РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ПРИ ЗЕМЛЕОЦІНОЧНИХ РОБОТАХ

система поділу території, яка враховує закономірний розподіл природних умов і

ресурсів, а також особливості їх сільськогосподарського використання.

земельнокадастрове (земельнооціночне).
Загальнодержавне районування – ґрунтується на принципах відображення об'єктивно існуючих

природних комплексів (поясів, зон, провінцій,округів).
Внутріобласне – ґрунтується на відмінностях природно-кліматичних умов територій.

природних умов, які визначають поясний тип сільськогосподарського виробництва (теплозабезпеченість більше

10° С; поясні типи ґрунтів і рослинності, (поліська, лісостепова, степова).
Зона – є основною природно-сільськогосподарською одиницею, що характеризується відповідним балансом тепла і вологи разом з головними особливостями грунтоутворення і мінерального живлення рослин(свій тип с.-г. виробництва, своє співвідношення угідь).

належать до відповідних широтних теплових поясів і характеризуються певними типами

структур висотної зональності, а також типами сільсько- і лісогосподарського використання земельного фонду.
Природно-економічна провінція – це частина зони. Вона має специфічні особливості грунтового покриву, які відрізняються між собою показниками гідротермічного і поживного режиму грунтів, основними з яких є: континентальність клімату, суворість і сніжність зими, тепло- і вологозабезпечення періоду вегетації, кліматичні індекси біологічної продуктивності.

особливостями, як загальна будова рельєфу,склад ґрунтоутворюючих порід, співвідношення грунтів різного

гранулометричного складу, засоленість грунтів, заболоченість територій.

оцінки земель у складі земельного кадастру,
розміщення с.-г. виробництва,
розробки зональних систем

ведення сільського господарства,
генеральних схем використання земельних ресурсів.

чистого доходу у тому разі, коли інші фактори суттєво не

відрізняються.
Вплив грунтів на урожайність с.-г. культур може бути виявлений тільки на порівняно невеликих територіях, де приблизно однакові кліматичні, економічні і організаційні умови.

природним станом, на яких існують рівні економічні умови с.-г. виробництва

і достатньо чітко проявляються відмінності у рівнях родючості окремих ґрунтів.
Щоб визначити, який вплив мають економічні фактори на оцінку землі, потрібно провести внутріобласне районування з виділенням природно-сільськогосподарських районів, які для цілей земельного кадастру іменуються агрогрунтовими, земельнокадастровими (земельнооціночними) районами.

(рельєф, клімат, ґрунти, структура ґрунтового покриву, умови зволоження тощо).
В основу

такого районування покладені матеріали крупномасштабного грунтового обстеження.
При проведенні земельного кадастру на попередніх етапах агрогрунтові райони називали природно-кліматичними районами. Вони виділяються як однорідні території для бонітування грунтів.

районуванні землеволодіння і землекористування с.-г. підприємств об'єднуються, незалежно від їх

адміністративного районного підпорядкування у межах області.
Межі земельнооціночних районів суміщаються з межами землеволодінь і землекористувань с.-г.підприємств.

грунтово-меліоративними умовами та характерними особливостями використання земель, зв'язаних з типовою

спеціалізацією і рівнем інтенсивності землеробства с.-г. підприємств.
Результати с.-г. виробництва визначаються різною якістю земель, родючістю, яка буде визначена внаслідок бонітування грунтів і економічної оцінки.

1:200 000.
На них нанесені межі провінцій і округів зі схеми

природно-сільськогосподарського районування.
Залучаються вихідні матеріали, які характеризують землеволодіння, багаторічні відомості про кліматичні умови, суми позитивних температур вище 5-10° С, кількості опадів за рік і вегетаційний період року, кількість суховійних днів.

розрізі районів і господарств;
- районні грунтові карти масштабу 1:25 000

або 1: 50 000;
картограми агровиробничого групування грунтів районів і окремих господарств;
економічна інформація (сереньобагаторічна врожайність, структура посівних площ, спеціалізація господарства, вартість валової продукції в розрах на 1 га ріллі, кількість внесен. добрив на 1 га, забезп. технікою, енергозабезп., наявність працездатних працівників на 100 га).

районів з урах. кліматичних,грунтових і рельєфних умов (за гідротермічним коеф.

ГТК):
Гідротермічний коефіцієнт Селянінова, ГТК — показник зволоженості території. Встановлений радянським кліматологом Г. Т. Селяніновим. Встановлюється відношенням суми опадів (r) в мм за період з середньодобовими температурами повітря вище 10 °C до суми температур (∑t) за той же час, зменшеної в 10 разів. Чим нижче показник ГТК, тим посушливіша місцевість.
К = Σx / Σt * 10 Σx-сума опадів за певний період Σt - сума активних температур вище 10єС за той же період. Коефіцієнт зі значенням більше 1,3 показує на зону надмірного зволоження, 1,3-1,0 - зона достатнього зволоження, 1,0-0,7 - зона недостатнього зволоження, 0,7-0,5 - посушлива зона, менше 0 , 5 - суха зона.

зрошувальної системи,
давність зрошення,
площі засолених, осолонцьованих і підтоплених земель.

кожного господарства адміністративного району.
Інші показники ведення сільського господарства і використання

земель.
За даними першого і другого етапів на третьому етапі проводять кінцеве оконтурення меж земельнооціночних районів.

подальшої роботи над складанням шкали оцінки.
Земельнооціночний район – повинен включати

такий с.-г. вид території, який відображає специфіку властивого йому комплексу важливих природно-кліматичних і економічних умов.

земельнооціночного району включати не менше 25 господарств, щоб забезпечити складання

репрезентативних вибірок для розв'язання рівняння множинної регресії;
Об'єднувати господарства в один район за природними і економічними факторами приблизно з однаковими показниками, точність вибірки 95% вірогідності.
В мажах земельнооціночного району проводиться визначення порівняльної цінності земель і за природними властивостями і за економічними показниками.