Роль означення у мові

висновку:означення не від’ємна частина речення ,яка робить його більш насиченим.

Україна славиться своєю багатою ,виразною мовою, саме цьому сприяє означення.

і відповідає на питання який? чий? котрий? скільки? (в усіх їхніх відмінкових

формах).
Означення бувають: поширені, непоширені, узгоджені, неузгоджені, прикладки.

Означення

зворотом - поширеним.

(в однині), число та відмінок, що й означуване слово.
Узгоджені

означення виражаються:
— прикметниками:
Нам жорна ті (Зн. в.) із кам'яного віку (Р. в.) на танках варвари з Європи привезли (В. Симоненко);

Симоненко);
— прикметниковими та дієприкметниковими зворотами:
Десятків зо три вуликів,

понакриваних покрівлями череп'яними й з кори, стояло серед гайка (Б. Грінченко);

натхненне, все пройняте любов'ю висоти (Р. Гамзатов);
— числівниками:

Аж на третій яр чути ваш базар (Народна творчість).

Неузгоджені означення виражаються формами різних частин мови, які вказують на

ознаку або належність предмета:
— іменниками в непрямих відмінках із прийменником або без нього:
Година (яка?) для праці настала (Леся Українка).

вона, вони у значенні присвійного)
 Сили (чиї?) його були вичерпані (І. Франко);
— прислівниками:

Зійшов над хатою місяць (який?) уповні (Марко Вовчок);

(яка?) відмовитись (О. Довженко);
— словосполученням:
Карета (яка?) швидкої допомоги забрала її

в лікарню (О. Копиленко).

сон-трава на могилі вночі процвітає, то дівчина заручена калину сажає

(Т. Шевченко); 
Коли стемніє, до яблуньки-дички приходить дикий кабан-сікач і, перевертаючи купи листя, шукає яблучка (І. Цюпа).
Прикладками є власні назви при загальних
словах: місто Харків, село Матусів,
райцентр Шпола, річка Лопань,
видавництво «Весна».

приєднуються до означуваного слова за допомогою слова як: Наталка як учениця, прапор як символ незалежності (кома

у таких випадках не ставиться).

беруться в лапки і пишуться з великої літери:
 журнал «Наталі», завод

«Іскра», поема «Сон», вафлі «Артек»;
 можуть приєднуватися до пояснюваного слова за допомогою слів імені, пам'яті, родом, на прізвище і под. і писатися з великої літери без лапок:
турнір імені Ірини Дерюгіної, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С Сковороди.

— обручка із золота; велосипедне колесо — колесо від велосипеда; майстер-шахіст — майстер із

шахів; буковинські артисти — артисти з Буковини — артисти-буковинці.

прикладкою виступає видова назва,
то дефіс між означуваним іменником і
прикладкою не

ставиться:
 місто Київ, ріка Москва, трава звіробій. 
Якщо ж у ролі прикладки виступає родова
назва, то між означуваним іменником і
прикладкою ставиться дефіс:
 звіробій-трава, Москва-ріка, Сапун-гора.

прикладки в постпозиції,
він приєднується до пояснюваного іменника
дефісом:
 Вовк-жаднюга, дівчина-красу-ня, хлопець-богатир.
Якщо такий

іменник виступає в препозиції до
означуваного іменника, то він пишеться окремо:
богатир хлопець, жаднюга Вовк, красуня дівчина.

ставиться
дефіс:
 дівчина-грузинка й грузинка-дівчина,
учитель-фізик і фізик-учитель, художник
пейзажист і пейзажист-художник.

на складний
іменник без сполучного звука. Такі іменники
пишуться через дефіс:
гриб-паразит,

жук
короїд, заєць-русак, льон-дов-гунець.

власні назви підприємств, установ, журналів, творів мистецтва, організацій.

●В лапки

не беруться прикладки, приєднувані до означуваних слів за допомогою слів імені, пам’яті, на ім’я, по імені.

письменників славляться своєю творчістю, через вживання великої кількості епітетів. Більшість

епітетів – означення.