Євген Филимонович Маланюк

16 лютого

1968)

село Новоархангельск Кіровоградської обл). Гликерія Яківна (мати) принесла в сім'ю

традиції вмираючих «дворянських гнізд» — музику, поезію, замилування романтичною і класичною літературою. Можливо, саме через це в місцевій початковій школі Євген вигідно вирізнявся серед однокласників.

той час училища Єлисаветграда були відомі в усій імперії.

Як свідчить сам Є. Маланюк, писати вірші він почав ще гімназистом у 13 років . Безперечним стимулом віршування стали серйозні гуманітарні традиції реальної школи: позакласне читання, живопис і театр були предметом особливої уваги педагогів. Саме на час учнівства припадає знайомство Євгена Маланюка з творчістю Шпільгагена, Амічіса, Рільке, Д'Орвільї, Уайльда, Гамсуна, По, Гюго, Верлена, Рембо, Ередіа, Метерлінка, Блока, Бєлого, Сологуба та інших позапрограмових письменників. У юнака сформувався справжній культ читання.

інституту. Абітурієнт з провінції не поганьбив своєї школи. Його було

зараховано на перший курс, але на перешкоді навчанню стала перша світова війна. Маланюк служить молодшим офіцером у кулеметній роті фронтової частини Світова війна закінчилася для Євгена Маланюка в лютому 1918 року, але це ще не був кінець. Згодом на нього чекали ще три роки війни. Через певний час доля «не поскупилася», відмірявши Євгенові три роки таборового життя у Польщі. Саме тут приходить усвідомлення його служіння Україні. Так народжується Маланюк-поет. Його вірші, публіцистичні, культурологічні, літературознавчі статті майже щочисла з'являються в таборових журналах «Всім», «Наша зоря», «Український сурмач», «Веселка» та інших виданнях.

Лівицька-Холодна, Микола Чирський, Михайло Мухин, Олена Теліга, Улас Самчук.
У

Подєбрадах (Чехія) 1924 року, поет дебютує збіркою віршів «Стилет і стилос». Роком пізніше в Гамбурзі побачить світ ще одна книга поезій — «Гербарій».

періоду середини 20-х. Любляче і зболене серце поета народжувало гнівні

й глибоко трагічні рядки: Тебе б конем татарським гнати, Поки аркан не заспіва! Бо Ти ж коханка, а не мати, Зрадлива бранко степова! Прости, прости за богохульні вірші, Прости тверді, зневажливі слова! Гіркий наш вік, а ми ще, може, й гірші, Гіркі й пісні глуха душа співа (Псалми степу)

роботи виїздить до Варшави. Тут він влаштовується на роботу в

міському магістраті і працює на посаді інженера у відділі регулювальних споруд на Віслі. Робота. Сім'я. Література. Це — його світ.

Варшави, об'єднуються українські письменники, створюється нова літературна громада під назвою

«Танк». До неї входили Л. Чикаленко, Н. Лівицька-Холодна, А. Коломиєць, Ю. Косач, П. Лукасевич. Часто приїздили Б.-І. Антонич та Св. Гординський. Згодом Варшавська Група заходилася видавати журнал «Ми».

поривав з нею. В одному з листів до Н. Лівицької-Холодної

поет писав: «На Україні голод... На Херсонщині доїдають яшний хліб... На східних окраїнах степу вже їдять лободу... «Земля і залізо» (це про свою збірку) потрібна, як черговий удар ломакою по голові замакітреній Сов-владі».

податися в другу еміграцію. Точніше, з цього року для нього

розпочався другий період блукань, цього разу вже у Німеччині. І знову майже чотири довгих таборових роки життя. У таборовій школі міста Регенсбурга Євген Филимонович влаштовується вчителем математики та української літератури. Навколо нього знову збирається коло літературно обдарованої молоді з нової хвилі української еміграції — Леонід Лиман, Олег Зуєвський, Леонід Полтава. Поет бере участь у створенні письменницької організації МУР (Мистецький український рух).

фізично, потім - в інженерному бюро в Нью-Йорку Його перо,

як і досі, не знало відпочинку. Тільки виразніше проступив ліричний струмінь, тепер вірші позначені самозаглибленістю. В останні десятиліття все частіше Є. Маланюк підсумовує пережите і зроблене.

на кладовищі в Бавнд-Бруці в Нью-Джерсі, яке часто називають українським

пантеоном. Книги поезій і прози Євгена Маланюка друкувалися в Польщі, Чехо-Словаччині, Німеччині, Франції, США, Канаді. Його твори перекладалися німецькою, чеською, російською, польською, французькою, англійською мовами.

залізо" (Париж, 1930)
"Земна мадонна" (Львів, 1934)
"Перстень Полікрата" (Львів,

1939)
"Вибрані поезії" (Львів, Краків, 1943)
"Влада" (Філадельфія, 1951)
"П’ята симфонія" (Нью-Йорк, 1953)
"Поезії в одному томі" (Нью-Йорк, 1954)
"Остання весна" (Нью-Йорк, 1959)
"Серпень" (Нью-Йорк, 1964)

Збірки: