Слайд 1Музична культура Київської Русі: народна, придворно-світська, церковна.
Давньоруські музиканти, музичні інструменти.
Народна
творчість: епос, календарно-обрядові та родинно-обрядові пісні
Слайд 2Музичне мистецтво часів Київської Русі можна поділити на три групи:
музика народна, княжих салонів і церковна.
Слайд 3Народна музика Русі
Пісні з давніх часів були постійними супутниками наших
далеких предків
у їхній праці, побуті та звичаях.
Це обрядова
народна пісенність (колядки та щедрівки, гаївки й веснянки, купальські й обжинкові, весільні та хрестильні пісні, похоронні голосіння).
Веселі й сумні пісенні мотиви виконували не лише голосом, а й за допомогою музичних інструментів.
Слайд 4Музика княжого двору. Репертуар був дуже різноманітний — танковий, ліричний,
побутовий, жартівливий та ін.
Найчастіше зустрічаються згадки про «співання слави»
князям: військові та взагалі геройські подвиги князя або його предків («Слово
о полку Ігоревім»).
Подекуди збереглися навіть імена осіб, які були водночас поетами, композиторами
й виконавцями таких творів: Боян (XI ст.), Митуса (XIII ст.).
Слайд 5 З інструментів використовували свої, споконвічні: гусла, дерев'яні труби, роги,
бубни і різні свирілі, пищалі та сопілки.
У княжих дворах
використовували ще й інструменти чужого походження: ковані, металеві або «рожані» труби та роги, орган, «смики» або «гудки», смичкові інструменти: псалтир (давньогрецький багатострунний музичний інструмент), лавута, навла, кимбал, бронзові
і мідні дзвіночки та дзвони.
Слайд 6Церковна музика прийшла до нас із Візантії. Давньоруські одноголосні церковні
наспіви називалися знаменним розспівом
(від давньослов’янського «знамено» — знак).
Запозичений із
Візантії, знаменний розспів збагатився народнопісенними традиціями східних слов’ян.
Слайд 7Основою знаменного розспіву стали «гласи» — хорові монодії, у яких
мелодія наближалася до речитації. Знаменний розспів був чисто вокальний, без
супроводу.
Його краса
і самобутність викликали захоплення
у багатьох іноземних мандрівників.
Слайд 8Із княжої доби збереглося чимало нотних книг, писаних безлінійною нотацією.
Слайд 9Дзвони супроводжували будь-яке християнське свято, збирали людей на віче та
інші зібрання з нагоди вирішення важливих державних справ.
Перегук церковних
дзвонів — це невеличкий музичний концерт.
Особливого розвитку на Русі набула музика дзвонів, яку виконували обов’язково по нотах
зі знанням справи.
Слайд 10В усній народній традиції продовжують розвиватись ігри, календарні та родинно-побутові
пісні, похоронні плачі й голосіння.
Слайд 11ЕПОС
Епічні музичні жанри — історичні пісні, думи, балади.
Серед
виконавців з’являються народні співці-професіонали.
Слайд 12За змістом найдавніші думи можна поділити на три групи: 1)
про турецьку неволю;
2) про морські походи на турків, лицарську
смерть козака;
3) про щасливий вихід козаків
із небезпеки, перемогу над ворогом і поділ здобичі.
Слайд 13Історичні пісні розповідають про загальнонародні події, історичні реалії (післякняжих часів),
народних героїв. Передусім це пісні про боротьбу українського народу з
турками
і татарами, з поляками, росіянами, інші козацькі пісні.
Слайд 14За тематикою балади поділяються на кілька груп:
1) із фантастичними
та легендарними сюжетами, базованими на побутовому підґрунті;
2) про сімейний
побут і любовні конфлікти;
3) побутово-любовні сюжети на історичному підґрунті;
4) соціально-побутові.
Слайд 15ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР.
До обрядового фольклору належать календарні, родинно-обрядові та трудові
пісні.
Слайд 16До найдавніших зразків традиційного фольклору зараховують обидві групи обрядових пісень
— календарно-обрядові та родинно-обрядові.
Слайд 17Календарно-обрядові пісні: колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані, жниварські пісні
Слайд 18Родинно-обрядові: пісні весільних
і поховальних обрядів, хрестильні пісні.
Слайд 19Багата й різноманітна спадщина часів Київської Русі стала міцним підгрунтям
для формування професійної музичної культури українського народу.