ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ Публічне управління та економіка

управління та менеджменту, професор, д. екон. н.

це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одне з одним явищ і

процесів економічного життя.
Економічна система має такі властивості.
Це — багатогранна система, всі елементи якої перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза межами такої єдності.
Функціональна подібність з живим організмом надає елементам економічної системи органічну цілісність.

1) провідний тип власності на ресурси;
2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва

і відносини між ними;
3) економічну форму результатів виробництва;
4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання;
5) систему економічних законів.

будуватись на основі загальної теорії систем і використання її принципів

у господарських процесах.
При цьому аналізується як правило характер власності чи господарський порядок економічної системи (уявлення про порядок прийняття рішень (В. Ойкен)).

всі правила, норми та інституціональні форми, які обслуговують господарську діяльність.

Критеріями класифікації різних типів господарського порядку є форми планування й управління, власності, ринку, ціноутворення, підприємництва, організації грошового обігу і фінансів.
Кожна з цих організаційних форм, що у сукупності складають господарський порядок, може існувати в різних варіантах.

як сукупність трьох складових:
відносини між господарюючими суб’єктами, що забезпечують

виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг);
системи координації;
системи мотивації і контролю.

сили. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певними

економічними законами.
Зокрема, це закони:
неухильного зростання усуспільнення продуктивних сил;
концентрації продуктивних сил, їх елементів;
випереджаючого підвищення ролі речового фактора продуктивних сил;
різнобічного гармонійного розвитку людини і т. ін.

відносини — об’єктивні і матеріальні.
По-перше, вони формуються

незалежно від волі і свідомості людей.
По-друге, вони невіддільні від буття продуктивних сил, виявляючи їх суспільну форму.
Усі зміни в економічній системі, включаючи її матеріальну основу — продуктивні сили, реалізуються через виробничі відносини.

такими основними ознаками:
за характером і формами привласнення благ;
за

фазами відтворення (відносинами безпосереднього виробництва, розподілу, обміну та споживання);
за рівнем залягання (охоплення блоку) виробничих відносин (техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні);
за рівнем господарювання (відносини мікро- і макроекономічні).

свій економічний зміст та юридичну форму виявлення. Економічний зміст таких

відносин полягає в тому, що в них відображається зв’язок між становищем працівника в суспільному виробництві та рівнем і формою задоволення його життєвих потреб.
Між економічним змістом виробничих відносин та їх юридичною формою існують суперечності, зумовлені тим, що розвиток продуктивних сил спричиняє адекватні зміни в економічному змісті виробничих відносин, проте економічне право не може постійно модифікуватися відповідно до того.

обрядах тощо, які завжди передавались із покоління до покоління.

Основними рисами традиційної системи є те, що:
виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;
спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;
соціально-економічний застій «рельєфно» виражений, оскільки економіка розвивається досить повільно, протягом багатьох десятків років;

є постачальниками сировини та матеріалів у світове господарство, виступають ринком

збуту готової продукції для розвинутих держав.

як правило, становлять власність держави, яка й здійснює централізоване управління

на всіх його рівнях.
Характерними рисами даної системи є:
суспільна (державна) власність практично на всі фактори виробництва (ресурси), які відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб’єктам (підприємствам);
колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності;
централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання державних планів та централізоване ціноутворення;
практично відсутня конкуренція, оскільки планом передбачається виробництво рівно такої кількості продукції, яка необхідна для задоволення потреб на відповідний період.

над споживачами.
Суттєвим недоліком такої економіки є те, що вона

не створює дійових економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного споживача.

цілий ряд переваг:
по-перше, вона має великі можливості оперативного накопичення

виробничих ресурсів і концентрації, перерозподілу їх у пріоритетні галузі та сфери;
по-друге, такий перерозподіл ресурсів дозволяє забезпечити повну (хоч і не завжди раціональну) зайнятість населення, уникнути хронічного масового безробіття та зубожіння;
по-третє, держава, враховуючи суспільні потреби та інтереси, забезпечує за рахунок централізованих коштів усім громадянам певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує цілий ряд інших соціальних проблем.

ринок, ціни, прибуток, витрати. Серед характерних рис ринкової економіки можна

виділити такі:
панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;
ринкова (стихійна) система координації та управління господарською діяльністю людей;
дотримання принципу свободи підприємництва і вибору сфери діяльності, свобода вкладення капіталу туди, коли і де бажано його власнику. Аналогічне стосується і споживача у разі наявності в нього коштів;

особистими, егоїстичними інтересами. Але саме таким чином, через погоню за

власними інтересами, досягається в суспільстві досить висока реалізація суспільних економічних інтересів;
кожен господарюючий суб’єкт прагне до отримання максимуму прибутку, самостійно приймає рішення і діє на свій страх і ризик;
економічна влада окремих виробників і споживачів так «розсіяна», що деякі з них не мають реальної можливості, щоб якось відчутно змінити ситуацію на ринку.

так звана змішана економіка, яка в загальному розумінні поєднує різні

форми власності та господарювання, а також ринкові принципи конкуренції і державного регулювання.
Ідеї змішаної економіки виникли ще у ХІХ ст. Основою їх появи була життєва необхідність розв’язання соціальних проблем, які, за переконанням ряду авторів, могла вирішити лише держава.

система вільного підприємництва, економічний контроль в якій здійснюється з боку

як суспільства (держави), так і приватних інститутів.
Ознака змішаного суспільства — соціальна спрямованість економіки за умови високого розвитку її виробничого потенціалу.

оскільки остання є основою держави загального добробуту. Високорозвинута економіка виступає

підґрунтям для формування поліформічного суспільства, де основна форма політичної влади — демократія, а також панує громадянський характер суспільного устрою, у центрі якого перебуває людина.

свідчать також основні її властивості (риси):
багатосекторність і поліформізм в економіці;
взаємодію

та взаємопереплетіння її секторів і форм господарювання;
рухливість у часі і просторі механізму господарювання;
перехід одних форм в інші, що забезпечує гнучкість і цілісність системи;
відносну стійкість і стабільність на основі збалансування різнорідних економічних інтересів;
здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом’якшувати соціальні конфлікти;
економічну свободу і економічну рівність господарюючих суб’єктів.

що вона являє собою не просто співіснування і паралельний розвиток

різних секторів господарювання, а їх суперечливу єдність: взаємопроникнення, взаємопереплетіння і взаємний перехід одного типу господарювання в інший. Подібне засвідчує, що така система — це не просто конгломерат форм власності та господарювання, а нова соціально-економічна якість.

групами факторів:
По-перше, конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування змішаної економіки

— державного регулювання і ринкового саморегулювання.
По-друге, специфічними для кожної країни умовами і формами становлення цього типу економіки (політичними, економічними, культурними, соціально-психологічними тощо).
По-третє, етапом, на якому перебуває країна при переході до змішаної економіки, зокрема ступенем завершеності технологічної та структурної перебудови.

прийнято виокремлювати:
американську (ліберальну) модель,
неоліберальні моделі Західної Європи (німецьку,

шведську та ін.),
японську,
моделі нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.).

Функції держави:
забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;
регулювання так званих зовнішніх

(побічних) для ринку ефектів (вони в результаті дій виробників і споживачів можуть мати і негативні наслідки, наприклад пов’язані з екологічними аспектами виробництва);
задоволення потреб у «колективних благах» — товарах і послугах колективного користування: оборона країни, охорона громадського порядку, державне управління тощо.

в економіку визначальною мірою залежить від того, наскільки повно і

послідовно вона спирається на об’єктивно діючі економічні закони. Слід враховувати, що останні завжди є законами людської діяльності.

держави реалізується через її функції в результаті складного механізму взаємодії

та боротьби інтересів різних верств населення. Тому важливим завданням держави є впровадження схеми суспільної поведінки, яка б сприяла знаходженню компромісу між інтересами різних економічних суб’єктів і можливостями «на даний час» економічної системи.

правило, в підручниках з економікс виокремлюють три глобальних (основних) функції

держави забезпечення:
ефективності економіки,
соціальної справедливості та
стабільності.
Ці функції можна назвати ще функціями вищого порядку

реалізації першої функції — забезпечення ефективності — держава повинна, використовуючи

різні економічні та адміністративні (правові) інструменти, створити таке економічне середовище, яке б забезпечував ефективне функціонування виробництва.
Щодо характеристики двох інших глобальних функцій, слід відзначити, що ринок «сліпий» (нейтральний) до проблем забезпечення соціально-економічної справедливості і стабільності як безпосередньо у сфері економіки, так і в суспільстві в цілому.

що постають перед державою в ринковій (а особливо в змішаній)

економіці, можна виразити за допомогою виконуваних нею економічних функцій, які є похідними від згаданих функцій вищого порядку.

похідних (функцій другого порядку) відзначимо такі:
забезпечення правової основи і соціального

клімату, що сприяє ефективному функціонуванню економіки;
компенсація негативних сторін ринку;
проведення фіскальної політики — вилучення частки доходів господарюючих суб’єктів з метою формування держбюджету;
забезпечення розвитку фундаментальних досліджень, особливо тих, які потребують значних коштів, довгих термінів окупності і великого ризику. Це відноситься і до нових галузей з невизначеними перспективами;
держава бере на себе і розв’язання регіональних та екологічних проблем.

державного регулювання сучасної розвинутої економіки можна згрупувати у таких два

блоки:
адміністративно-правові (або прямі) та
економічні (або непрямі).
Застосування цих методів залежить від історико-культурних, соціально-економічних, політичних умов країни, стану розвитку та структури економіки. Тому механізм державного регулювання економіки у різних країнах неоднаковий.

адмініcтративно-правового регулювання належать:
законодавча (перш за все господарcько-правова) діяльність держави;

державні замовлення (закупівлі);
трансфертні платежі;
індикативне (рекомендаційне) планування;
розробка цільових програм;
прямий державний контроль над монопольними ринками і цінами;
адміністративне регулювання певних економічних процесів.

методи регулювання, в свою чергу, можна поділити на методи прямого

впливу на економіку та опосередковані.
До перших належать цільове фінансування (у т. ч. регіональні та цільові програми, система державних закупівель і т. п.).
Другі — це опосередковані методи, що реалізуються державою через різні складові її економічної політики: фінансову, грошово-кредитну, податкову, бюджетну, інвестиційну, валютну.
За сучасних умов економічні методи є найдійовішими.

«вмонтована» в ринкову систему господарювання. Окрім її участі в економіці

як регулюючої сили, вона діє і як самостійний господарюючий суб’єкт.
Це так званий державний сектор.
Причини історичного зростання ролі державного сектора в економіці є такими: війни і національна оборона, інфраструктурне забезпечення макроекономічних процесів, ріст народо-населення, урбанізація, проблеми захисту навколишнього середовища, егалітаризм (рівність).

трансформації капіталістичної системи в змішану практично розпочався після Великої депресії

1929—1933 рр., яка поставила під сумнів саме існування капіталізму. Надалі — після Другої світової війни — ці трансформаційні процеси істотно активізувались.

модель державної політики ставила за мету контроль і регулювання сукупного

попиту для того, щоб він відповідав сукупній пропозиції при забезпеченні повної (високої) зайнятості населення.
Кейнсіанська модель — це концепція опосередкованого макроекономічного регулювання, цільові пріоритети якої — зайнятість і стабільність економічного зростання, інструменти — кредитно-грошова політика і держбюджет.

змішаній економіці використовує елементи різних концепцій регулювання економічних процесів. Здійснюючи

централізоване регулювання, вона надає своїм заходам загального характеру та сприяє підвищенню рівня узгодженості дій на мікро- і макрорівнях.

на ринкових принципах, отримала назву економіки індустріального типу. Основні риси

цього типу економіки є:
провідна роль промисловості в якості основної рушійної сили розвитку і зростання економіки;
панування капіталістичних економічних відносин, які ґрунтуються на приватній власності на засоби виробництва;

на всі сфери економічної діяльності;
формування механізмів ринкового саморегулювання за умови

мінімізації безпосереднього втручання держави в процес економічної діяльності;
формування національних, а потім і світового ринку;
посилення нерівномірності в економічному розвитку країн, що привело до появи таких феноменів, як центр і периферія, різні ешелони капіталістичного розвитку тощо.

всього XX ст. індустріальна економіка суттєво змінилась й ввійшла в

нову стадію свого розвитку – пізно індустріальна економіка, для якої характерно:
високий рівень концентрації в провідних галузях виробництва, створення індустріальних гігантів, які орієнтовані на активну участь в світових ринках;
утворення транснаціональних компаній, які оперують в глобальних масштабах;
масштабна роль держави в регулюванні економіки;
широкомасштабні програми держави щодо соціальної допомоги забезпечення зайнятості і соціальної компенсації бідним прошаркам населення;
мілітаризація економіки і створення могутніх військово-промислових комплексів тощо.

зміну пізно індустріальних економік у 80-90-х роках XX ст. прийшла

економіка постіндустріального типу, для якої властиво;
більша гнучкість, диверсифікованість, здатність гнучко реагувати на зміни потреб населення;
збільшення науковоємності, енерго- і працезбереження, використання новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій;
значна деконцентрація, роздержавлення, приватизація й індивідуалізація виробництва, зменшення частки і ролі промислових гігантів і все зростаюче значення малих і середніх підприємств, які створюють простір для виявлення особистої ініціативи і підприємливості;

глобалізації національних економік, посилення ролі і значення наднаціональних норм і

правил, покликаних забезпечити рівних умов для конкуренції і захисту інтелектуальної власності;
прискорились темпи міжнародної міграції праці й капіталу;
прискорився розпад одних інтернаціональних угру-пувань й виникнення нових, зміна лідерів економічного прогресу, центрів притягнення капіталу;
помітним явищем стала поява чисельних недержавних об’єднань, союзів, товариств, асоціацій й добровільних організацій.
арена конкуренції безліч різноманітних інтересів та устремлінь.