Імпресіонізм

заснований

на принципі
безпосередньої фіксації
вражень, спостережень,
співпереживань.

століття. Спершу він виник у французькому живописі: у 1874 році

в Парижі серед інших творів експонувалася картина Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant»). А в 1877 році група художників (К. Моне, О. Ренуар, К. Піссарро, Ε. Дега, А. Сіслей) «добровільно» приймає назву «імпресіоністи» та починає видавати журнал «Імпресіонізм». 

(О. Роден), музи­ці (М. Равель, К. Дебюссі, О. Скрябін, І.

Стравинський), театрі (А. Шніцлер, Г. Гофмансталь). Наприкінці XIX століт­тя імпресіоністичний стиль охоплює також і літературу. В ній він не становить окремої школи, як у живописі, однак принципи й засоби імпресіонізму використовують у своїй творчості письменники різних країн. 

імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум; 
відмова від ідеалізації:

ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності; 
часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа; 

перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на

зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень; 
найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.

братам Гонкурам, пізньому Ґ. Мопассану, Μ. Прусту; норвезькому авторові К.

Гамсуну, англійцям О. Уайльду, Дж. Конраду, Р. Л. Стівенсону; австрійським письменникам П. Альтенбергу, А. Бару, А. Шніцлеру. В російській літературі імпресіоністичну образність застосову­вали прозаїки А. Чехов, І. Бунін, Б. Зайцев, поети І. Аннен-ський, К. Бальмонт. Поетика імпресіонізму знаходить своє місце і в українській літературі. Насамперед це стосується новелістики М. Коцюбинського, В. Стефаника, М. Черем­шини, частково О. Кобилянської.

мазки, напівтони, нечіткі контури, композиційні фрагменти, «змазаність», для того щоб

під­креслити ефемерність враження від дійсності. Недарма Л. Толстой, порівнюючи творчу манеру Чехова з манерою письма живописців-імпресіоністів, писав: «У Чехова своя особлива форма, як у імпресіоністів. Дивишся, як людина нібито без усякого розбору маже фарбами, які потрапляють їй під руку, і ніякого нібито відношення ці мазки між собою не мають. Але відійдеш на деяку відстань, подивиш­ся й загалом виходить цілісне враження». 

вірш О. Мандельштама «Імпресіонізм». У ньому присутні образи з картин

Клода Моне («Бузок на сонці») та Камі-ля Піссарро («Бульвар Монмартр», «Площа французького театру в Парижі»):

Художник нам изобразил Глубокий обморок сирени
И красок звучные ступени
На холст, как струпья, положил.
Он понял масла густоту — Его запекшееся лето Лиловым мозгом разогрето, Расширенное в духоту.
А тень-то, тень все лиловей,
Свисток, иль хлыст, как спичка, тухнет, —
Ты скажешь: повара на кухне
Готовят жирных голубей.
Угадывается качель, Недомалеваны вуали, И в этом солнечном развале Уже хозяйничает шмель.