Управління процесом прийняття групового рішення

об'єкт і джерело прийняття групового рішення
2. Групова дискусія і її

роль в прийнятті групових рішень
3. Методи групового прийняття рішень
4. Структурна організація прийняття групового рішення
5. Якість групових рішень

групових завдань (Д. Хакмен і Ч. Моріс)
- продуктивні
(їх рішення

веде до отримання оригінальних, творчих продуктів, наприклад, до генерування нових ідей);
- дискусійні
(вимагають від членів групи дискусії з приводу конкретного питання і вироблення узгодженого рішення);
- проблемні
(вони вимагають виявлення специфіки процесу, що розгортається з метою вирішення деякої проблеми).

для виконання завдання
- множинність рішень
– складне вимірювання, що

включає набір можливих альтернатив виконання завдання, ступінь верифікації прийнятних рішень
- внутрішній інтерес до завдання
– ступінь, в якому завдання саме по собі представляє інтерес для членів групи, спонукаючи їх активність
- вимоги кооперації
– ступінь інтеграції дій членів групи для виконання завдання
- інтелектуально-маніпулятивні вимоги
– діапазон вимог до рішення задачі: від повністю розумового, до повністю рухового характеру
- знайомство популяції
– ступінь, в якому члени групи вже стикалися з подібним завданням в житті

результаті присутності інших людей.
Присутність інших людей:
підвищує рівень фізіологічного

збудження індивіда, якщо він виконує складне завдання;
підвищує швидкість виконання простого завдання і знижує швидкість виконання складного завдання;
зменшує точність складної дії і трохи збільшує точність виконання простої дії.

Зсув ризику виявляється в прийнятті учасниками в групі більш ризикованих рішень, ніж поодинці.

Феномен групової поляризації полягає в діленні групи на підгрупи учасників, зі схожими думками щодо передбачуваного рішення.

фактів (групове інтерв'ю)
фактографічний і об'єктивний характер; учасники утримуються від оцінки

зібраних фактів
2. оцінка фактів (думки з приводу встановлених фактів)
оціночний характер; учасники мають можливість говорити все, що вони думають про зібрані дані
3. пошук рішень
пошуки рішення; від групи вимагається максимум уяви для породження різноманітних рішень даної проблеми
4. ухвалення рішень
група співставляє варіанти рішення, одні з них вона відкидає, інші - об'єднує і потім приходить до остаточного рішення, що задовольняє всіх учасників групи

Левін. Експеримент, США, період другої світової війни.
В умовах економічних

труднощів у зв'язку з військовою ситуацією в США знизилася кількість харчових продуктів, що надходили в торгову мережу. Замість м'яса населенню пропонувались численні субпродукти, проте домогосподарки бойкотували їх покупку.

порівняти ефективність дії традиційної форми впливу на думку домогосподарок -

лекції, і нової форми - вироблення власного групового рішення на основі групової дискусії.
Створено 6 груп добровольців-домогосподарок з Червоного Хреста, кожна група по 13-17 чоловік.

1) Деяким з цих груп були прочитані лекції про користь субпродуктів і про бажаність їх покупки,
2) в інших групах була проведена дискусія з цих же питань.
Через тиждень були проведені інтерв'ю з метою з'ясувати:
наскільки змінилися думки домогосподарок.
Результати:
У групах, що слухали лекції, було зареєстровано 3% змін думок,
в групах, де пройшли групові дискусії, - 32%.

власного минулого досвіду.
Після лекції вони мали два варіанти поведінки:
купувати

або не купувати субпродукти.
У момент лекції рішення не було прийняте
у групі не виникло соціальної норми, якій би надалі слідували члени цієї групи.
зміна думки базувалася виключно на ефективності переконання, і вона виявилася невисокою

відчував себе включеним в прийняття рішення, і це послаблювало опір

нововведенню.
В ході дискусії став очевидним факт:
що інші члени групи також рухаються у напрямку певного рішення, це укріплювало власну позицію.

Рішення, таким чином, було підготовлене крок за кроком,
прийняте рішення перетворювалося на своєрідну групову норму, підтриману і прийняту учасниками дискусії

тим самим допомогти учасникам побачити різні сторони проблеми, зменшити їх

опір новій інформації;
2) якщо рішення ініційоване групою, то воно є логічним наслідком дискусії, підтримане всіма присутніми, його значення зростає, оскільки воно перетворюється на групову норму

вироблення колективного рішення група розбивається керівником на дві частини: «генераторів

ідей» і «критиків».

накидати якомога більше пропозицій щодо вирішення обговорюваної проблеми.
Пропозиції можуть

бути абсолютно неаргументованими, навіть фантастичними, але обов'язкова умова, що на цьому етапі їх ніхто не критикує.
Мета – отримати якомога більший масив найрізноманітніших пропозицій.
Другий етап дискусії:
«критики» починають сортувати пропозиції: як непридатні, спірні, та успішні
при повторному аналізі спірні пропозиції обговорюються.
група отримує досить багатий набір різних варіантів вирішення проблеми.

максимальної свободи учасникам
надання слова кожному,
заохочення соромливих,
«стримування» найбільш

активних і авторитетних,
заохочення "божевільних" ідей, аналогій - літературних, музичних, біологічних і так далі

ретельне формування складу учасників
визначення чисельності та спеціалізації експертів
визначення кваліфікації - високий і приблизно однаковий рівень
психологічний комфорт учасників - відсутність злоякісних конфліктів, явних лідерів;

оцінка перспективності варіантів і відбір якнайкращих, потім знову широко;
роль

модератора і демократичний стиль керівництва:
створення творчої, цілеспрямованої і безконфліктної атмосфери;
уміння виявляти пропозиції і спрямовувати хід дискусії.

фіксатора, генератора і оцінювача ідей) виконує одна людина.
Тривалість сеансу

- 3-10 хвилин.
Фіксація результатів за допомогою ручки, ПК або (найефективніше) - диктофон.
Оцінка ідей повинна бути відкладена.
Допомагає проведення розминки. Перевага - оперативність

глобальних проблем.
Створюється компетентна група, яка розбиває початкове завдання на

частини.
Потім окремо по кожному блоку проводиться метод мозкового штурму.
Наступний етап - збір керівників груп і обговорення всіх ідей.

що складаються з багатьох етапів (елементів).
У разі невдачі одного

етапу - зрив всього процесу. Отже, найважливіше - переконатися у вірності кожного елементу.
Мета мозкового штурму - максимальне виявлення всіх недоліків.
Етапи:
складання списку існуючих, потенційних і можливих в майбутньому недоліків за допомогою мозкового штурму; їх ранжування

– виробити на першому етапі якомога більше різноманітних і взаємовиключних

пропозицій.
Для цього в групі виділяються «синектори», які ведуть дискусію, хоча і у присутності всієї групи.
Синектори – це люди, що найактивніше заявляють свою позицію в групі. Експериментально встановлено, що їх оптимальне число - 5-7 чоловік.
Вони починають дискусію, згодом в неї включаються і інші члени групи.
Завдання синекторів – найчіткіше формулювати протилежні думки: група повинна «бачити» дві виниклі крайнощі у вирішенні проблеми з тим, щоб оцінити їх.
В ході дискусії відкидаються ці крайнощі, ухвалюється рішення, що задовольняє всіх.

прийом аналогій
Наприклад, в дискусії з технічних питань допускається аналогія,

коли один з синекторів ототожнює себе з яким-небудь технічним процесом - струмом води, обертанням валу і так далі або яким-небудь фізичним об'єктом.
Широко застосовуються і простіші аналогії, наприклад, що пропонують рішення, посилаючись на досвід інших наук

її до рівня, що сприймається фахівцями з інших областей
описати

цілі майбутнього рішення і об'єктивні обмеження
виділити область життя або науки, в якій можуть бути близькі за змістом рішення
підібрати команду фахівців з обраної області
організувати і провести мозковий штурм
інтерпретувати для початкової області отримані варіанти рішень
вибрати з них ті, що можна реалізувати і найбільш ефективні

провісниками майбутнього

Метод Дельфі – процедура анкетування, що складається з багатьох

турів

Після кожного туру дані анкетування допрацьовуються, і отримані результати повідомляються експертам з вказівкою розташування оцінок.
Перший тур анкетування проводиться без аргументації
Другий тур – відповідь, що відрізняється від інших, підлягає аргументації або ж експерт може змінити оцінку.
Третій тур – після стабілізації оцінок процедура припиняється і приймається запропоноване експертами або скоректоване рішення

проблеми,
2 етап:
подальший розподіл на альтернативні способи реалізації.
3

етап:
складаються всі можливі варіанти поєднань.
Для кожного з них або лише для найбільш перспективних варіантів складається відповідний проект

за 5 хвилин.
Потім листки з їх думками передаються, наприклад,

за годинниковою стрілкою.
За наступні п'ять хвилин кожен учасник повинен ознайомитися зі всіма пропозиціями свого сусіда і деталізувати їх.
Так діють до тих пір, поки кожен не попрацював над всіма ідеями групи.
Через півгодини, як максимум, готові 18 розроблених пропозицій.
Наступні півгодини даються на їх обговорення, доповнення і вибір якнайкращих варіантів.

проблем (анонімно).
Модератор тасує отримані картки і, по черзі, оповістивши

їх зміст, пропонує віднести їх до певних груп.
Якщо думки учасників розходяться, остаточне рішення належить авторові даної картки.
В результаті всі проблеми діляться на групи (кластери).
Обговорюється кожен з кластерів. Пропонуються наступні можливості: виключення (включення) з нього яких-небудь проблем, розбиття на декілька дрібніших груп або, навпаки, їх укрупнення.
Розробляється загальне найменування кластерів. Визначається їх відносна важливість

для обговорення особам за списком, складеним керівником.
Кожна особа повинна

розглянути запропоноване рішення і дати свої зауваження письмово.
Після цього проводиться нарада
Як правило, запрошуються ті фахівці, чия думка керівникові не зовсім зрозуміла.
Експерти вибирають своє рішення відповідно до індивідуальних переваг.
І якщо вони не співпадають, то виникає вектор переваг, який визначають за допомогою одного з наступних принципів:

число прихильників;
диктатора
за основу береться думка однієї особи. Цей принцип

характерний для військових організацій, а так само для прийняття рішень в надзвичайних обставинах;
принцип Курного
використовується у тому випадку, коли коаліцій немає, тобто пропонується число рішень, рівне числу експертів. В цьому випадку необхідно знайти таке рішення, яке відповідало б вимозі індивідуальної раціональності без утиску інтересів кожного окремо;
принцип Парето
використовується при ухваленні рішень, коли всі експерти утворюють єдине ціле, одну коаліцію. В цьому випадку оптимальним буде таке рішення, яке невигідно міняти відразу всім членам групи, оскільки воно об'єднує їх в досягненні загальної мети;
принцип Еджворта
використовується в тому випадку, якщо група складається з декількох коаліцій, кожній з яких невигідно відміняти своє рішення.

на основі
структурно-рівневого принципу
і утворюють певну ієрархію, що включає

п'ять основних рівнів:
квазігруповий
агрегативно-груповий
локально-груповий
інтеграційно-груповий
метагруповий.

загального рішення, або більшість її членів вважають це недоцільним
Формальне

рішення, яке ні до чого не зобов'язує, реальна індивідуальна активність автономізується.
Група перестає функціонувати як ціле, втрачає статус колективного суб'єкта вибору.
При хронічному повторенні таких рішень виникає:
редукція референтності, що означає, що індивіди значною мірою перестають бути реальними носіями загальногрупових норм, цінностей, правил, установок, а зберігають лише формальну включеність в неї

найпростішому виді - агрегатному

Група прагне до вироблення загального для

неї рішення, до збереження своєї самоідентичності.
Структура групи як суб'єкта прийняття рішення є простою, вона представлена як агрегатна сукупність позицій членів групи «за і проти».
такий спосіб ухвалення групового рішення є максимально демократичним, базується на рівності участі членів групи у процесі вибору

залежності від типу завдання
Особливості прийняття рішень:
Локальність:
у прийняті

рішення бере участь не вся група, а її певна частина, що включає, як правило, найбільш компетентних і зацікавлених її членів
Спеціалізація:
у рішеннях яскраво виражений механізм рольової диференціації учасників рішення
Селективність:
підгрупа, що ухвалює рішення, диференціюється в загальному складі групи

не якась частина.
Вибір здійснюється на базі синтезу – обговорення,

«зважування», розгляду варіантів, реалізовуючись, у вигляді консенсусу.
Виділяють чотири основні типи консенсусу:
парціальний
деструктивний
консенсус-компроміс
інтегральний (або синергетичний)

можливості групи по його реалізації.
Природна реакція групи – звернення

по допомогу назовні - до інших груп і/або осіб
група або свідомо і навмисно виходить за межі своєї початкової суб’єктності,
або взагалі з суб'єкта вибору перетворюється на його об'єкт, якщо вона делегує це право іншій групі або особі

бути в умовах визначеності ситуації (з повною інформацією) і невизначеності

(з ризиком) тощо
характеристики групи
кількість учасників, їх компетентність, зацікавленість, мотиви дій, стиль керівництва тощо
процедури діяльності групи
формальні методи, згідно алгоритму, або неформальні, в результаті вільного обговорення

ризикованим, ніж індивідуальне
Експеримент
Досліджуваним (групи по 5-7 чоловік) пропонувався набір дилем

для вибору однієї з них:
1) дилема 1 з високою вірогідністю успіху, але низькою його цінністю («синиця в руці»),
2) дилема 2, де вірогідність успіху низька, зате привабливість - цінність - висока («журавель в небі»).

Приклади дилем:
перейти - без гарантій - на нову, високооплачувану роботу або залишитися на старій, средньооплачуваній, проте без ризику

групову дискусію і рішення приймали колективно
Результати:
виявлено, що в другому

випадку «ризикована» альтернатива вибиралася набагато частіше.

залежить від стадії прийняття рішення:
на фазі пошуку варіантів рішення

індивідуальне рішення є більш продуктивним,
на фазі розробки (докази правильності) виграють групові рішення (Тіхоміров, 1977)

і цінностей, який заважає прийняттю правильного рішення.
Чинники формування «групового

мислення»:
висока згуртованість групи,
яскраво виражена наявність «почуття «ми»,
ізоляція групи від альтернативного джерела інформації
високий рівень схвалення індивідуальних думок членами групи

«середні» думки ніби відмирають, і навпаки, більш крайні виразно розподіляються

між двома полюсами
Групова поляризація є протилежною до ідеї про усереднення в груповому прийнятті рішень індивідуальних рішень