Научная парадигма

в античній та середньовічній філософії характеризувала сферу вільних ідей як

першообраз, зразок, у відповідності з яким бог – деміург створив Світ сущого;
в сучасному трактуванні – система творчих методологічних та аксіологічних установок, що поділяються всіма членами наукового співтовариства, прийнятих як зразок вирішення наукових завдань.

і історик Томас Кун. Парадигма у Куна – основна одиниця

виміру процесу розвитку науки. Це – у найзагальнішому вигляді – концептуальна схема, яка протягом певного часу визнається науковим співтовариством як основа його практичної діяльності.

навпаки – наукове співтовариство складається з людей, які визнають певну

парадигму. Остання, як правило, знаходить свої втілення у підручниках або в класичних працях вчених, і на багато років визначає коло проблем і методів їх вирішення у тій чи іншій галузі науки. До парадигм Кун відносить, наприклад, аристотелівську динаміку, птолемеївську астрономію, ньютонівську механіку.

його зміст. Вихідне визначення цього поняття дається в “Передмові” його

основної роботи, написаної в 1962 році. Тут Кун пише, що “під парадигмою я розумію визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх вирішення науковому співтовариству”.
Являючи собою прийняту модель (зразок) – хоча до цього парадигма в цілому не зводиться, – вона має історичний характер, будучи об’єктом для подальшої розробки і конкретизації у нових умовах.

боку, воно позначає всю сукупність переконань, цінностей, технічних засобів тощо,

яка характерна для членів даного наукового співтовариства. З іншого – вказує один, вирішальний, провідний вид елемента (домінанту) у цій сукупності”. Перше значення терміна, назване автором “соціологічним”, є основним.

з певною науковою спеціальністю. Співтовариства існують на багатьох рівнях. Найглобальніше

– співтовариство представників природничих та гуманітарних наук Нижче в цій системі основних наукових професійних груп розташовується рівень співтовариств фізиків, хіміків, астрономів, економістів тощо. Парадигми і є щось таке, що приймається членами даних груп, які являють собою не жорсткі структури, а діахронічні (тобто такі, що змінюються) утворення.

представити наступною схемою

на одні й ті ж правила і стандарти наукової практики.

Ці загальні установки називаються “правилами-приписами” або “методологічними директивами”. Забезпечуючи очевидну узгодженість зусиль вчених, вони є передумовами для нормальної науки, тобто для генезису і спадкоємності у традиції того чи іншого напрямку дослідження.

правильні) тому, щоб наука “збивалася з дороги весь час”. Так,

для ранніх стадій розвитку науки дуже важливим є наступна обставина: “Ніяку природну історію не можна інтерпретувати, якщо відсутнє хоча б у неявному виді переплетіння теоретичних та методологічних передумов, принципів, котрі уможливлюють відбір, оцінку й критику фактів”.

суспільствах, називаються об'ємною назвою "постмодернізмом" і являються новою суспільною реальністю,

підкріпленою свободами, толерантністю та людською солідарністю. Для інших, "постмодернізмом є теоретичний вірус, який паралізує поступове мислення, політику і практику". Постмодернізм може трактуватися як "комплекс інтелектуальних карт", що служать описанню суспільних практик та мислення кінця XX сторіччя.
Постмодерністичний проект детронізуе інституціональну науку в її сьогоднішній формі. В обмін пропонує людському пізнанню певні уявлення. Вони позбавлені методологічних в традиційному розумінні основ, які пов'язуємо з терміном "методологія". Вони також не створюють парадигму в значенні пропонованому Т.С. Куном.

В найбільш широкому розумінні її методологія "зазвичай визначається як дослідження

суспільного світу шляхом спостереження одиниць і груп в натуральних умовах їх життя при мінімальному впливі зі сторони спостерігача" .
Інтерпретативна парадигма складається з багатьох онтологічних та епістомологічних розв'язків. Прибічники цього згідні, що

пізнаючого суб'єкту, чекаючи на відкриття. Належить скоріше прийняти, цю реальність створена спостереженням

побудови, якою користується дослідник;
Знання постійно змінюються. Побудови відкривають нові перспективи, що пояснюють розширення наших знань;
Знання мають суспільний характер. їх розуміння набуває форму інтерпретації, що проводиться згідно з традиціями та специфічними суспільними умовами;
Знання - так само якісні, як і кількісні;

опис їх незмінності та змінності;
Універсальні, приховані елементи наших глибоких знань можуть

бути відкриті в момент зіткнення з досліджуваним предметом, а не під час об'єктивного, внутрішнього спостереження;
Деформації, виникаючи з аналітичного розкладу фактів, подій і характеристик людей на окремі складові елементи, можуть врівноважуватися шляхом виділення існуючих між ними зв'язків та спостереження їх як цілісності;

і досліджуваними.

пізнання і суспільних функцій інституціональної науки, впроваджених з критичної теорії

суспільства. В свою чергу "критична теорія намагається вияснити суспільний порядок таким чином, щоб вона стала каталізатором зміни цього порядку" Кінізм як крайній прояв критичної парадигми.

системної парадигми, зайняті вивченням системи в цілому і взаємозв'язків між

цим цілим і його частинами. Вузький, частковий аналіз може бути важливим інструментом дослідження, але він не вписується в рамки системної парадигми.
2. Системна парадигма не може бути зведена до якої-небудь окремої дисципліни (економіці, соціології, політології). Її варто розглядати як школу всеосяжної, суцільної суспільної науки. Особливу увагу при цьому потреба приділяти взаємодії різних сфер функціонування суспільства (політики, економіки, культури, ідеології).

лише на економічних, політичних чи культурних подіях або процесах як

таких, але на більш постійних інститутах, у рамках яких ці події і процеси відбуваються і які в основному визначають їхній хід.
4. Системна парадигма вимагає тісної ув’язки в розумінні існуючої організації суспільства і історичного процесу, у ході якого вона виникла. Іншими словами, дослідник, який надихається цією парадигмою, повинний шукати пояснення що відбувається в історії.

чином продуктами самої системи. Якщо система міняється, міняються і переваги.

6. Усі парадигми, які вивчає суспільство, одним з інструментів аналізу використовують статистичні моделі. Але що відрізняє мислення тих, хто працює в рамках системної парадигми, від мислення їхніх колег, до неї не приналежних, так це те, що вони цікавляться великими змінами, глибокими трансформаціями.

всі системи мають недоліки, чи дисфункції, специфічні саме для них.

Якщо вчені мислять у рамках системної парадигми, то, незважаючи на свої пристрасті, вони знайдуть, що проблема полягає у вивченні внутрішніх дисфункцій розглянутої системи. У кожної системи є свої недоліки. Кожній системі характерні свої негативні властивості, які можна лише пом'якшити, але не усунути, оскільки їхня здатність до самовиробництва глибоко укорінена в самій системі

з найбільш типових методів парадигми – порівняння. Та, чи інша

властивість системи пояснюється шляхом порівняння його з відповідним властивістю іншої системи, аналізу подібностей і розходжень між ними. Це порівняння здійснюється в основному на якісному рівні, хоча деякі властивості легко виміряти, що дає можливість провести кількісні зіставлення, що базуються на статистичних спостереженнях.

парадигми.

Але з точки зору перспектив еволюції суспільного організму та адекватності

їх відображення безперечним є пріоритет соціальної парадигми, котра виступає основною сполучною ланкою між старою – економічною та новою – гуманістичною метапарадигмою.

охарактеризувати специфіку основних складових соціальної парадигми та гуманістичної метапарадигми.
Якщо соціальна

парадигма спирається на світоглядний принцип соціальності і не може не враховувати принцип економічної раціоналізму, нехай навіть як похідний, то новій метапарадигмі в цілому адекватний більш загальний та фундаментальний принцип гуманізму. З цим мають пов’язуватися відповідні зміни в предметному просторі економічної теорії.

– вартісна, кориснісна та соціальна. Очевидно, ранньому індустріалізму з характерними

для нього експансією капіталу в матеріальне виробництво, пріоритетами абстрактної праці та ринком продавця, більшою мірою відповідала вартісна парадигма. Її контури окреслені в історично-спадкоємних щодо меркантилізму вченнях У. Петті та фізіократів, які інтуїтивно спиралися на теорію трудової вартості (ТТВ).

з представниками австрійської школи політичної економії, котрі почали вивчати раціональну

поведінку суб’єкта щодо багатства, його виробництва і споживання. Поставивши у центр досліджень граничну корисність блага для окремого суб’єкта-споживача, використовуючи абстрактно-логічний підхід, евристичні можливості сходження від абстрактного до конкретного й причинно-наслідкових зв’язків, маржиналісти спромоглися створити цілісну теорію, яка охопила всі розділи політекономії – від визначення цінності блага його граничною корисністю (Візер) до системи загальної економічної рівноваги (Вальрас).

єдиної субстанції вартості, на основі поєднання окремих складових теорій граничної

корисності (ТГК) і теорії витрат виробництва (ТВВ) розробив оригінальну теорію ціни і тим самим поклав великі блоки у фундамент неокласичного напряму економічної думки.

зайнятість ресурсів і сталу економічну рівновагу за допомогою механізмів ринкового

саморегулювання, а також на історичну неминучість підвищення економічної ролі держави. Макроекономіка саме йому “зобов’язана” своїм народженням та змістом. З іншого боку, є не менше підстав для висновку про внутрішню єдність неокласики та кейнсіанства. Тому на запитання про їх співвідношення відповідь може бути тільки діалектичною: вони єдині, бо спираються на єдину кориснісну парадигму. І водночас відмінні, бо досліджують різні зрізи економічних реалій. У певному розумінні, інтегральним вираженням цієї єдності у відмінностях та відмінностей у єдності стали “неокласичний синтез” і сучасна “економікс”.

ст.
Недосконалий вид ринк.
економіки (з моноп-цією)
XIX-XX ст., поч. XXI ст.
Англосаксонська
модель
Японська
Південноазіатська


Соціальний вид

ринк.
економіки, з 2 пол. XX ст.

Німецька модель

Скандинавська

Французька