Індивідуальне навчально-дослідницьке завдання з економічної теорії на тему: Чи

повністю фінансувати вищу освіту?
Виконала студентка групи М- 33
Власенко

Яна

Полтава 2013

європейських економістів. Однак ця проблема всерівно лишається недостатньо вивченою як

в Українській так і в світовій науці.

державою.
Фінансування тими, хто отримує навчання.
Фінансування юридичними і фізичними особами.

з найосвіченіших націй світу. Сьогодні у зв'язку з розвитком ринкових

відносин необхідно визначати основні напрями розвитку вищої освіти і її ролі у господарському житті суспільства.

приносить дохід опосередковано, через процес навчання та продукт навчання.
За

оцінкою експертів 56% ВВП приносять люди з вищою освітою.
Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування.

навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за

рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

фінансування бюджетних закладів відбувається через механізм кошторисного фінансування. Переваги кошторисного

фінансування полягають в тому, що воно є найбільш випробовуваним способом фінансування, який вже тривалий час використовується в бюджетній сфері і відповідає особливостям її функціонування. 

фактори виробництва освітніх послуг.
Надання фінансової підтримки тим, хто навчається.

у вигляді позик.

отримують допомогу від держави яка рівна, або менша від оплати

навчання.
Така система створює конкуренцію.

допомоги.
Університети повинні конкурувати за студентів.

зазначається, що при важливій ролі держави вищі навчальні заклади самі

повинні шукати альтернативні джерела фінансування.

підходу надзвичайного значення повинна набути система податкових пільг для фізичних

і юридичних осіб, що вкладають кошти на освіту. Також ця система фінансування може привести до різних махінацій та фінансових пірамід.

надання освіти і передає контроль за змістом, затвердження стандартів і

програм освітянськими і академічними асоціаціями. Функції, що раніше здійснювали державні органи управління освітою, у розвинутих країнах світу також передаються на рівень місцевих органів влади, громадським організаціям і приватному сектору.

самому високому рівні, що пов'язано з недостатнім фінансуванням, а слабка

система навчання створює слабких фахівців, що знижує їх конкурентоспроможність на світовому ринку.

на освіту є державний та місцеві бюджети.

Держава повинна забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.
Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.
В сучасних ринкових умовах зростає обсяг позабюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток освіти.

підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;
·

плата за надання додаткових освітніх послуг;
· кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;
· доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
· дотації з місцевих бюджетів;
· кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;
· валютні надходження;

//Фінанси України. - 2005. - № 8. - С.132-139.
2. Добровольська

Л. Деякі аспекти державного фінансування вищої освіти //Фінанси України. - 2003. - № 8. - С.50-54
3. Каленюк І. Фінансування освіти : проблеми та можливості їх вирішення //Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - № 11. - C. 9-12