Роль філософії в період наукових революцій

в такому разі вчені - це люди, які більш-менш успішно

роблять внесок до створення цієї сукупності. Розвиток науки за такого підходу - це поступовий процес, у якому факти, теорії і методи складаються у запас досягнень, що дедалі зростає, яким є наукові методологія і знання. Історія науки стає внаслідок цього такою дисципліною, що фіксує як цей послідовний приріст, так і труднощі, які перешкоджали накопиченню знання...

ті функції, які їм приписує концепція розвитку науки через накопичення...

Історикам усе важче стає відрізняти "науковий" зміст минулих спостережень і переконань від того, що їх попередники з готовністю називали "помилкою" і "забобоном".

ставити питання іншого плану і простежувати інші напрями в розвитку

науки. Вони не стільки прагнуть відшукати в попередній науці тривкі елементи, які збереглися до сучасності, скільки намагаються розкрити історичну цілісність цієї науки в той період, коли вона існувала.

сфери, в якій наукове міркування має силу, інакше не буде

науки як такої. Але самі по собі спостереження і досвід ще не можуть визначити специфічного змісту науки. Формоутворювальним інгредієнтом переконань, яких дотримується ця наукова спільнота зараз, завжди є особисті й історичні чинники - здавалося б, елемент випадковий і довільний.

час більшість учених, ґрунтується на припущенні, що наукова спільнота знає,

яким є наш навколишній світ. Нормальна наука, наприклад, часто утискає фундаментальні нововведення, тому що вони неминуче руйнують її основні настанови.

елемент довільності, сама природа нормального дослідження дає гарантію, що ці

нововведення не утискатимуться дуже довго.
Таким чином нормальна наука збивається весь час на манівці. І коли це відбувається - тобто коли фахівець не може більше уникнути аномалій, що руйнують існуючу традицію наукової практики, - починаються нетрадиційні дослідження, які врешті-решт приводять усю цю галузь науки до нової системи приписів, до нового базису для практики наукових досліджень.

розвитку науки, за якими вже давно закріпилася назва революцій... Краще

за всі інші досягнення, принаймні в історії фізики, ці поворотні моменти є зразками наукових революцій.

тієї або іншої освяченої століттями наукової теорії на користь іншої

теорії, несумісної з попередньою. Кожне з них викликало подальше зрушення в проблемах, що підлягають ретельному науковому дослідженню, і в тих стандартах, за допомогою яких професійний учений визначав, чи можна вважати правомірною ту або іншу проблему чи закономірним те або інше її вирішення. І кожне з цих відкриттів змінювало наукову уяву так, що ми врешті-решт повинні визнати це трансформацією світу, в якому проводиться наукова робота.

супроводжують, і визначають основні характерні риси наукових революцій.
Засвоєння

нової теорії вимагає перебудови попередньої і переоцінки попередніх фактів, внутрішнього революційного процесу, який рідко виявляється під силу одному вченому і ніколи не здійснюється в один день.

від одного непроникною стіною, хоча подібний поділ і можна зустріти

в традиційній практиці нормальної науки. Отчому непередбачені відкриття не є просто введенням нових фактів. З цієї самої причини фундаментально нові факти або теорії якісно перетворюють світ ученого тією самою мірою, якою кількісно збагачують його...