Україна в 1994—1999 рр

Хорькова Л.В., КЗШ №114

незалежності України існувало понад 20 політичних партій.
після серпневих подій 1991

р. та заборони КПУ в політичному житті України стали переважати партії та рухи національно-демократичного спрямування.
засуджували тоталітаризм,виступали за розбудову національної держави,
національно-демократичні сили володіли на той час політичною ініціативою, однак не спромоглися трансформувати її у стійку більшість у ВРУ.

націоналістичного напрямів:
Народний рух України (НРУ),
Демократична партія України (ДПУ),
Українська республіканська

партія (УРП),
Конгрес Українських націоналістів (КУН),
Християнсько-демократична партія України (ХДПУ),
Українська національна асамблея (УНА).
Проголошення незалежності дало можливість перенести в Україну діяльність організації українських націоналістів (ОУН), яка раніше функціонувала за кордоном.
У 1995 р. загальна кількість членів партій правої орієнтації становила близько 150 тис. осіб.

лівого руху.
Створення соціалістичної партії України (СПУ) на чолі з

О.Морозом.
Оголосила про своє існування селянська партія України (СелПУ). Вона виступила за відродження селянства як основи зміцнення нової держави.
У жовтні 1993 р. після тривалих дебатів відродилася Комуністична партія України (КПУ).
У березні 1995 р. делегати другого з’їзду проголосили КПУ правонаступницею партії, що існувала у складі КПРС і була заборонена в серпні 1991 р.
До лівих належить і Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), зареєстрована у квітні 1996 р.

свою центристську позицію. Партії центристського спрямування в

1992 р. заснували громадсько-політичне об’єднання «нова Україна».
Центристські партії виявилися нечисленними й мали незначний вплив у суспільстві.
У 1994 р. тільки шість партій центристською спрямування провели своїх представників до Верховної Ради.
Лідерство належало Ліберальній партії України (ЛПУ).
До її складу входили переважно представники східних регіонів країни.
Помітну роль у центристському русі відігравала Партія праці України (ППУ).
До центристського напрямку прилягало соціал-демократичне крило, представлене соціал-демократичною партією України (СДПУ) і соціал-демократичною партією України (об’єднаною).

по суті, перебували в опозиції до президентської влади.

Л.Кучма.
загострення соціально-економічної ситуації в країні
загострення політичної ситуації
населення висловлювало

невдоволення діяльністю Верховної ради та Президента України.
прийнято рішення провести дострокові вибори Президента й Верховної ради України.
27 березня 1994 р. відбулися вибори до Верховної ради України.
було обрано 338 народних депутатів, половина з яких — члени політичних партій.
вибори засвідчили домінування лівих сил у Верховній раді.
18 травня 1994 р. Головою Верховної ради було обрано О. Мороза. Новий парламент Прем’єр-міністром затвердив В. Масола.

відбулись у червні—липні 1994 р.
У другому турі виборів перемогу

здобув Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Крим.
9 липня новообраний Президент України склав присягу.
Вибори 1994 р. стали свідченням того, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку.
Вона стала першою серед країн CНД, де зміна влади відбулася мирним демократичним шляхом.

суверенітет України (16 липня 1990 р.).
Передбачалася розробка нової Конституції.

Було утворено комісію з вироблення нового основного Закону (Конституційна комісія.
Конституції України як основному Закону держави властиві особливості правового статусу: вона має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нормативних актів держави. їй притаманна підвищена стабільність.
17 вересня 1991 р. після внесення змін і доповнень Верховна рада перейменувала Конституцію УРСР в Конституцію України.

липні того самого року було винесено на всенародне обговорення.

Доопрацьований проект Конституції у травні 1992 р. було подано до Верховної ради, а вдруге — у жовтні 1993 р. із різних причин, як об’єктивних, так і суб’єктивних, усі ці проекти не стали основним Законом України.
8 червня 1995 р. було прийнято Конституційний договір між Верховною радою України та Президентом України.
11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції й передала його на розгляд Верховної ради.

1998 р. стало те, що одна половина депутатів обиралася за

пропорційною системою, інша — за мажоритарною. Запровадження змішаної системи виборів передбачало зміцнення партійної системи й більш чітку структуризацію парламенту.
До виборів 29 березня 1998 р. зареєстровано 30 списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій і в середньому по 20—25 кандидатів у депутати в одномандатних виборчих округах.

37,5 млн (майже 70,8 %, що трохи менше, ніж на

виборах 1994 р.).
За підсумками голосування, у загальнодержавному багатомандатному окрузі 4%-й бар’єр подолали Комуністична партія України (24,65 % — 84 депутатські мандати), народний рух України(9,4 % — 32), виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської партії України «За правду, за народ, за Україну!» (майже 8,6 % — 29), Партія зелених України (5,4 % — 19), народно-демократична партія (5 % — 17), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7 % — 16), Прогресивна соціалістична партія України (4 % — 14), Соціал-демократична партія України (об’єднана) (4 % — 14) — загалом вісім партій (блоків).

що відбувалися в 1994—1999 рр.».