Международная трудовая миграция

робочої сили
13.2. Етапи міжнародної міграції робочої сили.
13.3. Світові центри тяжіння

робочої сили.
13.4. Масштаби та основні напрямки сучасних міграційних процесів.
13.5. Наслідки міжнародної міграції.
13.6. Регулювання міжнародної міграції робочої сили
13.7. Міжнародні організації в регулюванні міжнародної міграції

означає переміщення, переселення.
Міграція робочої сили — це:
1) переселення працездатного населення

з одних держав до інших строком більше ніж на рік, викликане причинами економічного чи іншого характеру;
2) переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи; 3) процес організованого або стихійного переміщення працездатного населення з країни до країни, викликаний причинами економічного характеру;
4) стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є взаємопов'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку;

сімейній,
рекреаційній,
туристичній.
в) інтеграційна міграція;
2. За часом:
а) остаточна (незворотна) міграція;
б) тимчасова (зворотна)

міграція;
в) сезонна міграція;
г) маятникова міграція;

не примусове переміщення населення;
б) самодіяльна міграція - нелегальне переміщення населення за

межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо);
в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства;
г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

спеціалістів;
в) міграція представників гуманітарних професій.
7. За якісним складом:
а) міграція робочої сили низької кваліфікації;
б) міграція

робочої сили високої кваліфікації;
в) міграція вчених (“втрата інтелекту").

США в 1949р. Поняття «втрата інтелекту» вперше було використане в

1962 р. у доповіді Британського королівського товариства при позначенні еміграції вчених, інженерів і техніків з Великобританії до США.
На даний момент, не існує загальноприйнятого визначення явища «відпливу мізків»:
це середній технічний і медичний персонал, крім фахівців творчих професій;
наукові кадри;
представники творчої інтелігенції, творці та носії духовних та культурних цінностей.

професійних знань, результатів наукової діяльності;
відсутність можливості здійснити впровадження розробок на

батьківщині.
значне скорочення внутрішніх витрат вчених на дослідження і розробки;
незахищеність прав власності на продукт інтелектуальної праці;
рівень престижу науки в суспільстві;
низьку моральну оцінку кваліфікованої праці; атмосферу вразливості, незахищеності, в якій виявилася наука і зайняті в цій сфері,
неясність для вчених перспектив своєї кар'єри і діяльності;

і задоволення професійних очікувань і вимог

перед чинником географічного місця використання своїх знань
9) гідний рівень заробітної плати, високий рівень матеріально-технічного оснащення робочого місця, хороші умови праці і життя;
10) є відсутність внутрішнього споживача, тобто масштабного внутрішнього ринку високих технологій;
11) матеріальні, інформаційні та інші обмеження можливостей ознайомлення з роботами іноземних колег.

умови життя і праці;
поліпшення матеріально-технічної бази досліджень;
можливість доступу до

сучасного устаткування і засобів комунікації;
акумуляція наукових знань;
підвищення кваліфікації і інтелектуального потенціалу вченого;
можливість професійної самореалізації, кар'єрне зростання, а саме заняття високих наукових або адміністративних посад як результат підвищення значущості наукових кадрів для організації;
досягнення більшої конкурентоспроможності;
можливість міжнародних контактів і залучення до висококласного середовища професійного спілкування;
відбувається формування якісно нового типа дослідника, відповідного принципам розвитку і функціонування інформаційного суспільства;
здобуття нових знань, навиків, досвіду.

поширених пояснень причин і чинників міграції є положення про те,

що вона обумовлена сумарною дією чинників виштовхування і тяжіння, які мають економічну, демографічну, соціальну і політичну природу.
Основа такого підходу була закладена ще в теорії Е. Лі, розробленій в 60-ті роки XX століття.
Згідно з теорією «тяжіння-виштовхування» (pull-push) у країнах виїзду виділяється визначальна роль виштовхуючих» чинників, а в країнах в'їзду - відповідно роль «притягуючих» чинників.
Причини:
1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень зубожіння і т. д.).
Коефіцієнт Джині — показник нерівності розподілу деякої величини, що приймає значення між 0 і 1, де 0 означає абсолютну рівність (величина приймає лише одне значення), а 1 позначає повну нерівність. Найбільш відомим коефіцієнт є як міра нерівності доходів домогосподарств деякої країни чи регіону. Коефіцієнт Джині для доходів домогосподарств є найбільш популярним показником економічної нерівності в країні.

в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);
порівняно вищий технічний рівень

умов праці в країнах імміграції;
соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;
природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;
6) політичні причини;
7) військові причини;
8) релігійні причини;
9) національні причини;
10) культурні причини.

розвитку міграційних потоків визначальну роль відігравали:
природні та демографічно-економічні чинники;
стали географічні

відкриття і розвиток капіталізму в Європі, зокрема поява машинної індустрії, виникнення великих індустріальних центрів, поглиблення суспільного поділу праці та формування нових галузей виробництва.
безробіття, особливо в періоди економічних криз,
національні відмінності у рівні заробітної плати.
з ХХ ст. розширюється спектр причин міжнародної трудової міграції:
економічні кризи та регіональні конфлікти,
поява примусової міграції, не пов’язаної з пошуками працевлаштування
неекономічні фактори (політичний устрій країни, релігійні настрої, психологічна вмотивованість та екологічний стан, проблеми соціального статусу людини)
суттєві зміни в технологічному розвитку країн

сили у загальному обсязі міграційних потоків;
зростання демографічних факторів у розвитку

міжнародної міграції робочої сили;
розширення географії міжнародної міграції робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення);
розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т. д.) та збільшення форм міграції;
5) збільшення обсягів нелегальної міграції;
6) збільшення частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках;
7) глобальний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн світового співтовариства;
8) інтенсивний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає зростання кількості і швидкості міграції населення.

усіх стародавніх цивілізацій була створена за рахунок праці примусово переміщених

великих мас людей
Другий етап (Середні віки) Найбільш популярною формою міграції в Європі була наймана військова служба
Третій етап (з 1650 по 1850 рр.) первісна або “стара” міграція: Великі географічні відкриття. Чітка спрямованість двох основних міграційних потоків:
із Старого Світу до Нового (Північна та Південна Америка, Вест-Індія);
примусовий вивіз рабів з Африки до Америки.

кінця XIX початку XX ст. з Європи у країни Америки,

Австралію, Нову Зеландію Зниження кількості емігрантів з Англії, Іспанії, Нідерландів, Португалії і стрімке зростання – з Австро-Угорщини, Росії, Німеччини, Італії. Наприкінці ХІХ століття відбувалась масова еміграція нацменшин (фінів, поляків, прибалтів, українців) з Росії до США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки і Аргентини. Масова еміграція солдат і офіцерів Білої Армії, дворян, інтелігенції, промисловців, чиновників після більшовицької революції 1917 року і громадянської війни в Росії.
П'ятий етап (кінець І Світової війни – початок ІІ Світової війни) – скорочення масштабів міжнародної міграції робочої сили, що зумовлено світовою економічною кризою 1929—1933 рр. та замкнутістю розвитку Радянського Союзу.
Шостий етап (ІІ Світова війна) Насильницьке переміщення військовополонених і остарбайтерів, численні потоки біженців.

тривав до кінця 80-х р.) різке зростанням міжнародної міграції як

з політичних, так і з економічних причин. Виникнення незалежних держав внаслідок краху колоніальної системи зумовили появу зворотних потоків мігрантів, насамперед, з числа інтелігенції з метрополій до колишніх колоній і домініонів.
Серед причин міграції цього періоду переважають економічні, що пов’язані з пошуком забезпеченого, заможного життя.
Диверсифікація потоків як за географічним походженням мігрантів, так і країн-реципієнтів. К 70-м рокам в загальній кількості іммігрантів поступово зростає доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців.
Стрімке зростання прибулих в метрополії з колишніх колоній і домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис. алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До Англії, наприклад, з 1946 року по 1959 рік прибуло тільки з Ірландії 350 тисяч осіб.

“системи гостьових робітників” (“guestworker system”), яка в найбільш організованому класичному

вигляді була впроваджена у Німеччині (ФРН): Федеральний Офіс Праці здійснював організований набір (вербування) робочої сили, перевіряв виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати Федерального Офісу і використовували робітників у виробництві. Умови найму були юридично закріплені у двосторонніх угодах між ФРН та країнами-експортерами: спочатку з Італією, пізніше – з Грецією, Туреччиною, Марокко, Португалією, Тунісом і Югославією. Це сприяло масовому збільшенню числа мігрантів. Загострення соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші чинники призвели до ліквідації “guestworker system” в 1973 році

та різних форс-мажорних обставин. В 1956 р. європейці вперше з

часів ІІ світової війни знов зіткнулись з таким явищем, як біженці з Угорщини, а в 1968 році – з Чехословаччини.
Восьмий етап міжнародної міграції трудових ресурсів почався з 1990-х років до 2000 р.
Поступово скорочується міграція робочої сили у Західну Європу і збільшується у країни Північної і Південної Америки, Австралії та деякі інші, і відбувається одночасна трансформація країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні.
Стрімко зростає кількість іммігрантів у нафтодобувних країнах Близького Сходу.
Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин. 90-ті роки увійшли в історію як драматичні для громадян колишньої Югославії, Албанії, жителів Ефіопії і Еритреї, деяких країн Африки і курдів, Афганістану та Іраку.
Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн. чол., що становить близько 2 % населення планети.

Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом комуністичних режимів в

країнах Східної Європи і Балтії і утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші.
Дев'ятий етап розпочався з 2000 р. і триває сьогодні - етап трансміграції. Осособливостями якого є динамізм і масштабність процесів міграції; зростання міграції висококваліфікованих кадрів; виникнення соціальних зв’язків, котрі поєднують країни еміграції і імміграції, що сприяє обміну ідеями та соціальним досвідом; розвиток мережевої міграції, яка являє собою рух молодих людей та є першою хвилею еміграції, що робить процес міграції більш захищеним, регульованим та безпечним; зростаюча потреба в міжнародному регулюванні процесів міграції.
Набуває розвитку нове явище – “транснаціоналізація” міграційних процесів.

кількість зайнятих щорічно коливається в межах 4-7,5 млн. чоловік. Їх

питома вага в загальній чисельності працюючих в деяких країнах становить: Люксембург – 33%; Швейцарія – 20%; Австрія – 9%; Бельгія – 9%; Німеччина – 8%; Франція – 8%; Нідерланди – 5%; Данія – 4%; Італія – 2%
2. Північна Америка
Що стосується Північноамериканського регіону, то США і Канада історично були і залишаються донині районами масової імміграції населення та робочої сили. Хоча у повоєнні роки ці країни і запровадили ряд законодавчих заходів, які обмежу­вали імміграцію, приплив населення туди з інших країн значно зріс порівняно з останнім передвоєнним десятиріччям.
Протягом 1950-1990рр. в Канаду емігрувало 3,5 млн. чол.

чисельності, причому 75% від загальної чисельності іноземців-резидентів, які народжені за

межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. В Каліфорнії на них припадає 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В’єтнам, Індію, колишні республіки СРСР і Домініканську Республіку. Протягом 1950-1990 рр. в США емігрувало 25 млн. чол.
3. Латинська Америка
Динамічним є також обмін робочою силою між самими латиноамериканськими країнами, особливо у формі сезонної та нелегальної міграцій. Загальна чисельність прибулих дорівнює 7-8,5 млн. чоловік. Найбільше притягує до себе Аргентина. Серед інших країн, з точки зору тяжіння, можна також виділити Венесуелу.

сили почалась тут у 50-ті роки, коли внаслідок стрімкого зростання

цін на нафту і необхідності реорганізації національних господарств в країнах Близького Сходу із збільшенням видобутку нафти потреба в робочій силі. Міграція робочої сили в цей регіон швидко зростала після 1973 p., коли великі прибутки від нафти дали змогу здійснювати масштабні програми розвитку і немісцеве населення шести основних центрів імміграції в регіоні (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати) становило 2 млн. чол. Наприкінці 1990-х років у цих шести країнах, а також у Лівії налічувалося вже 5 млн. чол. іммігрантів, частка яких становить понад 50% сукупної робочої сили. В регіон щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в основному з Індії, Пакистан, Бангладеш, Єгипту, Іраку, Сирії, Йорданії, Палестини, а також Греції, Туреччини, Філіппін та Італії. Крім того, значний потік мігрантів-будівельників з Південної Кореї та Таїланду.
Питома вага іммігрантів: Катар – 95%; Саудівська Аравія – 48%; Бахрейн – 46%; Оман – 40%; ОАЕ – 37%.

виступає Лівія, що приймає, насамперед, єгиптян.
Регіонами тяжіння робочої сили є

країни Південної та Центральної Африки: ПАР, Зімбабве, Гана, Камерун, Кенія, Ліберія, в яких у середині 90-х років працювало понад 3 млн. чол., які іммігрували з сусідніх африканських країн, в першу чергу з вихідців з Мозамбіку та деяких інших сусідніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців з Гани, Чаду та Беніну.
Загальна чисельність мігрантів у всіх країнах Африки досягає 19,2 млн. чол.

Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають

вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В’єтнаму, Індії та Філіппін. Частка нелегальної міграції в цьому регіоні дуже висока. Країни з високою часткою мігрантів – Сінгапур (28%) та Малайзія (16%), де мігранти задіяні, здебільшого, в будівництві, рибальстві та надомній праці.
7. Австралія
Країна стає все більш привабливою для іноземців. Сьогодні одна чверть населення Австралії – іммігранти з більше ніж 100 країн світу

трудової міграції :
міграція в межах промислове розвинутих країн;
міграція робочої сили

між країнами, що розвиваються;
міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;
міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються;
трудова міграція в межах країн СНД
міграція з країн, що розвиваються, до промислове розвинутих країн

рр.

конкретної країни за певний проміжок часу: найбільші країни-експортери РС у

2010 р, млн. осіб

у 2010 р, млн. осіб

віком тощо;
питома вага іммігрантів в загальній чисельності зайнятих у

країні взагалі і в окремих галузях;
середня оплата (погодинна, місячна, річна) іммігрантів взагалі і в розрізі окремих галузей та її співвідношення з оплатою праці резидентів;
річна сума та питома вага приватних переказів емігрантів в платіжному балансі країни тощо;
річна сума та питома вага приватних переказів емігрантів у платіжному балансі країни.

населення

населення

у відсотках від загального іноземного населення ЄС-27

загальний показник зміни, роки
загальний

показник чистої міграції (враховуючи похибки)

загальний показник приросту населення

чисельність міжнародних мігрантів сягнула 191 млн. чол., з яких 115

– проживає у промислово розвинутих країнах, і лише 75 – у країнах, що розвиваються. До 2010 р. їх кількість сягне 210 млн. осіб (128 млн. та 82 млн. відповідно)
2. У 1990 р. 3/4 всіх мігрантів проживали у 30 країнах світу, у 2005 р. – у 28, у 2010 – у 27.
3. У 2010 р. 61% всіх мігрантів будуть проживати у розвинених країнах світу. 33% - у Європі, 28% - у Азії, 24% - у Північній Америці, 9% - у Африці, по 3% - у країнах Латинської Америки та Океанії.
4. Мігранти складали 20% населення у 41 країні світу 2005 р., 2010 – 20% населення у 47 країнах світу.
5. Очікується, що 20% всіх мігрантів 2010 р. припадатиме на США, 6% - на РФ, 5% - на Німеччину, по 3% - Канаду та Саудівську Аравію.
6. Жінки-мігранти складають половину всіх міжнародних мігрантів, до 2010 р. їх частка в міграції до розвинених країн зросте до 52%.

міжнародних мігрантів сягає 3% від чисельності населення землі або 210

млн.;
128 млн. (або 61%) проживає в розвинутих країнах;
На Європу припадає 33% міжнародних мігрантів, Азію – 28%, Північну Америку – 24%, Карибський Басейн і Океанія – 3%;
У Азії число мігрантів-чоловіків значно перевищує кількість мігрантів-жінок, що пояснюється зростанням попиту на роботу за контрактом;

до країн, що розвиваються, млрд. дол.

у 2009 р. склали 317 млрд. дол. США
У 2010

р. склали 325 млрд. дол. США

У Лівані, Лесото, Непалі, Таджикистані і деяких інших країнах, грошові перекази становлять понад 20% ВВП. Кваліфіковані мігранти можуть заробляти у декілька разів більше, ніж якби вони залишилися вдома. Дослідження румунської еміграції до Америки дійшло висновку, що середній емігрант заробив майже на $12000 на рік більше в Америці, ніж він заробив би на батьківщині, що є величезною надбавкою для будь-кого з країни, у якій дохід на душу населення складає близько $7500 США (за ринковим обмінним курсом).
Перекази зовнішніх трудових мігрантів в економіку країн-донорів іноді сягають до 35 % їхнього ВВП.

виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з

більш низькою ціною іноземної робочої сили;
іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;
при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;
4) іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм;
5) збільшується об'єм робочої сили в складі якої переважають висококваліфіковані спеціалісти;
6) підвищуються темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу;

національного доходу
8) зростає конкуренція на внутрішньому ринку праці і як

наслідок знижується ціна робочої сили;
9) заповнюються вільні соціально-непривабливі та непрестижні робочі місця (домогосподарок, сміттярів, вантажників тощо);
10) зростає продуктивність праці робітників і ефективність виробництва в цілому за рахунок конкуренції на ринку праці;
11) зменшується бюджетне навантаження завдяки економії коштів на пенсіях та соціальних пільгах
12) зростає цінова конкурентоспроможність продукції завдяки використанню більш дешевої праці іммігрантів;
13) знижуються витрати на підготовку та перекваліфікацію власних кадрів, в тому числі вищої кваліфікації;
14) під час криз знижується соціальна напруга за рахунок звільнення іммігрантів і заповнення вакансій робітниками-резидентами;
15) покращується демографічна ситуація в «старіючих» країнах, а в деяких – і генофонд нації.

більш кваліфікованих емігрантів, що повертаються на батьківщину з розвинених країн

2) знижується напруга на внутрішньому ринку праці завдяки експорту надлишкової робочої сили та можливість створення високоприбуткової галузі з експорту робочої сили;
3) збільшуються валютні надходження до країни за рахунок приватних переказів емігрантів;
4) зростає рівень життя залишених вдома домогосподарств і утриманців мігрантів за рахунок переказів і речових відправлень;
5) збільшуються можливості приватного інвестування завдяки поверненню на батьківщину (після ротації) особистих коштів, засобів виробництва тощо мігрантів;
6) приріст податкових надходжень до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників працевлаштування мігрантів;

внаслідок відтоку кваліфікованих кадрів і фахівців («втрата інтелекту») до більш

привабливих країн.
Виникає можливість приховування мігрантами доходів і ухилення від податків щодо країн, які не мають між собою двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування.
Зменшуються надходження до бюджету і як слідство - скорочення кількості потенційних платників податків
Знижується загальна конкурентоспроможність на власному ринку праці в результаті відтоку кваліфікованих, молодих кадрів.

праці призводить до зростання безробіття;
масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної

напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ;
працівники-іноземці, як правило, зазнають у країні – імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування
зростають витрати на соціальний захист іммігрантів
здійснюється відтік за кордон валютних коштів у вигляді переказів іммігрантів.

Зниження мотивації для місцевих жителів до отримання вищої кваліфікації
2. Можливість

отримання економічних ефектів в випадку повернення висококваліфікованих мігрантів на батьківщину
3. Трансфер знань та розвиток співробітництва
4. Розвиток зв’язків з зарубіжними науковими інститутами
5. Розширення можливостей для експорту технологій
6. Сприяння з боку наукової діаспори

Зростання продуктивності завдяки притоку висококваліфікованих кадрів
2. Трансфер знань і розвиток

співробітництва
3.Розвиток зв’язків з закордонними науковими інститутами.
4. Розширення можливостей для експорту технологій
5. Зростання чисельності вступників до аспірантури

інтелекту»: зниження конкурентоспроможності внаслідок відтоку кваліфікованих кадрів і студентів.
Країни-реципієнти
1.

Можливість «вимивання» місцевих (корінних) жителів з кращих університетів.
2. Мовні та культурні бар’єри між вітчизняними та зарубіжними вченими
Можливий глобальний ефект
Збільшення міжнародної циркуляції знань
Покращення можливостей працевлаштування вчених
Збільшення вірогідності знайти застосування унікальним знанням (навичкам)
Формування міжнародних наукових та технологічних кластерів (Силіконова долина)

в країні
a+b+c – втрати підприємців (зростання з/п)
b+c+d – виграш емігрантів
Сукупний

ефект: a-(a+b+c)+ (b+c+d)=d

пряма W відображає розмір заробітної плати
L - кількість робочої сили
SА - пропозиція робочої сили в країні А при і-тому рівні заробітної плати

плати
L - кількість робочої сили
Sв -

кількість робочої сили в країні А при
і-тому рівні заробітної плати

робочої сили належать:

метод при регулюванні ММП. Суть цього методу полягає в тому,

що держава не перешкоджає в'їзду тих категорій працівників, які потрібні в даній країні, і обмежує в'їзд всіх інших. Перелік бажаних іммігрантів кожна держава визначає з врахуванням конкретної економічної, демографічної, соціальної та політичної ситуації в країні в той чи інший період. Проте, як свідчить практика, для кожної країни бажаними є, як правило, такі категорії іммігрантів:
- працівники, які погоджуються за мінімальну заробітну плату виконувати важку, шкідливу і некваліфіковану роботу (будівельні робітники, сезонні працівники, підсобні робітники тощо);
- спеціалісти нових і перспективних галузей народного господарства (програмісти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці);
- представники рідких професій (обробники цінного каміння, реставратори картин);
- спеціалісти зі світовим іменем (музиканти, лікарі, письменники, вчені, артисти, спортсмени);
- великі бізнесмени, які інвестують свій капітал в чужу країну, створюючи нові робочі місця.

роботи за фахом;
2. Обмеження особистого характеру: стан здоров’я;
3. Кількісне квотування:

в рамках країни, галузі, відсоток іноземної робочої сили у рівні зайнятості в країні;
4. Економічне регулювання:
юридичні особи мають право наймати робочу силу після досягнення певного обсягу продажів або обігу, після відрахування внесків в бюджет;
фізичні особи, які готові інвестувати в економіку певну суму, довести легальне походження цих грошей та створити певну кількість робочих місць;
5. Тимчасові обмеження: максимальна кількість іммігрантів на певний строк (покинути країни або продовжити візу);
6. Географічні пріоритети: квоти на в'їзд іммігрантів з певних країн;
7. Заборони: законодавче обмеження обіймати певні посади іммігрантам або заборона на в'їзд іммігрантів певних професій.

розмежовує виїжджаючих в країну на:
іммігрантів - людей, які в'їжджають в

країну на постійне місце проживання,
неіммігрантів - які приїжджають в країну тимчасово і не претендують на постійне місце проживання. До неіммігрантів відносяться ті особи, які прибули в країну на більш-менш тривалий строк, але не претендують на постійне місце проживання. Як правило, державне регулювання міграційних процесів здійснюється шляхом прийняття відповідних програм, спрямованих на обмеження імміграції робочої сили або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Стимулювання рееміграції:
програма стимулювання рееміграції: репатріація, матеріальна допомога;
програма професійної підготовки іммігрантів;
програма економічної допомоги країнам масової еміграції: створення в країнах-експортерів нових робочих місць

класами, в яких чітко визначений перелік осіб, які є неіммігрантами.

До неіммігрантів з відповідним класом віз відносяться:
посли та консули і члени їх сімей;
інші іноземні державні службовці та члени їх сімей;
тимчасові відвідувачі з метою бізнесу чи відпочинку;
іноземці, що проїжджають транзитом;
члени екіпажів морських та повітряних суден і члени їх сімей;
студенти, співробітники міжнародних організацій і члени їх сімей;
іноземні спеціалісти;
тимчасові працівники, що виконують роботи, які відсутні в США;
представники зарубіжних засобів масової інформації і члени їх сімей;
наречена або наречений громадянина США;
відвідувачі за обміном і т. ін.

сили належать:
1) адміністративно-правові методи:
а) законодавство про юридичний, політичний і професійний статусів мігрантів;
б) національні

служби імміграції, які проводять:
контроль за в'їздом іммігрантів до країни;
видають дозвіл на в'їзд на роботу;
видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні;
в) міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників:
надання роботи;
порівняно високий

рівень заробітної плати;
житлові умови;
отримання кваліфікації й освіти;
медичне обслуговування тощо;
б) залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;
в) видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

працездатного віку, у високорозвинених державах світу (за п’ятирічні інтервали часу

на кінець кожного)

р.
Створена відповідно до Версальського мирного договору при Лізі Націй.

У 1946 p., вона стала першою спеціалізованою установою ООН. Якщо на момент її створення у ній брали участь 42 держави, то тепер їх 180. Україна є членом МОП з 1954 р. У 1969 р. з нагоди 50-річчям МОП було присвоєно Нобелівську премію миру.
МОП була створена і діє з метою встановлення і забезпечення суспільної злагоди, захисту прав людини, розвитку принципів трипартизму, соціального прогресу в усьому світі.

розвитку людських ресурсів;
підвищенні рівня життя;
вдосконаленні

трудового законодавства;
удосконаленні професійно-технічної освіти;
впровадженні сучасних методів управління.
Робота МОП проходить за трьома основними напрямами:
нормотворча діяльність,
міжнародна технічна співпраця,
дослідження та публікації.

міжнародні трудові стандарти (тривалість робочого дня, умови праці, оплату праці,

соціальне забезпечення і т. д.). Усього було прийнято 172 конвенції і 181 рекомендація. консультативна функціями
координування і навчання центр для всієї системи ООН;
посилення координації діяльності з Міжнародним бюро праці;
розробка регіональних програм;
адміністративно-управлінська.

є міжурядовою організацією, що спрямовує свої зусилля на впровадження підходів,

заснованих на принципах гуманності та поваги до прав людини у питаннях міграції, у сприянні та регулюванні міграційними процесами, а також у протидії торгівлі людьми.
МОМ була заснована в 1951 р. На сьогодні до її складу входить 120 країн-членів та 19 країн із статусом спостерігачів. МОМ має більш ніж 280 представництв у світі. Представництво МОМ в Україні, що є її членом, розпочало свою діяльність у 1996 р.
МОМ працює у чотирьох широких галузях міграційного менеджменту, серед яких:
Міграція та розвиток
Сприяння врегульованій міграції
Упорядкування міграції
Примусова міграція

статуту є:
розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків; надання допомоги

з питань організації міграції;
розвиток технічного співробітництва в області міграції; запобігання відпливу умів і рееміграція;
надання експертних послуг у зв'язку з міжнародною міграцією робочої сили;
організація пересування біженців;
надання державам форуму для обміну думками, досвідом і співробітництва.