Україна в 1943 р

початок вигнання окупантів з України. Курська битва. Продовження наступу на

Лівобережжі. Падіння «Східного валу». Мобілізаційні заходи 1942 — 1943 рр., їхні особливості та наслідки.
Боротьба з ворогом на окупованій території. Діяльність радянських партизанських загонів і підпілля. Політична еволюція ОУН. Стосунки між радянськими та польськими партизанами, УПА і Армією Крайовою.
Евакуйовані підприємства в тилу. Героїчна праця українців. Внесок українських учених і діячів освіти та культури в Перемогу.

році
Характеризувати дії різних таборів руху Опору проти загарбників, протиріччя між

ними
Показувати на карті території, де відбувались воєнні події 1943 року
Пояснювати причини наступу Червоної Армії
Характеризувати внесок українців у перемогу над фашизмом
Висловлювати власну позицію щодо подій 1943 року в Західній Україні

після артилерійської підготовки (3500 гармат і мінометів) перейшли в наступ

у напрямку на південний захід.

20 листопада назустріч їм з півдня від Сталінграда почали наступ війська Сталінградського фронту. 23 листопада війська Південно-Західного і Сталінградського фронтів з’єдналися в районі міста Калача, оточивши 22 німецькі дивізії загальною чисельністю 330 тис. чол. Після впертих боїв 2 лютого 1943 р. радянські війська повністю ліквідували оточене угруповання військ ворога.

війська завдали по радянських військах танкові удари. До 15 березня

в жорстоких боях було вбито і поранено 156 тис. радянських солдат і офіцерів. 16 березня 1943 р. німецькі війська знову захопили Харків, а 18 березня – Бєлгород.

Німці знову у Харкові

влітку 1943 р. завдати головного удару в районі Курської дуги

(операція „Цитадель”) силами військ армій „Центр” і „Південь”. Курська битва почалася 5 липня 1943 р. і тривала 50 днів.

двох місяців, ознаменували катастрофу німецької армії на Східному фронті.» У.Черчілль

980 тис. радянських солдат і офіцерів за підтримки 2400 танків,

1300 літаків, 12 тис. гармат. У німців було втричі менше живої сили, вчетверо менше танків і артилерії, 800 літаків.

У ході жорстоких боїв 23 серпня було визволено місто Харків. Вбитими і пораненими радянських солдат – 255 тис.

Південного й Південно-Західного фронтів розгорнули наступ на півдні. Вони прорвали

ворожу оборону на річці Міус і 8 вересня вибили ворога з міста Сталіно (Донецьк). На кінець вересня Донбас був визволений.

фронтів вийшли до Дніпра. Були визволені обласні центри: Суми –

2 вересня, Чернігів – 21 вересня, Полтава – 23 вересня.

армії (О.Субтельний). Упродовж січня 1943 р. – жовтня 1944 р.

загальні втрати Червоної Армії становили 3 млн. 492 тис. бійців і офіцерів. Таким чином у боях за визволення України загинуло майже 1 млн. 400 тис. солдат. На 1943 рік припадає 800 тис. втрат особового складу Червоної Армії.

У одній з бесід Сталін заявив, що з осені 1943 р. до осені 1944 р. до Червоної Армії було мобілізовано 2,5 млн жителів України (насправді – понад 4 млн).

О.Довженко згадував, що один з поетів Д. говорив: необхідно розстріляти мільйон українців за те, що вони так довго жили під німецькою окупацією. Коментуючи письменник згадав слова українського колгоспника, котрий “боявся”, як би репресії нацистів не знищили надто багато населення, бо тоді більшовицькій владі нікого буде розстрілювати.

в 1943 році на визволених територіях було мобілізовано 250 тис.

16-17 річних підлітків. (С.Рубльов). Їх часто кидали в бій одразу після мобілізації. Не прийнявши присягу, вони не вважались солдатами і не враховувались статистикою. О.Довженко писав у своєму "Щоденнику" 16 грудня 1943 р.: "Розповідають, що на Україні починають уже готуватися до мобілізації шістнадцятилітніх, що в бій гонять погано навчених, що на них дивляться як на штрафників..."

А. Дімаров згадував: «Не забуду, поки й житиму, одну атаку взимку сорок третього... Німець засів за цегляними мурами металургійного комбінату, понад водосховищем, і полковник та його комісар не придумали нічого кращого, як кинути в атаку кілька сот новобранців, яких не встигли ще й обмундирувати та як слід озброїти. Вони висипали на лід водосховища величезним натовпом, і німці, підпустивши їх майже впритул, викосили до ноги. Уся крига стала криваво-чорною від трупів».

між Кременчуком та Дніпропетровськом і створили плацдарми на правому березі

Дніпра. На початок жовтня радянські війська уже володіли 23 плацдармами на правому березі Дніпра від Лосєва до Запоріжжя. Особливо важливе значення для майбутніх наступальних операцій мали Букринський плацдарм (на південь від Києва) і Лютізький плацдарм (на північ від Києва). 14 жовтня радянські війська визволили місто Запоріжжя, а 25 жовтня вони вибили фашистів з Дніпропетровська і Дніпродзержинська.

Руїни Дніпрогеса

з Букринського плацдарму, що складав 11 км у довжину та

6 км углиб.
За відсутності плав засобів переправа на правий берег перетворилась на “запрограмовані втрати”. Із 25 тисяч радянських воїнів, які спускалися з лівого берега в дніпровські води, правого берега діставалося не більше трьох-п'яти тисяч. (В.Астаф’єв)
"У справу пішло все: приховані в очереті човни місцевих мешканців, порожні діжки з-під пального, покинуті гітлерівцями при відступі, дошки, колоди, двері - словом, усе, що можна вважати підручними матеріалами на війні“ (Герой Радянського Союзу, полковник у відставці В.С.Левченко).

тис. чол. Про кровопролитний характер боїв свідчить хоча б такий

факт: на островах Козачий і Ольжинський від батальйону 342-го стрілецького полку 136-ї дивізії 38-ї армії залишилося всього п'ять воїнів із більш ніж 800.

Усього за період з 22 вересня до кінця жовтня 1943 р., загинуло близько 240 тис. радянських воїнів, у тому числі понад 7,5 тис. киян та мешканців Київської області, з загальної кількості 11157 загиблих у 1943 р., мобілізованих польовими військкоматами. В.Ю.Король
Але прорвати оборону німців тут не вдалось.
Після поразки на Букринському плацдармі було прийнято рішення ставки розпочати підготовку нової операції з Лютізького плацдарму, як раніше пропонував Рокосоовський.
"До 1 жовтня 1943 р. ми, ковпаківці, повернулися з Карпат до українського Полісся. І там, на правому березі Дніпра, на північний захід від Києва, майже не було німецьких військ. 60-тисячна партизанська армія могла б без особливих зусиль забезпечити переправу через Дніпро одразу кількох наших армій. Ці армії могли б узяти столицю України раптовим ударом із заходу, з мінімальними втратами. І К.К.Рокоссовський був правий, пропонуючи такий варіант« (Герой Радянського Союзу П.Є.Брайко)

до річниці жовтневої революції - було досягнуто. 6 листопада Київ

був визволений.
Втрати радянських військ під час взяття Києва складали 417 тисяч солдат і офіцерів.

на правому березі Дніпра стратегічний плацдарм глибиною до 150 км.

Німецьк дивізії пішли у контрнаступ. Зав’язалися кровопролитні бої, 20 листопада німецькі війська знову зайняли Житомир і стали рухатися в напрямку Києва. Внаслідок майже півторамісячних боїв німці просунулися лише на 35-40 км і відновити оборону по Дніпру їм не вдалося.

15 листопада 1943 року

1 грудня 1943 року

до 23 грудня 1943 р. завдяки винятковому героїзму наших воїнів

ворог зазнав значних втрат (90 059 убитих, поранених, пропалих безвісти), але втрати наших військ були теж немалими - 87 473 чол., з них безповоротні - 26 443 чол.

15 грудня 1943 року

і підпілля.
“Ситуація змушує нас вдатися до таких суворих заходів, що

нам годі чекати, щоб українці схвалили наші дії… Ми підкоряємося суворому закону війни. Цей закон вимагає від нас, щоб ми брали з України продовольство і робочу силу. І тільки слабкодухі генерали можуть думати, що нам удасться одержати робочу силу за допомогою красивих слів” (А.Гітлер, 19 травня 1943 року)

битви, визволення Лівобережної України і Донбасу, форсування Дніпра й визволення

Києва, щоб якнайбільше дезорганізувати тил окупантів і утруднити перекидання на фронти військ та бойової техніки, партизани головну увагу приділили масованим ударам по комунікаціях, у першу чергу по залізницях.

Отримання партизанами спорядження

1943 р.) вивели з ладу 576 ешелонів, а в другій

половині 1943 р. вони підірвали понад 2000.

з'єднання (1500 партизан) під командуванням  Ковпака в західні

області України, який дістав назву Карпатського.

Вийшовши 12 червня 1943 р. з району села Мілашевичів (тепер Лельчицького району Гомельської області Білорусі), воно з боями пройшло по території 5 областей.

Солотвині, форсувало річки Случ, Горинь, Збруч, Дністер, Прут. На шляху

до гір мінери з’єднання підірвали залізничний міст біля Тернополя.
Прийшовши в Прикарпаття, партизани на Битківських і Яблунівських нафтопромислах знищили 40 діючих нафтовишок, підірвали нафтопровід і випустили понад 50 тис. т. нафти. Проти з'єднання Ковпака гітлерівці кинули кілька тисяч карателів, але партизани 11 разів виходили з оточення.

незабаром зустрілися зі свіжими силами ворога, потрапили у нове оточення.

Зав’язався запеклий бій, у якому загинув командир з’єднання Руднєв. Зважаючи на скрутне становище, партизани розділилися на сім груп і стали пробиватися з оточення. На початок жовтня 1943 р. кілька сот уцілілих ковпаківців вийшли в намічений пункт – хутір Конотоп Олевського району на Житомирщині.
У рапорті Ковпака Сталіну від 8 жовтня 1943 року про підсумки Карпатського рейду повідомлялося: знищено 52 залізничних і дорожніх мости, пущено під укіс 19 ешелонів, підірвано 40 нафтовишок і 13 нафтосховищ, убито 3349 солдатів і офіцерів ворога. З’єднання втратило убитими близько 450 партизан — кожного третього...

проводило з’єднання під командуванням О. Федорова з червня 1943 р.

по квітень 1944 р. Протягом 10 місяців партизани паралізували рух на Ковельському вузлі.

ухвалила рішення про збройну боротьбу з окупантами.
"Повстанчу акцію на північно-західних

і частково східних теренах ми мусили почати, і це не було зарано, як дехто каже, а вже і запізно. Мусили ми це робити з двох причин. Перша: терен виривався нам з рук. З однієї сторони — почали множитися отаманчики, як Бульба-Боровець, а другої сторони — червона партизанка почала заливати терен. Отож, коли б ми було не почали повстанчої акції, то не мали б що робити. Друге: ще тоді, коли ми не починали повстанчої акції, німота почала масово винищувати села... Оці дві засадничі причини нашої повстанчої акцї. Є ще і третя, морального характеру. Почулися голоси: "Де ж той провід? Чому не дає зарядження бити німців?". В.Макар, один з керівників ОУН(Б), 2 серпня 1943 р.

і бульбівців, на яких йшлося про об'єднання сил у боротьбі

проти радянських партизанів і німців. Учасники переговорів дійшли висновку, що усі формування бандерівців і бульбі в ці в мають бути об'єднані в Українську повстанську армію. Боровцю-Бульбі натякнули: якщо він визнає ОУН(Б) за "єдиний політичний центр", то буде призначений головним командиром об'єднаної УПА.

Тим часом провід ОУН(Б) почав виводити у волинські ліси підрозділи української допоміжної поліції, в тому числі з Галичини. Впродовж березня-квітня 1943 р. від радянських партизанів надходили повідомлення до ЦК КП(Б)У і УШПР про збройні сутички з німцями загонів української допоміжної поліції та перехід її на бік ОУН(Б).

ОУН.
“Українська Повстанча Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу

і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації націй нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціального питання в цілому світі. УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької Нової Європи”

нападу першої сотні УПА під командуванням Довбешка-Коробки на німецький загін

у містечку Володимирець Рівненської області 7 лютого 1943 р. У квітні загони УПА захопили місто Горохів; учинили напад на містечко Цумань на Волині. Бойові дії загонів УПА з німецькими поліційними й військовими частинами у травні й червні 1943 р. відбувалися передусім на Поліссі й Волині.

рейхскомісаріату і в поліції на Волині, одержали таке попередження: "У

зв'язку з тим, що останнім часом німці своєю політичною поведінкою довели українську інтелігенцію до межі повного знищення, ОУН наказує всім вам негайно покинути свою службу у німців, надалі зв'язати свою долю з ОУН та перейти у збройне підпілля. Хто до 15 квітня ц.р. не залишить своєї посади і не вступить у контакт з ОУН, буде відданий до революційного трибуналу".

Відозва закликала вступати в лави УПА, щоб знищувати "агентів більшовицького

і німецького імперіалізмів". Повідомлялося, що "український народ висилає на боротьбу за Українську самостійну соборну державу тверді лави бійців — Українську повстанську армію (УПА)". Ворогами такої боротьби називалися "різні отаманчики-анархісти", "недобитки всяких політичних партій, так звані мельників ці". Вони кваліфікувалися головною командою УПА як агенти НКВС і гестапо.

з найсуттєвіших останній висловив у таких виразах: "Непорозуміння поглиблюється тим,

що ви визнаєте фашистську засаду безоглядної диктатури вашої партії, а ми стоїмо на становищі кровної та духовної єдності цілого народу на засадах демократії, де всі мають рівні права і обов'язки".

Справді, бандерівці "прив'язували" створювану УПА до своєї організації подібно до того, як вермахт був цілком підпорядкований керівництву націонал-соціалістів, а Червона армія — політбюро ЦК ВКП(б). Підпорядкування збройних сил органу, в якому були б представлені різні політичні партії, вони вважали "партійщиною". Цю "партійщину", на думку бандерівців, належало випекти розпеченим залізом. Навпаки, бульбівці, які перебувати під ідейним впливом уряду УНР в екзилі, ставили питання про створення надпартійного представницького органу, який керував би визвольним рухом. З часом й бандерівці прийшли до думки сформувати представницький орган для керівництва УПА— Українську головну визвольну раду (УГВР).

тривала місяць-півтора. У липні-серпні раптовими ударами основні мельниківські й бульбівські

формування були роззброєні. Л.Шанковський вважав, шо процес "об'єднання" всіх повстанців під прапорами головної команди УПА відбувався спокійно, в цивілізованій формі, без боїв і сутичок між окремими групами. Спогади сучасників цього не підтверджують. Активіст ОУН на Волині Г.Стецюк розповідав, що боївки служби безпеки і військово-польової жандармерії УОН(Б) знищували представників волинської інтелігенції, селянства, православної церкви, якщо вони опиралися об'єднанню.

імперіалізмі в" — розбіжностей між ОУН (Б) і ОУН(М) не

існувало. Всі націоналісти були згодні з тим, шр головним ворогом є російський більшовизм, і проти нього мав готуватися останній, вирішальний бій. Адже в першій половині 1943 р. уже було зрозуміло, шр Червона армія повернеться. Щодо німців, то мельниківці й бандерівці однаково вважали, що їх треба бити, "але не так, начебто це був наш останній бій". Проти німців, як казали мєпьниківці, "ми не могли кидати останніх резервів".
Мельниківський провід постійно прагнув відтягнути збройне повстання проти німців, тоді як рядові члени ОУН, на яких тиснуло населення, стояли за те, щоб розпочати боротьбу. Член військової референтури ОУН(М) І.Кедюлич під час зустрічі з військовими керівниками Дубнівського і Кременецького повітів у червні 1943 р. говорив: "Політика Організації не є за широко підняте повстання. Це лише накличе більші репресії німців на наше населення, а, з другого боку, фактично допоможе більшовикам. Ідеться і не про те, щоб менше закроєним повстанням "допомагати німцям", але про те, щоб готуватися для дальшої боротьби, яка може затягнутися на роки. Збройне підпілля — так, але масове збройне повстання ще не на часі".

відділу УПА "До зброї!" У ньому були підсумовані перші результати

двофронтової боротьби українських націоналістів. "Рання весна 1943 р.,— говорилося у передовій статті часопису, —

буде записана в історії України незатертими буквами, бо цієї весни український народ вступив на новий шлях боротьби з наїзниками. Тієї весни скриту революційну боротьбу перемінив він на збройну, ідею перевів у чин. Тієї ж весни створювалася Українська повстанська армія, що є виразником найвищих змагань нації, її силою, захистом та оборонцем".

20 тис. бійців. З 1 січня до 30 вересня 1943

р. втрати вермахту становили 3 тис. пораненими та вбитими. У жовтні – листопаді УПА провела 47 боїв місцевого значення з німецькими частинами.

Молоді пояснювали що СС це абревіатура “січові стрільці”, а не

Schutz Sfaffeln (охоронні загони).

До дивізії приймали лише галичан, без судимості, з 4-х класною освітою, зростом не менше 165 см. Кількість добровольців становила 82 тисяч, Відібрано було 11 758 вояків.
У той же період губернатор Галичини О.Вехтер на одній з нарад говорив: “Незважаючи на створення дивізії, українці не стануть нашими союзниками, і ми не будемо з ними на “ти”. Дивізію вишлемо на Схід, аби в такий спосіб щадити кров німецького вояка. Ми не беремо на себе ніяких політичних зобов'язань щодо українців. Ми залишаємося панівним народом”.

навчались в Німеччині. У її склад входили 3 піхотні полки,

1 артилерійський полк, розвідувальний батальйон, зенітна та протитанкова батарея, батальйон велосипедистів.

Коломия, 28 квітня 1943 року

“Армія Крайова” прагнула захопити територію, яка визнавалась польським урядом у

вигнанні польською за Ризьким мирним договором, як тільки звідти підуть німці. Тільки на Волині АК створила 100 самооборонних баз.
Коли українська допоміжна поліція, за наказом ОУН пішла в ліс, її місце заступили поляки. Із звернення Крайового керівництва ОУН(б) 18 травня 1943 року: “…Поляки! Опам’ятайтеся! Повертайтеся додому! Ті, що зараз служать і допомагають німцям, ще можуть повернутися, але завтра буде пізно. Хто буде і в подальшому служити і допомагати гестапо, того не промине заслужене покарання!”

його вбити, щоб українець, побачивши поляка, теж палав бажанням його

знищити”, – Е.Кох.

На Волині в 1941 році лунали заклики: “Земля – українцям! Поляків – до Польщі!” У листопаді 1942 року з 4 повітів Люблинського дистрикту німці виселили поляків, залишивши українців, переселяючи їх у оселі поляків.
Польські підпільні загони почали знищувати українців, що служили у німців. 13 листопада 1942 року загін УПА у Луцькому повіті вбив 50 поляків.

"Дубового" (І.Литвинчука) винищили жителів польського села Іванова Долина Костопільського району

Рівненської області.

Відділ АК на тлі палаючого села. Сагринь, 9 березня 1944 р.

У травні ці самі частини здійснили ще шість акцій проти поляків. У звітах про "бойові успіхи" вказувалося, що були ліквідовані польські колонії, які співпрацювали з більшовиками і німцями.

Польські збройні сили не залишалися в боргу, хоч вони були явно слабшими на Волині, ніж дислоковані тут частини УПА, які діяли синхронно з силами самооборони українських сіл.

архіву СБУ).
У радіограмах радянських партизанських загонів до ЦК КП(б)У, повідомлялося,

що впродовж травня-червня 1943 р. польська поліція спільно з німцями знищила майже чверть українського населення Людвипольського району на Рівненщині, включаючи людей похилого віку, жінок і дітей. В донесенні секретаря Рівненського підпільною обкому КП(б)У В.Бегми від 10 липня в УШПР вказувалося: "В селі Голи Рафалівського району є сто озброєних поляків і три кулемети. Влаштовують засідки проти бульбівців, б'ють українське населення. 22 травня спалили українське село Бутейки".

10 липня таємно вбиті польські переговорники. Спалахують збройні сутички
11 липня

загони УПА напали на 167 польських сіл. Протягом 11 – 12 липня було спалено 60 польських сіл. АК також на Холмщині спалила десятки українських сіл.
Почалась кровопролитна боротьба в якій загинули до 100 тис. поляків і 20 тис. українців.

Тіла поляків – жертв УПА. 16 червня 1944 р.

загинуло до 500 радянських партизан. У жовтні-листопаді 1943 року відбулось

54 сутички з радянськими партизанами.

Під час перебування радянських партизан на території Західної України в ряди їх загонів увійшло 5 тис. поляків. Під час волинської “різанини” радянські партизани виступили на стороні поляків.

Бійці УПА

Радянські партизани

Документ доводить до відома вищого командування, що 14.04.1943 у селі

Єльне Житомирської області під час «операції... з розгрому націоналістичної партії» було «знищено націоналістів 83 чол.», а як трофеї «взято волів та іншої великої рогатої худоби 23 шт., кабанів 16 шт., зерна різних культур і борошна 160 кг».

При цьому було «витрачено патронів гвинт. 549 шт., до ППШ 197 шт.». А через шість днів під час «операції на с. Томашгруд: знищено націоналістів 16 чол., узято зерна різних культур та борошна 200 кг. і кабанів 2 шт. Витрачено патронів до ППШ 400 шт.».

на схід 550 великих заводів і 3,5 млн. робітників, селян,

інтелігенції.
До середини 1942 р. багато підприємств республіки, що перебазувалися на схід, працювали вже на повну потужність, виробляючи більше воєнної продукції, ніж на старих місцях.
Люди працювали без вихідних по 12-14 годин на добу. Криворізький гірник О. І. Семиволос, ставши на вахту на честь роковин Червоної Армії, виконав на Бакальських рудниках Уралу понад 45 норм за зміну, а його земляки І. П. Завертайло і С. Яремченко — по 24—27 норм.
Всього за роки війни трудящі УРСР внесли у фонд оборони грішми і різними цінностями понад 2 млрд. крб., здали державі понад один мільярд пудів хліба та багато інших продовольчих продуктів.

Евакуйовані підприємства в тилу. Героїчна праця українців. Внесок українських учених і діячів освіти та культури в Перемогу.

випуск танків у 1942 р. – у 3,6 раза, в

1943 р. – в 4,7, у 1944 р. – в 5,3 раза. Всього цей завод дав фронту 35 тис. танків.