Л ітература Англії в XVII – XVIII ст

знаменитих «Кентерберійських оповідань». Чосер одночасно завершує епоху англо-норманської і відкриває

історію нової англійської літератури.
Всьому багатству і різноманітності думки і почуттів, тонкощі і складності душевних переживань, що характеризують попередню епоху, він дав вираз англійською мовою, завершивши досвід минулого і вловивши прагнення майбутнього. Серед англійських діалектів він затвердив панування лондонського діалекту, мови, на якому говорили в цьому великому торговому центрі, де знаходилася резиденція короля і обидва університету.
Але не тільки він був засновником нового англійської мови. Чосер робив спільну справу з своїм знаменитим сучасником Джоном Вікліф

але він, попередник Реформації, йде далі, переводить Біблію на англійську

мову, звертається до народу в своїй боротьбі з папством. Вікліф і Чосер своєю літературною діяльністю викликають інтерес до земної природи людини, до особистості.

воліють вовняну промисловість обробці землі. Розведення овець веде до обезземелення

селян. Відкриття Америки, зростання промисловості і міст все більше штовхають Англію на боротьбу за першість на морях і скоро дадуть можливість Шекспіру у «Венеціанському купці» говорити про багача-комерсанта, кораблі якого розвозять товари по всьому світу.

На початку XVI століття і біля початку наступного стоять два великих літературних пам'ятника:
це «Утопія» Томаса Мора
і «Novum Organum» Френсіса Бекона.

Томас Мор - типовий представник англійського гуманізму. Його «Утопія» - громадська організація, побудована в дусі ідеалів гуманізму. Її мета - щастя людини, добробут всієї громади. Йому чужий середньовічний спіритуалізм, ті втіхи, які пропонувала за труною католицька церква замість земних страждань. Він бажає радості тут, на землі. Тому в його громаді немає власності, панує обов'язкова праця для всіх її членів, чергуються робота в місті і в селі, встановлена повна релігійна терпимість, завдяки ідеальної організації суспільства відсутні злочину, і т. д.

Твір Бекона - книга, від якої можна вести розвиток позитивної думки. Автор виходить з спостереження і досвіду як джерел пізнання істини, вважає, що не знає того, що лежить за їх межами.

Фрэнсис Бэкон.

введеного Томасом Уайетт і слідом за ним більше талановито розробленого

графом Суррея.
Джон Лілі пише роман «Евфуес», який поклав початок евфуізму. Кращий роман у цьому стилі-"Розалінда" Томаса Лоджа.
Характерний для епохи Ренесансу пастушачий роман отримує велике поширення в Англії. Один з найвідоміших романів цього роду-"Аркадія"-написаний Філіпом Сіднеєм. Славу Сіднея, якому наслідували десятки поетів протягом цілого століття, ділив Едмунд Спенсер, автор знаменитої «Королеви фей», поеми, привлекавшей його сучасників не глибиною змісту, а химерної строкатістю та яскравістю фарб, заплутаною і складною інтригою, надзвичайної фантастичності сюжету, пишністю картин і образів.

Филипп Сидней

Эдмунд Спенсер

знає історія, відповідає смакам усіх класів суспільства, зображуючи і трагічні

моменти англійської історії, трагедії королів і аристократії, і сімейні драми буржуазії, і грубі звичаї міських низів, вводячи і жарти і гумор, однаково захопливі і аристократію і міську натовп. Більшість драматургів єлизаветинського часу позначені печаттю оригінальності і таланту, відображають домінуючі смаки тієї чи іншої групи населення:
Лілі [1554-1606] , Роберт Грін [1560-1592] , Крістофер Марло [1563-1593] .Бен Джонсон [1574-1637] , Вебстер [1575-1624]
Всі ці імена були затемнені ім'ям Шекспіра.
Шекспір був найглибшим виразником основної
тенденції Відродження, його інтересів до земної
людської природи, до людської особистості, до її
пристрастям і почуттів, до особистості ініціативної,
підприємливої, яка бореться за краще місце в житті.
Класичний театр був поширений серед освічених,
вчених кіл, але він не міг задовольнити масову публіку,
яку захоплював Шекспір різноманітністю свого театру,
що йшов від народної драми, хоча не уникнув впливу
класицизму.

Шекспір

короля, - англійський театр знову зазнали переслідувань, і література набула

суворий характер. Поезія поступилася місцем прозі. Жорстока політична боротьба призвела до зникнення літератури для розваги і дала поштовх розвитку літератури політичної. Письменники і мислителі епохи Кромвеля (правив до 1658) і Реставрації - Джон Мільтон (1608-1674), Томас Гоббс (1578-1679), Джон Локк (1632-1704) - ставили найважливіші проблеми народовладдя, церкви, виховання, свободи друку, віротерпимість і т. д. Саме це освітній
рух зробило в наступному столітті могутній вплив на
французьких філософів, звідки поширилося по всій
Європі.

Мільтон

Мільтон захищаючи революцію проти монархії, випустив «Захист англійського народу» і знамениту «Ареопагітика» - чудовий памфлет на захист свободи друку. У своїй поемі «Втрачений рай» він з'явився представником пуританських ідеалів, розповів про початок світу, про боротьбу бога і сатани, про вигнання з раю перших людей, знову відтворюючи таким чином біблійні оповіді, перетворюючи їх згідно з уявленнями епохи Відродження.

враження, які отримують наші почуття від зовнішніх предметів. Слідом за

Мільтоном , Локк передбачив теорію Руссо про суспільний договір і право народу відмовитися від покори влади, якщо вона порушує закон. В епоху Кромвеля театр завмер, класичні традиції підтримувалися тільки серед переслідуваних прихильників королівського будинку.
Після Реставрації знову відкрився театр, з'явилися веселі комедії моралі з не завжди пристойним змістом (Уічерлі, Конгрів та інші), і відроджується галантна література , нарешті, виник класицизм французького типу. Його представником став Джон Драйден (1631-1700) - типовий безпринципний поет розпущеного придворного суспільства реставрації, невдаха наслідувач Корнеля і Расіна, суворо відстоював три єдності і взагалі всі класичні правила.

Джон Драйден

Локк

вплив якої ясно відчувається і в романах і на сцені.

Новий споживач вимагає своєї літератури, зображення сімейних чеснот, чесних купців, чутливості, природи і т. д.

Самюель Річардсон [1689-1761], автор «Памели», «Кларісси» і «Грандіссона» виводить доброчесних міщанських дівчат і протиставляє їх розпущеним аристократка, ідеалізує міщанські чесноти і змушує виправлятися розбещених представників пихатої золотої молоді.

Самюель Річардсон

Даніель Дефо з його прославленим романом «Робінзон Крузо» - найбільш закінчений ідеолог середньої буржуазії, виражає її бажання і те уявлення, яка вона має бути, про себе і про своє місце в державі.

Даніель Дефо

англійське суспільство.
Джонатан Свіфт


Друга половина XVIII ст. взагалі багата різноманітними

талантами, з різних сторін висвітлюють психологічні зрушення, якими супроводжувалось зростання буржуазії, яка поступово займала пануючі позиції.



Серед інших необхідно відзначити Т. Смоллетта [1721-1771], автора пригодницьких романів - «Пригоди Родеріка Рендома», «Пригоди Перегрина Пікля», в яких поєднуються елементи класицизму з художніми прийомами іспанських пикаресків, з романтичною вигадкою і в той же час з реальними образами, - романів, в яких багато гумору, сатири і навіть гіркоти людини, не розпещеної успіхами.

Т. Смоллетт

середньовічними замками, їх таємницями і страшними настроями. Зі школи Уолпола

вийшла Клара Рів [1729-1807]. У романі її («Старий англійський барон») більше природного почуття, є також елементи річардсоновської повчальності. Слідом за нею - Ганна Радкліф, котру можна вважати першою представницею романтизму. Романи: «Замки Алтін і Денбейн», «Таємниці Удольф», «Італієць» та ін -
типовий жанр романтичного
роману з підземеллями,
кинджалами, потайними дверима,
чутливими бездоганними
дівчатами, яких переслідують
бандити, благородними відданими
слугами і т. д.

Хорас Уолпол

Ганна Радкліф

Ричард Шеридан

Шерідан Р. [1751-1816], автор відомої комедії «Школа злослів'я», дотепної і злої сатири на суспільні вади.

не було, як у Франції та Німеччині, групи письменників, що

об'єдналися на романтичній платформі. І тим не менш ряд типових ознак романтизму, що відрізняли англійську літературу в перші десятиліття XIX ст., Дають право говорити про романтичному напрямку в Англії. Ці ознаки були: протест проти класичної розсудливості, особливо проти класичних правил і протиставлення ним індивідуальної поетичної свободи; далі, інтерес до народності і до старовини, до середніх століть - на противагу античності, яка була головним змістом класицизму; інтерес до екзотики, який залучив увагу англійських романтиків до Шотландії, країні старовинних народних пісень і легенд. Природа і село широким потоком вливаються в англійську романтичну поезію. Нарешті, велику роль в англійській поезії романтичного періоду грають революційні настрої, захоплення французькою революцією, політичний радикалізм. Співаком села, республіканцем і шанувальником французької революції був Роберт Бернс [1759-1796]

Роберт Бернс

та ін творах захищає найбільш революційні ідеї свого часу не

тільки у сфері політики, а й у сфері виховання і шлюбу, йде попереду тодішньої англійської революційної думки. Так звана «Озерна школа» (від місця проживання навколо озер) включає ряд поетів.

З них Вордсворт [1770-1850] був главою школи. Мрійливий, закоханий у природу поет маленьких явищ, які він вмів робити піднесеними і зворушливими, він разом зі своїм другом Кольріджем [1772-1834] був представником цієї течії в романтизмі, яка внесла разом з любов'ю до природи простоту і природність мови, образи патріархальної старовини, споглядальність і мрійливість. Третій поет озерної школи - Соут [1774-1843] приєднав фантастичні картини екзотичних країн Мексики, Індії, Аравії до ідиалістичних образаів озерної поезії.

[1788-1824] був представником романтики революційно-аристократичною. Презиравший великосвітське суспільство, з яким

він був пов'язаний своїм походженням, відірвавшись від свого класу, не бачачи нічого привабливого в представниках капіталу, жадібних і продажних гендлярів, Байрон у молодості вибухнув полум'яною промовою на захист робітників, але після не повертався вже до цього питання, на все життя залишився декласованим аристократом, бунтівним революціонером-індивідуалістом, співаком незадоволених розчарованих натур, почавши з таємничих демонічних блукачів і розбійників («Гяур», «Лара» і ін.) Цей же образ заглиблений у

«Чайльд Гарольд», який став предметом широкого наслідування в європейській поезії. Закінчив Байрон протестом проти світобудови і світового порядку в своїх богоборчих трагедіях («Манфред» і «Каїн»). До кінця життя Байрон близько підійшов до політичної та соціальної сатири («Дон-Жуан», «Бронзовий вік»). Крайній індивідуалізм, почуття незадоволеності, потяг до Сходу і екзотичним країнам, любов до природи і самоти, мрії про минуле у руїн і пам'ятників, - все це робить Байрона поетом англійського романтизму, а його гнівні викривальні протести проти всіх форм насильства та експлуатації, зробили його співцем свободи в очах європейської інтелігенції.

Джордж Байрон

аристократ, подібно Байрону поєднує у своїй поезії світ фантастичною романтики

з революційним протестом проти складаючогося буржуазно-капіталістичного суспільства. У своїй поемі «Королева Маб» він зображує це суспільство, де все «на публічному продається ринку», де з допомогою жорстокого голоду господар жене своїх рабів під ярмо найманої праці. Його дружина Мері Шеллі, автор
«Франкенштейна»

Персі Біші Шеллі

Вальтер Скотт[1771-1831] виявляє, як і два великі поети, тенденцію до старовини. Він був творцем історичного роману («Айвенго», «Роб-Рой», «Квентін Дорвард», «Тамплієри» тощо), в якому вмів з'єднувати правдоподібність і реалізм з багатою романтичної фантастикою і зображати найбільш драматичні моменти національної історії Шотландії і Англії .

Вальтер Скотт

дворянства і промислової буржуазії, яка все більше стає паном положення.

Боротьба проти хлібних законів, чартизм і виступи робітничого класу, владно заявляє про свої вимоги, відсувають на другий план феодальну романтику і патріархально-мрійливу поезію. Місто з його практичними інтересами, посилює буржуазію, що починає соціальну боротьбу між нею і робітничим класом яка стає головним змістом англійської літератури, а реалізм - її переважною формою. Замість середньовічного замку - фабричний місто, замість далекої старовини - кипуча сучасна промислова життя, замість фантастичних образів винахідливого уявлення - точне, майже фотографічне, зображення дійсності. Бульвер-Літтон [1803-1873], ще продовжує традиції романтизму, аристократ за походженням, що наповнює свої романи перетвореннями, чудесами і криміналом, залишає нам однак ряд літературних документів, що мають соціальне значення, зображує процес збіднення і розкладання дворянства (романи - «Пельгам» , «Ніч і ранок» …