Презентация з укра їнської мови на тему: Синтаксис і пунктуація

Розробив: студент 151 групи Курілко Василь

Херсон 2013

творення словосполучень, речень і тексту як словесних моделей певних фрагментів

дійсності чи внутріш­ніх станів людини.  

взаємопов'я­заних психічних процесах: в уяві (набір мовних засобів і схем,

які зберігаються в людській пам'яті) і в мовленні (творення речень і тексту, шо відбивають позамовну дійсність). Мовлен­ня існує в усній і писемній формах.

Мовні засоби — фонеми, морфеми, слова й словоформи — не мають самодостатнього значення: вони існують лише за­ради мовлення, тобто заради речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомо­гою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, поєднати, використовуючи їхні властивості. І тут, у мовленні, визначальну роль відіграє синтаксис.

Синтаксис дає змогу умовно виражати, моделювати зв'яз­ки, які існують між двома та більше явищами, що їх названо словами (синтаксис словосполучення), та зв'язки між осмис­леними явищами й дійсністю (синтаксис речення). Робиться де відповідно до певних, властивих йому правил і за певними схемами. Таким чином, синтаксис можна визначити як су­купність правил і схем, за допомогою яких мовець, викорис­товуючи слова та їхні форми, відтворює, моделює ті чи інші явиша дійсності або внутрішні стани, щоб повідомити про них інших людей.

парами, і то не будь-як, а за певними пра­вилами.
По-перше, вони

мають підходити одне до одного своїми значеннями. Наприклад, можна об'єднати слова зачиняти і двері, кричати і голосно, теплий і сонячний, але не слова зачи­няти і очі, кричати і фіолетово, теплий і гіркий.
По-друге, ці слова мають граматично пристосовуватися одне до одного. Наприклад, щоб об'єднати прикметник ранко­вий з іменником місто, у прикметнику треба змінити рід: ран­кове місто.
 Отже, словосполучення — це смислове й граматичне по­єднання насамперед двох повнозначних слів, яке виникає в процесі творення речень.

й пониження тону (мелодика мовлення);
збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність  

мовлення);
в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);
г) певне чергування напруження й послаблення наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);
г) виділення окремих слів у реченні (фразовий, логічний та емфатичний наголоси).

Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів. Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю. В усній мові вимовляеться з певною інтонаціею.

допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів

тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто гово­рить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову.
Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою ін­тонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль, Мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, Умовний чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо адати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть протилежного значення.
Предикативність — це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).
Вихідним пунктом для прив'язки будь-якого повідомлення до дійсності є три координати: я — тут — тепер. нульові координати, і їх нерідко пропускають як такі, ще самі собою розуміються. Коли ми, дивлячись у вікно, кажемо, наприклад, Дощ! — то маємо на увазі «Я бачу, що зараз отут іде дощ».

пов'язані синтаксичними й морфологічними відношеннями. Членами речення є тільки повнозначні

слова, до яких можна поставити питання.
Існують такі основні члени речення:
підмет,
присудок,
додаток,
означення,
обставина.
Підмет та присудок вважаються головнимим членами речення, а додаток, означення та обставина — другорядними.
Не є членами речення службові частини мови та вигуки.

уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про

використання розділових знаків.

Пунктуація в українській мові. В українській мові вживаються одиничні (крапка, двокрапка, три крапки, кома, крапка з комою, тире, знак питання, знак оклику, знак виноски) та парні (дві коми, два тире, лапки, дужки) розділові знаки (пунктограми). Призначення розділових знаків — полегшити читачеві сприйняття змісту написаного:

вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення,

розкриття причини того, про що йшлося у першій.
три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.
кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.
крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.
тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.
знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.
знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.
знак виноски — видільний, він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.
парні розділові знаки — дві коми, двоє тире, дужки, лапки — виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання.
Українська пунктуація побудована на структурному, смисловому та інтонаційному принципах.

речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує

велика літера, на кінець — крапка, знак питання, знак оклику або три крапки.
У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка. Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику. У кінці питального речення ставиться знак питання. Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться ще й знак оклику. Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу.

кінці спонукального речення, якщо в ньому відсутня інтонація оклику або

питання (Вирішить завдання. Зробіть коротенький аналіз речення.);
у кінці графічно скороченого слова (напр.; і т. д.);
для видіКрапкаКрапка вживається:
лення приєднувальних конструкцій: Будуть козаки подорожні проїжджати, твій голос зачувати, до могили будуть завертати. Бандуро моя;
після назв дійових осіб перед їх репліками в драматичних творах:
Василь. І довго це ти будеш чухатися? Конюх. Вибачте, пане. Винен.

складного речення (Я підвівся, поглянув їй у очі). Якщо вжита

одиночна кома, завжди робиться пауза.
парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення). Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб'єшся).
Кома вживається:
між однорідними членами речення, безсполучниково або за допомогою протиставного сполучника (Він встав, потягнувся, підійшов до вікна);
між частинами складного речення (У кав'ярні вони зустрілися з друзями, яких давно не бачили);
при виділенні інтонацією і за смислом звертання, вставних і вставлених словосполучень і речень, відокремлених другорядних членів речення, а також уточнюючих слів, вигуків, стверджуючих часток і порівняльних зворотів (Пиши ж мені, друже, якщо матимеш час).
Крапка з комою, тире, двокрапка, дужки, три крапки і лапки, на відміну від коми, завжди пов'язані з інтонацією.

в лапки, причому в лапки береться також і знак питання,

знак оклику або три крапки, якщо вони в ній вживаються.
Крапка і кома виносяться за лапки (але якщо вже є знак питання, знак оклику чи три крапки, ані кома, ані крапка вже не вживаються): «Ганьба!» — несподівано закричав хтось на площі.
Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставляться двокрапка з тире; пряма мова розпочинається з великої літери: Тоді він нам і каже: — Що ж мені з вами робити?
Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, розриваючи її, то перед словами автора, а також після них ставиться тире: — Ну ось і все. — подумав я. — Розпочалося…
У випадку, коли речення першої частини прямої мови ще не закінчене, наступний її фрагмент пишеться з малої букви: — Гляньте, — несподівано вигукнув Степан — ось там, попереду!
Якщо слова автора стоять після прямої мови, то після прямої мови ставиться тире:
— Хлопці, все буде добре. — сказала мені Наталка.
Якщо пряма мова передається в формі діалогу, кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире і не використовують лапок. Інші розділові знаки вживаються так само, як і звичайно при прямій мові.