ПЛАСТИЧНІ МАСТИЛА

тертя (підшипники, ресори, деякі зубчасті передачі, карданні з'єднання тощо), які

не вдається змазувати рідкою оливою, тому що до них не можна або невигідно її безперервно подавати. Для мащення цих вузлів використовують пластичні мастила (за старою системою класифікації – консистентні).
Пластичні мастила – це мінеральні оливи, згущені до мазеподібного стану. В країнах СНД випускається близько 200 марок пластичних мастил різного призначення.
Вузли тертя, що змазуються пластичним мастилом, простіші в обслуговуванні, не так часто потребують заміни мастила, постійного нагляду за їхньою роботою.
Мастило за своїм складом є складною речовиною. В найпростішому випадку вона складається з двох компонентів – оливної основи (дисперсне середовище) та твердого загусника (дисперсна фаза).

1...20 %). Він і визначає основні характеристики мастила.
Для перемішування оливи

із загусником частину останнього вбирає олива та розбухає, створюючи структурний каркас мастила. При цьому в чашечках, утворених частинками загусника, що встиг розбухнути, знаходиться рідка олива. В такому вигляді мастило нагадує грудку вати, просочену рідиною. Структурний каркас не міцний і при невеликому навантаженні руйнується; тоді олива починає текти, наближаючись до рідкого стану. Цим і забезпечується надійне мащення вузлів тертя. Проте, як тільки мастило вивільниться від навантаження, воно зразу немовби застигає та міцно утримується на деталях, не стікаючи з них. Ця властивість пластичних мастил дає змогу використовувати їх в негерметизованих, слабко герметизованих або зношених вузлах тертя.
Більшість мастил мають у своєму складі 80...90 % нафтових або синтетичних олив, до яких з метою надання їм пластичності вводять 10...20 % того чи іншого загусника. Крім того, пластичні мастила можуть містити до 5 % води і до 10 % графіту, стабілізатори та інші речовини.

тверді вуглеводні (парафін, церезин і їх суміші), які здобувають з

нафти та інших речовин.
Для виготовлення мильних загусників використовують індивідуальні жирні кислоти, які одержують із природних жирів та синтетичних жирних кислот. Перші мастила дістали назву жирових, а другі – синтетичних.
Вуглеводні мастила здобувають сплавленням нафтової оливи з твердими вуглеводнями. Вони мають невисоку температуру плавлення, абсолютно не розчинні у воді, крізь них слабко просочуються водяні пари. Ці мастила легко наносяться зануренням деталі в мастильний розплав або за допомогою щітки. Навіть тонкий шар вуглеводневого мастила (близько 0,5 мм) надійно захищає поверхню від шкідливої дії води та пари. Виходячи з цього, виготовляють такі мастила як консерваційні та захисні.

крапання, пенетрація, колоїдна стабільність, антикорозійні та захисні (консерваційні) властивості тощо.
Водостійкість

характеризує властивість пластичного мастила не руйнуватись під дією води. Ця властивість визначається зануренням досліджуваного мастила в теплу воду. Неводостійке мастило через 10... 15 хв розчиняється. За цією ознакою мастила поділяють на водостійкі та неводостійкі.
Температура крапання – це температура падіння першої краплі пластичного нафтопродукту, який нагрівають у капсулі спеціального термометра.
Температура крапання мастила визначає верхню температурну межу його використання. Вважається, що мастило можна застосову-нати при температурі, на 15...20 °С нижчій від температури крапання.
За цією температурою, яка в основному залежить від типу загусника, мастила поділяють на низько-, середньо- та тугоплавкі.

глибині проникнення в нього стандартного приладу (конуса), вираженої в десятих

частках міліметра. Ця величина характеризує консистентність (густину) мастила, тобто його властивість нести навантаження і чинити опір витісненню з підшипника. Пенетрацію визначають на спеціальному приладі (пенетрометрі), що показує число пенетрації. У позначення мастила входить клас консистенції, який встановлюється залежно від значення числа пенетрації: 00, 0, 1,2, 3, ... 7, (див. нижче).
Колоїдна стабільність означає здатність мастила протидіяти виділенню оливи під дією навантаження. Вона виражає у відсотках кількість мастила, що виділилось від узятої для випробування його кількості.
Випаровуваність виражає у відсотках кількість мастила, яке випарувалось від узятої для випробування його кількості. Процеси випаровування і втрати колоїдної стабільності призводять до підвищення концентрації загусника в мастилах, порушенню їхньої однорідності та зниженню пластичності. .

сил, при якому мастило починає текти внаслідок руйнування каркаса, створеного

загусником. Границя міцності визначає здатність мастил утримуватись на поверхні деталей за наявності сили інерції. її визначають на спеціальному приладі – ротаційному плас-товіскозіметрі.
В 'язкість пластичних мастил залежить від швидкості деформації й оцінюється ефективною в'язкістю, під якою розуміють в'язкість н'ютонівської рідини, яка при заданому режимі течії чинить такий самий опір зсуву, як і мастило. Крім того, треба знати в'язкісно-швидкісну характеристику – відношення значень в'язкості мастил при сталій температурі, але при двох різних швидкостях деформації. Експлуатаційні характеристики мастил поліпшуються при зниженні їхньої в'язкості, але зношування тертьових деталей при цьому збільшується.
В'язкісні властивості мастил визначаються при температурі 70... 100 °С на автоматичних капілярних віскозіметрах типу АКВ, в яких мастило за допомогою пружини продавлюється із змінною швидкістю крізь капіляр.

з поганою механічною стабільністю швидко руйнується, розширюється і витікає з

вузлів тертя. Таким чином, механічна стабільність впливає на границю міцності та в'язкість мастила. Коли воно не працює, ці показники не змінюються або підвищуються, внаслідок чого мастило може затверднути й у подальшому не надходитиме до робочих поверхонь з усіма негативними наслідками. Механічна стабільність мастила визначається на приладі, який називається тиксометром (на ньому оцінюють границю міцності до та після руйнування мастила).
Під хімічною стабільністю розуміють стійкість мастила до окиснення повітрям. Окиснення призводить до зміни кислотного числа та зменшення границі міцності мастила на зсув. Таке явище, як правило, спостерігається при підвищених температурах (понад 100 °С).
Під протикорозійними властивостями розуміють відсутність корозійного впливу мастила на металеві поверхні.

внаслідок їх окиснення. У зв'язку з цим після довгого зберігання

їх слід перевірити зануренням у них металевих пластинок й оглядом їхньої поверхні після витримки при підвищеній температурі протягом певного часу.
Захисні (консерваційні) властивості визначають здатність мастила запобігати корозійному впливу навколишнього середовища на металеву поверхню. Консерваційні властивості мастил залежать від їхньої здатності утримуватись на поверхні металу, не стікаючи, а також від колоїдної та хімічної стабільності, водостійкості, повітропроникності. Консерваційні мастила мають запобігати корозії металів в умовах 100%-ї пологості протягом багатьох місяців і навіть років. Випробування проводять під водою в ексикаторі або в камерах вологості

пластичних мастил: стара, що ііикористовувалась до 1979 p., та нова,

яку було введено в дію з 1 липня 1979 р. відповідно до ГОСТ 23258 – 78. Тому потрібно знати , обидві.
За старою класифікацією всі пластичні мастила поділяються на такі групи: антифрикційні, захисні, канатні та ущільнювальні.
Тривалий час у нашій країні основними мастилами не тільки для БДМ, а й для автомобілів старих моделей були кальцієві та натрієві мастила типу солідолу, консталіну, мастила 1-13, УССА тощо. Ці мастила недостатньо водостійкі, працездатні у вузькому інтервалі температур, мають низьку механічну стабільність, витікають із підшипників та інших вузлів тертя, недовговічні. Це призводило до того, що їх часто треба було міняти або доповнювати. На мащення машин витрачалось досить багато часу, а оскільки необхідність мащення залежить від багатьох випадкових чинників, воно проводилось або раніше, або пізніше, ніж це потрібно. Через це підприємства мали великі втрати часу на непланові ремонти машин аварійного характеру.

інші мастила. Для автомобільного транспорту особливо перспективною виявилася розробка високоякісних

багатоцільових пластичних мастил на основі окситерату літію типу Литол-24. З'явилися й інші, більш якісні мастила: ЛСЦ-15, Фиол-1, Фиол-2, Фиол-2у, Шрус-4, ШРБ-4, Силикол тощо. Багато з них застосовуються при складанні машин і до їх капітального ремонту не потребують заміни.
Недостатня довговічність голчастих підшипників карданного вала автомобілів ВАЗ стала причиною заміни в них мастила Литол-24 на Фиол-2у.
Установлення на автомобілі вакуумного підсилювача зумовило необхідність використання нового мастила Силикон. Багатоцільові літієві мастила Литол-24, Фиол-1, а також спеціальні мастила (ЛСЦ-15, ШРБ-4, Шрус-4, Униол-1) майже за всіма показниками перевершують старі мастила (солідоли, 1-13, ЦИАТИМ-201). їхніми перевагами є широкий температурний інтервал, працездатність при підвищеній температурі (120... 130 °С), як правило, задовільні або добрі мастильні властивості та висока механічна стабільність.

тобто для таких вузлів, де все мастило зазнає деформації. Там,

де солідол витікає, Литол-24 зберігає свої властивості, утримується у вузлі та забезпечує тривалу роботу без зміни та додання (періодичність його заміни порівняно з солідолом у шарнірних рульових й інших тяг підвищується втричі, а у шліцьових з'єднаннях карданного вала – у 5...6 разів).
При переході від мастила 1-13 у підшипниках маточини коліс на Литол-24 термін роботи до заміни мастила збільшується у 2...3 рази.
Солідоли, мастило ЦИАТИМ-201 з антипітинговими властивостями близькі між собою і значно гірші, ніж Литол-24. Мастило Шрус-4 має ще кращі властивості, воно може застосовуватись для мащення не тільки шарнірів нових автомобілів сім'ї ВАЗ, а й підшипників зчеплення телескопічних стояків, деталей карбюраторів та інших зчеплених вузлів (шарнірів і підшипників). До недоліків цих мастил можна віднести їхню досить високу ціну та малий обсяг випуску. На нашу думку, наведений аналіз пластичних мастил стане в нагоді не тільки автомобілістам, а й механікам, які експлуатують і розробляють інші мастила. Передусім бажано випробувати працездатність нових мастил та сміливіше впроваджувати їх у практику. Вважаємо, що це буде рентабельно.

на чотири групи: антифрикційні, консерваційні, канатні та ущільнювальні. Антифрикційні мастила

призначені для зниження зношення і тертя ковзання сполучених деталей. Вони становлять близько 80 % усіх мастил, що використовуються, та поділяються на 12 підгруп, кожну з яких позначають окремою літерою:
• С – загального призначення при звичайних температурах (солідоли для мащення вузлів тертя з робочою температурою до 80 °С);
• О – загального призначення при підвищених температурах (для мащення вузлів тертя з робочою температурою до 110°С);
• М – багатоцільові (для мащення вузлів тертя з робочою температурою -30... +130 °С в умовах підвищеної вологості. В потужних механізмах зберігають свою працездатність до -40 °С);
• Ж – термостійкі (жаростійкі) (для мащення вузлів тертя з робочою температурою до +150 °С та вище);
• Н – морозостійкі (низькотемпературні) (для мащення вузлів тертя з робочою температурою -40 °С і нижче);

при контактних навантаженнях понад 2500 МПа, а також підшипників ковзання

з питомим навантаженням 150 МПа. Мастила містять протизадирні присадки або тверді домішки);
• X – хімічно стійкі (для мащення вузлів тертя, що мають контакт з агресивними середовищами – кислотами, лугами тощо);
• П – приладові (для мащення вузлів тертя приладів і точних механізмів);
T – редукторні (трансмісійні) (для мащення зубчастих та гвинтових передач усіх видів);
Д – припрацьовувальні (дисульфатмолібденові, графітні та інші пасти) (для полегшення складання, запобігання задирам і прискореного припрацювання тертьових деталей);
• у – вузькоспеціалізовані (галузеві) (для мащення вузлів тертя з забезпеченням прокачування, амальгамування, іскрогасіння. Це автомобільні, залізничні, індустріальні та інші мастила);
• Б – брикетні (для мащення вузлів і поверхонь ковзання із пристроями, що забезпечують використання мастил у вигляді брикетів).

металевих виробів та механізмів при їх зберіганні, транспортуванні й експлуатації.
Канатні

мастила позначають літерою К. Вони запобігають зношенню та корозії сталевих канатів і просоченню органічних речовин.
Ущільнювальні мастила поділяються на три підгрупи: А – арматурні, Р – різьбові, В – вакуумні.
Маркування пластичних мастил складається з літерних та цифрових позначень: великі літери російського алфавіту (С, О, М, Ж, Н, И, X, П, Т, Д, У, Б, З, К, А, Р, В) характеризують призначення цих мастил відповідно до їх класифікації.
Тип загусника позначають літерами російського алфавіту

записують позначення відповідного мила (кКа, кБа). Суміш двох або більше

загусників указують складним позначенням (Ка-Ба, Ли-Ба, Св-Пг). На першому місці записують позначення загусника, що входить до складу мастила в більшій концентрації. Позначення загальних назв загусників М, Т, О, Н використовують тільки тоді, коли загусник не передбачено ГОСТ 23258 – 78 (див. табл. 8.1).
Рекомендований температурний інтервал використання мастила позначають округленим до 10 °С дробом, у чисельнику якого (без знака «мінус») зазначають зменшену в 10 разів мінімальну, а в знаменнику – максимальну температуру. Наприклад, температурний інтервал -30...+120 °С позначають як 3/12.

малою літерою російського алфавіту

вводять у позначення мастил, виготовлених на основі суміші нафтової та

якої-небудь іншої оливи.
За наявності в мастилах твердих домішок їх позначають малою літерою російського алфавіту («г» або «д»), яку записують через дефіс після позначення дисперсійного середовища.
Клас консистенції мастила позначають арабськими цифрами, як зазначено нижче. Мастило з пенетрацією, проміжною між; класами консистенції, належить до найближчого класу консистенції. Якщо позначення пенетрації записано відразу після цифрового позначення температурного інтервалу, то перед ним ставлять дефіс.

це – мастило загального призначення для звичайних температур (солідол); Ка

– згущено кальцієвим милом; 2/8 – для використання при температурі -20...+80 °С; відсутність позначення дисперсійного середовища вказує, що мастило виготовлено на нафтовій основі без твердих домішок; 2 – позначення класу консистенції (пенетрація становить 265...275 одиниць при температурі 25 °С).
МЛи 3/13-3 – літера М означає, що це – багатоцільове мастило; Ли – згущено літієвим милом; 3/13 – для використання при температурі -30...+ 130 °С, виготовлено на нафтовій основі; 3 – позначення класу консистенції(пенетрація становить 220...250 одиниць при температурі 25 °С). Водостійкість – добра, захисні властивості – добрі, механічна стабільність – середня.
УНа 3/12-3 Э3– літера У означає, що це – вузькоспеціалізоване мастило; Н – згущено натрієвим милом; 3/12 – для використання при температурі – 30...+12О°С; 3 – виготовлено на складному ефірі; 3 – позначення класу консистенції (пенетрація становить 220...250 одиниць при температурі 25 °С).
КТ6/5К-Г4 – літера К означає, що це – канатне мастило; Т – згущено твердим вуглеводнем; 6/5 – для використання при температурі -60...+50 °С; К – виготовлено на кремнійвуглецевій рідині; Г – є тверда домішка – графіт; 4 – позначення класу консистенції (пенетрація становить 175...205 одиниць при температурі 25 °С).

використовувати суміш різних мастил, а також мастила з домішками води

або ті, що мають механічні домішки та паливо;
не заповнювати вузли тертя мастильним матеріалом повністю, оскільки під час роботи при нагріванні він збільшуватиметься в
• об'ємі, так що частина його може витікти. Тому вузли тертя треба
• заповнювати мастильним матеріалом на 30...60 % їхнього об'єму;
• не використовувати мастильний матеріал при температурах, які перевищують температуру крапання, та не нагрівати вище цієї температури, оскільки перегріте мастило, як правило, втрачає свої властивості;
• дотримуватись правил зберігання мастильних матеріалів, тому що під дією температури, вологи, пилу і сонячних промінів їхні властивості можуть змінюватись.
Пластичні мастильні матеріали слід зберігати в закритій (краще герметичній) тарі, не допускати обводнення та забруднення їх механічними домішками. При правильному зберіганні ці матеріали не втрачають свої початкові властивості протягом кількох років.

прийнято називати мастила, згущені гідратованими кальцієвими милами. Вони відомі під

загальною назвою «Солідоли».
Солідол є найпоширенішим дешевим мастилом. Його готують згущенням індустріальних олив (82...88 %) кальцієвим милом, жирними кислотами (9...18 %) з обов'язковою присутністю води (1...3 %). Кальцієве мило надає солідолам водостійкості, а вода є стабілізатором структури мастила. Без води солідоли дуже швидко розкладаються, втрачають свої властивості та починають розшаровуватись на оливу й мило; тому солідоли не можна розплавляти та нагрівати до температури, близької до температури їх плавлення, інакше з мастила випаровується вода і воно швидко стає непридатним до використання.
Солідоли (від світло- до темно-коричневого кольорів) застосовують як мастило загального призначення при температурі 60...70 °С та випускають двох типів: жирові й синтетичні.
Солідоли жирові (СКа % -3) згущують загусниками, що входять до складу природних жирів, кальцієвими жирами жирних кислот.

милами синтетичних жирних кислот. Вони характеризуються доброю колоїдною стабільністю і

мають трохи гірші в'язкісно-температурні властивості, краще ущільнюються, ніж жирові солідоли, а деякі мають низьку границю міцності.
Жирові та синтетичні солідоли можна змішувати в будь-яких пропорціях.
Графітне мастило УСсА (СКа2/6-гЗ) близьке за складом до синтетичного солідолу. До його складу входить до 10 % дрібного молотого графіту. За зовнішнім виглядом це темно-коричнева до чорної з зеленуватим відтінком мазь, в якій розрізняються дрібні частинки графіту. Графітне мастило використовують для мащення деталей, що мають грубу поверхню і працюють при температурі -20...+65 °С під високим навантаженням. Такими є відкриті зубчасті передачі лебідок, круги катання екскаваторів (кранів), зубчасті вінці розчинозмішувачів, ресорні листи, ланцюги бортових редукторів тощо.

і мастило 1-13. їх готують згущенням мінеральних мастил натрієвим милом.

Згідно з ГОСТ 1957–73 консталін випускався двох видів: УТ-1 та УТ-2 (універсальні тугоплавкі мастила). Консталіни неводостійкі, тому їх неможливо використовувати в умовах підвищеної вологості, але вони тугоплавкі(короткочасно витримують температуру 150 °С) і тому їх застосовують для мащення пар тертя, що працюють під високим навантаженням, наприклад у роликових підшипниках. Ці мастила працездатні при температурі -30...+120 °С.
Мастило 1-13 (від світло- до темно-жовтого кольору) – жирове, його готують згущенням натрієвими милами жирних кислот, що входить до складу касторової оливи. Недоліками цього мастила є низька водостійкість, задовільні низькотемпературні властивості, дефіцитна сировина. Воно використовується для мащення підшипників кочення. Нині – це мастило типу О (загального призначення для температури до ПО °С), воно має позначення ОНа – Ка3/10-2.
До цієї групи мастил належать автомобільне та карданне мастила.

кальцієве (3,8 %) мило, касторову оливу. Застосовується при температурі 90...

100 °С.
Мастило AM карданне (УНаЗ/0~2) – чутливе до вологи, використовується в карданних шарнірах передніх ведучих мостів.
Багатоцільові мастила. Ці мастила іноді називають багатофункціональними, або універсальними.
Літієві мастила – порівняно новий вид досить перспективних мастил типу ЦИАТИМ, Литол, Фиол, ЛСЦ-15, ШРБ-4, № 158, ШРУС-4 тощо.
Їх одержують згущенням малов'язких мастил літієвим милом.
Літієві мастила водостійкі, витримують контакт навіть із киплячою водою. Температурний інтервал їх використання від -60 до 120 °С, тому ці мастила можна застосовувати всесезонно.
Таким чином, літієві мастила близькі за водостійкістю до солідолів, рівнозначні їм за тугоплавкістю з консталіном і кращі від них обох за температурними властивостями, але дорожчі.

суміші нафтових масел літієвим милом оксистеаринової кислоти. Литол водостійкий навіть

у киплячій воді та досить морозостійкий (до -40 °С), використовується в будь-яких вузлах тертя, але в погано очищених і грубих вузлах тертя використовувати таке високоякісне мастило, як Литол, недоцільно. Сюди ж можна віднести мастила, що випускаються в Україні (Фиол-1, Фи-ол-2, Фиол-3, мастило ЛСЦ-15, ШРБ-4). За технічними умовами мастила типу Фиол близькі за своїм складом до Литолу і застосовуються найчастіше при середніх навантаженнях (Фиол-1 у гнучких тросах керування та напрямних сидінь, Фиол-2 – в індивідуальних механізмах при температурі до 100 °С, Фиол-2М – для мащення октан-ко-ректора переривника-розподільника, Фиол-3 – аналогічно мастилу Фиол-2, але краще утримується у вузлах тертя.

самих оливах, що й літоли та фіоли і, крім того,

до його складу вводять 17 % оксиду цинку. ЛСЦ-15 має добрі консерваційні властивості, використовується як мастило у вузлах тертя автомобілів ВАЗ ( педалі, петлі дверей, механізми склопідйомників) і не потребує заміни.
Мастило ШРБ-4 – від коричневого до темно-коричневого кольору. Практично це єдине в країнах СНД комплексне барієве мастило. Воно має високу температуру плавлення, водостійке, характеризується добрими низькотемпературними властивостями. Його застосовують у шарнірах передньої підвіски та наконечниках тяг рульового керування автомобілів ВАЗ.
Мастило №158 (синього кольору, на літієвій і калієвій основі) використовують в автотранспортному електрообладнанні (генераторах, стартерах, магнето). Його можна застосовувати у голчастих підшипниках карданів змінної кутової швидкості, не змінюється при про-бігах автомобіля до 300 тис. км і більше. Можна замінювати мастилами Фиол-2М, Фиол-2У, Литол-24, але мастило №158 значно перевершує їх за своїми властивостями, особливо антипіттінговими.

шарнірів різних кутових швидкостей типу «Бірфільд», що встановлюються на автомобілях

ВАЗ 2108, ВАЗ 2109, ВАЗ 2110. особливістю роботи цих шарнірів є малі швидкості переміщення (0,4...1,2 м/с) та високі питомі навантаження. Мастило тривалий час контактує з вологим навколишнім середовищем. Можна замінювати мастилами Литол-24, № 158, але рівнозначної заміни мастила ШРУС-4 в шарнірах приводу коліс немає.
Мастило ЛЗ-ЗІ (УЛи^-ЗЗ) готують неперервним методом на синтетичній оливі (складних ефірах). Мастило неводостійке, має добрі в'язкотемпературні властивості та задовільну морозостійкість. Застосовується як незамінюване мастило для мащення вижимних підшипників муфти зчеплення автомобілів ЗИЛ і ГАЗ.
Мастило МЗ-10, згущене цинковим милом, має у своєму складі графіт і використовується для мащення механізмів склопідйомників, замків дверей автомобілів ЗИЛ.

150...250 °С протягом десятків та сотень годин. їх виготовляють на

дефіцитних синтетичних оливах та спеціальних загусниках і виробляють в обмеженій кількості. До них належать мастила УНИОЛ-1, ЦИАТИМ-22Ф, ВНИИНП-207.
Мастило УНИОЛ-1 (МкКа^-3) має коричневий колір і нагадує за зовнішнім виглядом солідол С, воно водостійке та термостійке, характеризується добрими протизадирними властивостями і колоїдною стабільністю. Його недоліком є схильність до зміцнення та гігроскопічність. Це недороге мастило (майже в 100 разів дешевше за ЦИАТИМ-221). Температура його використання – до 150 °С, короткочасно – до 200 °С.
Мастило ЦИАТИМ-221 нерозчинне у воді, має добрі низькотемпературні властивості (до -60 °С), температура його застосування – до 150 °С, короткочасно – до 180 °С. Мастило стабільне й інертне відносно гуми та полімерів. Використовується в парах тертя гума – метал та як приладове.
Морозостійкі мастила. Ці мастила готують на основі малов'язких олив (синтетичних, ефірних та ін.). Тому тип загусника на морозостійкість мастила практично не впливає. Вони застосовуються до температури -50 °С. До них належать мастила ЦИАТИМ-201, ЛИТА, Зимол.

кращих морозостійких мастил (до -60 °С). Це мастило на літієвій

основі, тому його можна використовувати до температури 150 °С, а тривалий час при температурі до 80...90 °С. Мастило водостійке, але має низьку колоїдну стабільність і механічно змивається з відкритих поверхонь. Застосовується в підшипниках кочення, ковзання, шарнірах при невеликих навантаженнях.
ЛИТА – морозостійке, багатоцільове літієве мастило, за властивостями близьке до ЦИАТИМ-201. Мастило водостійке, але має низьку механічну стабільність. Рекомендується до використання в усіх кліматичних зонах для мащення різних вузлів тертя.
Зимол (випускається в Україні) – багатоцільове, морозостійке мастило на літієвій основі. Застосовується для мащення будь-яких типів підшипників, зубчастих коліс тощо в районах з особливо холодним кліматом. У нас воно не використовується, але може випускатися на експорт.

від корозії металевих виробів машин і механізмів. Розрізняють пластичні та

рідкі захисні мастила. Механізм захисної дії пластичних мастил допомагає у створенні на металевій поверхні товстого, непроникного для зовнішнього середовища, шару.
Ізоляційна складова захисного ефекту для мастил відіграє більшу роль, ніж для олив, і залежить від товщини шару мастила, а також його водопроникності. Вологопроникність неінгібірованих вуглеводних мастил визначається їхнім набуханням і проникністю електролітів та парів води до поверхні мастила по мікрокапілярам і тріщинам у шарі мастила. Механізм проникності мильних мастил ускладнюється взаємодією шару мастила з водою. Оскільки мастила на основі натрієвих мил надто гігроскопічні, вони можуть вбирати та пропускати воду в кількостях на кілька порядків більше, ніж потребується для вільного перебігу корозійного процесу. Найменшу водопроникність мають свинцево-алюмінієві мастила.

процесів корозії на поверхні металу може модифікувати структуру мастил, роблячи

її більш дрібнозернистою. Зерна багаторазово перекривають один одного, вільні простори між частинками зменшуються, що знижує вологопроникність мастила. Такі мастила дістали назву захисних.
У технічній літературі відсутні дані, які прямо характеризують здатність мастил захищати метали від атмосферної корозії. Виняток становлять спеціальні консерваційні мастила. Побічно про захисні властивості їх можна судити за типом загусника, наявністю присадок-інгібіторів корозії та водостійкості. Спеціальні присадки-ін-гібітори корозії вводяться, як правило, тільки в консерваційні мастила, що в поєднанні з вуглеводневими загусниками й обумовлює їхні високі захисні властивості.
Основними консерваційними мастилами є мастило гарматне, вазелін технічний, мастило циліндрове тощо.
Мастило гарматне (ГОСТ 19537–83) є базовою оливою М-П, згущену петролатумом і церезином з присадками-інгібіторами корозії. Його характеристику наведено нижче.

згущена церезином, містить антиокисну та інші присадки.
Мастило циліндрове АМС

(ГОСТ 2712 – 75) – мастило, згущене олеостеаратом алюмінію. Залежно від умісту останнього випускається двох марок: АМС-1, АМС-3. Його характеристику наведено нижче.
Приладова олива ГОИ-54п (ГОСТ 3276 – 74) – олива згущена церези-ном, містить присадки-інгібітори корозії.
Консерваційні пластичні мастила забезпечують значно більший термін захисту виробу від корозії порівняно з консерваційними оливами. Однак останні значно легше наносити на важкодоступні та внутрішні поверхні виробів. Товщина захисного шару оливних плівок, як правило, не перевищує десятої частки міліметра, у мастил вона може досягати міліметра і більше.

корозії та зменшення тертя між окремими дротинками та рядами сталевих

канатів. З цією метою використовують мастила К-19, КТ%К-Г4 чорного кольору, які складаються з нігролу (40 %), осіркованого нігролу (10 %), окисненого петролатуму (25 %) та озокериту (25 %). Крім того, мастила містять каніфоль і протизношувальну присадку (графіт), температура плавлення мастил становить 65.-75 °С.
Мастило ТОРЕНОЛ-55 застосовують для мащення оцинкованих та інших канатів при температурі-50...+50 °С.

олова, кадмію, свинцю, а також полімерних матеріалів знаходять усе більше

застосування у важких експлуатаційних умовах, найчастіше там, де виключити граничне мастило конструктивними заходами важко, і тому не завжди технічно та економічно виправдані.
Застосування твердого мастильного покриття суттєво підвищує ефективність дії традиційних мастильних матеріалів (олив та мастил). Тертя і зношування деталей при цьому знижуються, вірогідність адгезії зменшується, а ресурс важконавантажених деталей в умовах оливного «голодування» зростає.
Високі антифрикційні властивості твердих мастильних матеріалів на основі MoS2 зумовлено тим, що тертьові пари, покриті стійкою та надійною плівкою дисульфату молібдену, ізолюються одна від одної, як і при мащенні рідкою оливою. Ці плівки міцно зчеплюються з деталями; вони є стійкими до контактних навантажень, мають великий опір розриву, легко деформуються, витримують навантаження до 30 МПа, а коефіцієнт тертя їх із підвищенням навантаження та температури зменшується. Крім того, плівки мають високу термічну і хімічну стабільність, сполучаються з усіма видами мастил, є нетоксичними.

газорозподілу (розподільний вал, важелі), хрестовини та з'єднання карданів, шарніри рульового

механізму, різні зубчасті зчеплення, вали коробок передач й останнім часом на юбки поршнів. При цьому досягається збільшення їхнього ресурсу до ЗО...50 % і вище.
Тверді мастильні матеріали «Молікот» (Німеччина) на основі MoS2 й органічної смоли із спеціальним розчинником утворюють на поверхні суху плівку, що має добре зчеплення, протизадирні та антифрикційні властивості. Вони працюють в інтервалі температур -70...+380 °С. Покриття витримують високі навантаження, мають довгий термін служби і характеризуються доброю корозійною стійкістю. Вони дають добрі результати при покритті кулачків розподільних валів, вкладишів ресор, діафрагм зчеплення, стрижнів клапанів, деталей диференціалу тощо.
Останнім часом усе більше застосування знаходять полімерні покриття на основі політеграфіторетилену або тефлону.

працюючого двигуна у співвідношенні 1:5. При цьому утворювана суспензія за

пробіг автомобіля приблизно 5000 км обволікає всі деталі двигуна, що труться, проникає у мікронерівності й утворює міцне полімерне покриття.
Полімерні продукти не є присадкою до олив і не змінюють їхні функціональні властивості. Вони тільки впливають на стан та властивості металевої поверхні тертьових пар, утворюючи позитивний градієнт при терті.
Полімерна плівка знижує тертя (до 10 %), зменшує температуру деталей та оливи. Плівка має ущільнювальну дію, що в сукупності забезпечує підвищення потужності двигуна і зниження витрати палива (на 5...7 %).
Крім твердих мастильних покриттів, останнім часом почали з'являтися препарати, що забезпечують «відновлення» зношеної поверхні, яка треться, типу «Меіа1-5»(Франція). «Metal-5» – це дисперсія мікрочастинок цинку, міді, срібла в оливі. Препарат додають у моторну оливу. При цьому мікрочастинки металів осідають на місцях максимального тертя, сполучених пар (стінки циліндрів, поршнів, вкладишів підшипників колінчатого вала тощо). Завдяки цьому поліпшується герметичність циліндропоршневої групи, знижуються витрати пального й оливи, збільшується ресурс двигуна.
Тверді мастила у вузлах тертя БДМ поки що не знайшли широко-і го використання внаслідок високої вартості та складності заміни їх в умовах експлуатації.