ТЕМА 14. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ В СИСТЕМІ МОНЕТАРНОГО ТА БАНКІВСЬКОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИЗНАЧЕННЯ, СТАТУС ТА ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ
14.2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ

ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ
14.3. СТАНОВЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ В УКРАЇНІ
14.4. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, ЇЇ ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ

банку — це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного

неінфляційного розвитку економіки.

Центральні банки
мають особливий правовий статус,
обумовлений тим, що вони поєднують
у собі окремі риси
банківської установи і державного
органу управління.

проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральні банки використовують

ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством.

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими завданнями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерційною організацією.

всіх країнах
статутний капітал банку може належати державі (Франція, Німеччина),

держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія), весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (США, Італія).

Порядок (джерела) формування статутного капіталу центрального банку не має принципового значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності центральних банків визначається не інтересами акціонерів, а державними інтересами.

змістом і формою слід виділити два важливі аспекти.
Перший аспект

стосується рівня самостійності, незалежності центрального банку у визначенні і реалізації монетарної політики.
У більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки або взагалі нікому не підзвітні (Німеччина), або підзвітні вищому законодавчому органу державної влади (США, Японія, Європейський економічний і валютний союз) і є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту.

політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої

дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави.

фінансування дефіциту державного бюджету.
Для того щоб уряд не мав

можливості чинити тиск на центральний банк, у багатьох країнах центральному банку на законодавчому рівні забороняється надавати уряду прямі кредити на фінансування бюджетного дефіциту, а також забороняється купувати державні цінні папери на первинному ринку.

На ступінь незалежності центрального
банку певним чином впливає порядок призначення
і звільнення вищого керівництва банку.
До того ж відкликати вище керівництво
центрального банку або досить складно,
або взагалі неможливо.

специфічне місце в банківській системі обумовлюють основні напрями діяльності банку.

Центральний банк є:
емісійним центром;
банком банків;
органом банківського регулювання та нагляду;
банкіром і фінансовим агентом уряду;
провідником монетарної політики.

діяльності центрального банку. Саме ця діяльність, а точніше потреба в

централізації банкнотної емісії, спричинила надання одному з банків статусу емісійного і започаткувала формування центрального банку.
У сучасних умовах в усіх країнах емісія має фідуціарний характер.

та кредитне обслуговування комерційних банків.
Комерційні банки зберігають частку своїх резервів

у безготівковій формі на рахунках у центральному банку.

Розрахункове обслуговування комерційних банків
може бути поєднанням централізованої платіжної
системи і децентралізованої.
Централізована система передбачає здійснення
міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків,
відкриті в центральному банку.
Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків:
через приватні розрахунково-клірингові центри з проведенням
остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог
та зобов’язань) через центральний банк;
через кореспондентські рахунки, які комерційні
банки відкривають один у одного.

функціональне призначення.
По-перше, кредити центрального банку — це один із інструментів

впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей.
По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності.
По-третє, кредити центрального банку — це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.

випадках, коли:
банківська система в цілому потребує збільшення резервів (ліквідності) у

зв’язку із зростанням обсягу ВВП;
спостерігається масове вилучення вкладниками вкладів з банків.
є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок.
виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності. Комерційні банки отримують надкороткі кредити для завершення міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов’язкового резервування тощо.

кредитів;
купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах угоди РЕПО;
редисконтування

векселів.
Основний спосіб кредитування — це надання ломбардних кредитів під заставу цінних паперів, насамперед державних цінних паперів, що обертаються на організованому ринку.

й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на

нього завдання регулювання банківської діяльності.
Що стосується нагляду за діяльністю банків, то його, крім центрального банку, можуть здійснювати спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту.

на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень

процентних ставок;
ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;
застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної монетарної політики.

чи іншої економічної ситуації.
До превентивних заходів, зокрема, належать:
вимоги щодо

розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;
вимоги щодо ліквідної позиції банків;
вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків;
обмеження для банків на деякі види діяльності тощо.

банку ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку.
До протекційних

заходів, зокрема, належить:
рефінансування комерційних банків центральним банком;
створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;
вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

банківській системі на різних стадіях функціонування банків — від моменту

створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності.

у касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає

в організації надходження грошових коштів до бюджету і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету.

Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов’язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

здійснюють аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні;
-

моніторинг стану реального сектору економіки на макрорівні;
- складають банківську та монетарну статистику;
- інформують громадськість та дають роз’яснення щодо монетарної політики;
- представляють інтереси держави у взаємовідно­синах з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками.

банк — було утворено у 1991 р. згідно з законом України

«Про банки і банківську діяльність».

Згідно Закону «Про Національний банк України» Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом державної власності та перебуває у його повному господарському віданні.
Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов’язань банку.

- центральний апарат;
- територіальні управління в областях і Автономній Республіці

Крим;
- розрахункові палати;
- Банкнотно-монетний двір;
- Фабрика банкнотного паперу;
- Державна скарбниця;
- Центральне сховище грошей;
- спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.

і Правління НБУ
Рада НБУ складається із 15 осіб, сім

членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім — Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою.

До компетенції Ради належить:
розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;
розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;
затвердження кошторису доходів і витрат банку;
затвердження бухгалтерського балансу банку;
право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;
інші повноваження.

через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження,

які передбачені у Законі.
Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.

поданням Президента України.
Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособово

несе за неї відповідальність.
Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки.

законом органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатись

у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні.
НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці.
Істотне значення для посилення незалежного статусу НБУ має положення Закону, яке забороняє банку надавати прямі кредити уряду на фінансування витрат державного бюджету.

підзвітний Президенту та Верховній Раді України, голова НБУ інформує Президента

та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні.
Згідно з Законом Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово-кредитної політики для інформування.
Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.

який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису,

затвердженого Радою НБУ.
У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.

щоб забезпечити реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонах

України під загальним централізованим керівництвом.
Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи.
Діяльність усіх структурних підрозділів та установ, що входять до системи НБУ, контролюється і напрямляється із єдиного центру, який очолює Голова НБУ.

установи системи об’єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед

НБУ.
Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.

осіб та їх підпорядкованість здійснюється тільки по вертикалі.

банкнотного паперу.
У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП).
СЕП

— це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу.
Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому банку.

орієнтири монетарної політики:
рівень інфляції;
зміна грошової бази;
зміна грошової маси;
зміна обмінного курсу

гривні до долара США.

взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо

регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.

Об’єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:
пропозиція (маса) грошей;
ставка процента;
валютний курс;
швидкість обігу грошей та ін.

економічні процеси:
операції на відкритому ринку;
регулювання норми обов’язкових резервів;
процентна політика;
рефінансування комерційних

банків;
регулювання курсу національної валюти.

уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків;
установлення

обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету;
прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.