів (інвесторів).

ринків (сегментів), у кожному з яких виділяються ринки конкретних видів

фінансових активів (сегменти).
Товаром на цьому ринку є фінансові ресурси, які після їх придбання (купівлі) надходять у постійне чи тимчасове користування, а ціною – плата за їх використання.

що на певний момент перебувають у розпорядженні підприємств чи громадян,

є фінансовими ресурсами.
До останніх належить тільки та частина грошових коштів, що забезпечує отримання доходу, тобто це гроші (власні, залучені чи позичені), які продукують гроші.
Крім того, частина фінансових ресурсів може бути матеріалізована в основних засобах, використання яких забезпечує отримання доходів.

найкоротші терміни потреби в ньому окремих господарюючих суб’єктів, фінансовий ринок

сприяє прискоренню обороту використаного капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому.

залучення коштів;
подолання бар'єрів невизначеності (асиметричної інформації);
професійний відбір об'єктів інвестування;
економія на

масштабах операцій;
моніторинг та управління ризиками інвестування.

валюти.
На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти, їх рух

зумовлений різницею в рівнях прибутку та ризику.
На ньому товаром виступають гроші, а їх ціною – проценти за користування кредитом.

на ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) і ринок банківських

кредитів (середньо- та довгострокових).
Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також відсотки за довгостроковими позиками.
Якщо грошовий ринок підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню фінансових ресурсів, тобто очікувана прибутковість капіталовкладень з врахуванням відповідного ризику повинна відповідати відсотку на ринку капіталів.

між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах,

та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах.
Цей ринок виконує наступні функції:
об’єднання дрібних, розрізнених грошових заощаджень населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових фондів;
трансформація грошових коштів в позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;
надання позик державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття дефіциту державного бюджету, фінансування різного роду соціальних програм.

і економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют. Він обслуговує

міжнародний платіжний оборот, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

імпорту й обумовлений конвертованістю цієї валюти, тобто гарантованою можливістю грошової

одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.
Чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим в більшій мірі валютний ринок підлягає державному регулюванню (зокрема, встановленню фіксованого курсу національної валюти по відношенню до інших валют).
Основою проведення валютних операцій на валютних ринках є міжнародна торгівля і пов’язані з нею послуги, а також міжнародний рух капіталу та кредитів.

за яким виконується обмін однієї валюти на іншу, тобто "ціна"

грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.
Курси іноземних валют встановлюються шляхом їх котирування відповідно до діючих законодавчих норм та практики, яка склалася.

в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу

іноземних валют.

яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.
Він об’єднує частину кредитного

ринку (ринок інструментів позики або боргових зобов’язань) і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів.

збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і

підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів.
І, навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу в фінансуванні економіки за рахунок кредитів і акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.

секьюрітізації.
З одного боку, кредити приймають характеристики цінних паперів, так

як приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються).
З іншого боку, цінні папери виступають як документи, що підтверджують боргові або дольові зобов’язання на кредитному ринку.

основному, операціями комерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торговців цінними паперами

з їх контрагентами – місцевими господарюючими суб’єктами і населенням;
регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж;
національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм;
світовий фінансовий ринок як складову частину світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою

(ринок “спот”), на якому угоди здійснюються в короткотерміновий (як правило,

до трьох днів) період часу;
ринок з реалізацією угод в майбутньому (строкові ринки: форвардний, ф’ючерсний, опціонний і ринок свопів).
Предметом обігу на цьому ринку є, як правило, фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери)

кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб’єкти господарювання беруть гроші в

борг і використовують їх згідно зі своїми намірами. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі;
ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів

учасники вибирають відповідні фінансові інструменти їх проведення.
Фінансові інструменти –

це різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.
Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю

1 року)
Є найбільш багаточисленним і покликаний обслуговувати операції на ринку

грошей
Довгострокові фінансові іструменти (з періодом обігу більше 1 року)
Належать і так звані «безтермінові фінансові інструменти», кінцевий термін погашення яких не встановлено (наприклад, акції).
Вони обслуговують операції на ринку капіталу

відносини між їх покупцем і продавцем, зобов’язують боржника погасити в

передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається).
Прикладом боргових фінансових інструментів є облігації, векселя, чеки тощо

статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у

формі дивіденду, відсотку тощо).
Дольовими фінансовими інструментами є, як правило, цінні папери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо)

їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові

права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселя тощо)

цінні папери, що підтверджують право або зобов’язання їх власника купити

або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді.
Вони використовуються для проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику («хеджування»).
Залежно від складу первинних фінансових інструментів або активів, відповідно до яких вони випущені в обіг, деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п.
Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф’ючерсні і форвардні контракти

з гарантованим рівнем дохідності при їх погашенні (або протягом періоду

їх обігу) незалежно від кон’юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку

може змінюватись залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні

сертифікати) або у зв’язку зі зміною кон’юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти із плаваючою відсотковою ставкою, «прив’язаною» до встановленої облікової ставки, курсу певної «твердої» іноземної валюти і т.п.)

участь у торговельних операціях інструментів фінансового ринку.
Суб’єкти фінансового ринку класифікуються

за формою та функціями.

від потенційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки, їх діяльність

вигідна і для заощаджувачів (інвесторів), і для позичальників, а саме:
відпадає потреба в пошуках один одного;
знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень;
з попереднього випливає зростання відсоткового доходу заощаджувана;

моральних, фізичних втрат та витрат часу на залучення капіталу декількох

заощаджувачів для отримання потрібної суми позики;
дрібні заощаджувані отримують можливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки (порівняно з наданням у борг невеликої суми), але який був недосяжний для них через необхідність значних інвестицій;
часто для заощаджувачів привабливішою є можливість отримання гарантованого доходу на свій капітал (наприклад, у вигляді банківського відсотку, доходу з облігацій, отримання пенсійних прав), ніж ризик участі в не завжди надійних проектах (наприклад, купівля акцій);
фінансові посередники зменшують вартість здійснення фінансових операцій. Це досягається за рахунок уніфікації та спеціалізації, які дають можливість краще вивчити ринок, фінансовий стан потенційних клієнтів і одержувати більші прибутки.

кола питань, які стосуються обігу цінних паперів.
Посередництвом між емітентами та

інвесторами займається досить значна кількість фінансових інститутів, багато з яких мають власні функціональні обов’язки.
Так, комерційні банки обслуговують свою клієнтуру, залучають грошові кошти на рахунки надають позички на різноманітні строки.
Але, окрім цього, вони на замовлення клієнтів купують і продають цінні папери, виплачують по них дивіденди та проценти.
Або, наприклад, пенсійні фонди за своїм призначенням мають нагромаджувати кошти членів фонду для наступних виплат пенсій (за укладеним договором між адміністрацією фонду та його членами).
Нагромаджені грошові вклади учасників вкладаються в цінні папери, і фонд отримує певні доходи.
За своєю суттю операції фонду з цінними паперами являють собою спільне інвестування членів фонду.

грошові кошти «перетікають» від власників заощаджень до позичальників.
Ці канали

можна поділити на дві основні групи:
1) канали прямого фінансування, тобто канали, за якими грошові кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників;
2) канали непрямого фінансування, при якому грошові кошти, що переміщуються від домашніх господарств у напрямі фірм, проходять через особливі інститути, серед яких, наприклад, банки, взаємні фонди, а також страхові компанії, тобто фінансовими посередниками, які є інститутами інфраструктури фінансового ринку.

ринку.
Склад інфраструктури:
професійні учасники – торговці цінними паперами;
організатори торгівлі – фондові

біржі та позабіржові фондові торговельні системи;
посередники в торговельних угодах – брокери та дилери;
посередницькі фінансові інститути – комерційні банки, небанківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки, ощадні інститути, страхові компанії, пенсійні фонди, фонди грошового ринку, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди;
реєстратори цінних паперів;
депозитарії, клірингові депозитарії;
розрахунково-клірингові банки;
саморегулівні організації ринку цінних паперів;
інформаційно-аналітичні інститути.

(згідно з чинним законодавством України), що випускають цінні папери з

метою залучення фінансових фондів;
інвестори – фізичні та юридичні особи, що купують цінні папери емітентів з метою отримання доходу або інших цілей;
фінансові посередники між емітентами та інвесторами: держава в особі спеціальних органів нагляду та контролю.

рівнем розвитку національного фінансового ринку.
Ознаками малоефективного фінансового ринку є його

неспроможність залучити до процесів внутрішнього інвестування крупних місцевих та іноземних інвесторів, перетворити існуючі в суспільстві заощадження в інвестиції, спрямувати капіталовкладення у найбільш перспективні галузі економіки.