Всесвітнє господарство та міжнародні економічні відносини

відносин.

зв'язків між ними, що виникають на основі міжнародного поділу праці.
Сучасне

світове господарство є цілісною системою, яка складалася поступово. Ця цілісність зумовлена рядом факторів:
прагнення народів світу вижити за умов нарощування ядерної зброї та загрози світового тероризму;
розвиток науково-технічного прогресу, що вимагає об'єднання зусиль для використання сучасних досягнень науки і техніки;
інтернаціоналізація господарського життя, тобто переростання процесу виробництва національних кордонів;
необхідність об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем та для допомоги в екстремальних ситуаціях.

країн: європейські, азіатські і т.д.
Регіонально-економічний критерій означає розподіл не лише

за географічною, а й за економічною ознакою країн у межах регіону, що мають спільні економічні інтереси: країни Західної Європи, країни Близького Сходу, країни Південно-Східної Азії.
Економічний критерій включає такі групи країн:
а) залежно від структури господарства - аграрні, аграрно-промислові, промислово-аграрні, промислові країни;
б) залежно від рівня економічного розвитку - промислово розвинуті, або індустріальні країни і країни, що розвиваються. Найпотужнішу групу серед розвинутих країн становлять країни Великої сімки (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада). Серед країн, що розвиваються: Аргентину, Бразилію, Туреччину, Китай, Індію та інші.

період великих географічних відкриттів XV-ХVІ ст., коли спостерігається зародження світового

господарства, формування господарських зв'язків між країнами. Характерні ознаки першого етапу: а) абсолютна перевага зовнішньої торгівлі у міжнародних економічних зв'язках; б) нерівноправність відносин і нееквівалентність обміну; в) відсутність стійких зв'язків і правової основи регулювання міжнародних економічних відносин; г) часте використання насилля у міжнародних відносинах.
Етап іноземних інвестицій - починається з другої половини ХІХ ст. Особливості даного етапу: а) активний розвиток такої форми міжнародних зв'язків, як вивезення капіталу; б) вдосконалення форм зовнішньої торгівлі; в) виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв'язків - міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво.
Етап економічної інтеграції - він починається з середини ХХ ст. Основні ознаки етапу: а) активний розвиток виробничої діяльності за кордоном на основі вертикальної і горизонтальної інтеграції; б) створення міжнародних економічних організацій, що координують діяльність суб'єктів різних країн для досягнення спільної мети.

зв'язків між країнами, що виникають у процесі розвитку міжнародного господарського

обігу, обміну товарами та послугами, переміщення капі­талів за межі національних кордонів, міжнародної міграції робочої сили.
Міжнародні економічні відносини формуються на основі інтернаці­оналізації продуктивних сил, що виростає із міжнародного поділу праці МПП.
Міжнародний поділ праці - це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією ви­значеної кількості та якості. Країни, які зайняли вагоме місце у МПП, ма­ють вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, Південної Кореї та ін.
Під міжнародною спеціалізацією виробництва розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробни­цтва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виді­лення у самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

із ввезення (імпорту) та вивезення (експорту) товарів і послуг.
Історична практика

свідчить про існування різних форм міжнародної торгівлі: факторії, ярмарки, торговельні компанії і товарні біржі, аукціо­ни, міжнародні торги, торговельні будинки, пряма міжнародна торгівля на основі кооперації, зустрічна торгівля, внутрішньофірмовий обмін.
Важливою особливістю сучасної міжнародної торгівлі є те, що вона стає все більш регульованою.
Державне регулювання міжнародної торгівлі включає два різних типи зовнішньоторговельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму.
Під політикою вільної торгівлі (фритредерство) розуміють мінімальне державне втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції.
Протекціонізм - це державна політика захисту національного товаровиробника від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних та нетарифних інструментів.

тарифи. Тарифами або митними зборами називаються податки, які встановлюються на

імпортні товари з метою підвищення їх ціни на ринку країни-імпортера. Головна мета митних тарифів це захист національного ринку.
Вплив на платіжний баланс. Митні тарифи, як уже зазначалося, приводять до скорочення споживання імпортних товарів. Це означає, що зменшуються витрати за кордоном, а більша частина прибутків реалізується вдома. Такий процес за інших однакових умов сприяє поліпшенню платіжного балансу.
Вплив на умови торгівлі. Очевидно, що застосування митних тарифів змушує іноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної країни. А це, у свою чергу, веде до зміни співвідношення між експортними та імпортними цінами.
Введення імпортних квот переслідує дві основні цілі: захист національних виробників від іноземної конкуренції та зменшення імпорту з метою поліпшення торгового балансу.

формі фірмами і державами в інші країни з метою одержання

більшого прибутку, для зміцнення економічних і політичних позицій у боротьбі за світові ринки, за утвердження конкурентоспроможності.
До основних причин вивезення капіталу відносять такі:
1) відносно надлишковий капітал у даній країні, який шукає більш вигідного вкладення коштів;
2) більша ємність ринків збуту продукції;
3) можливість одержання вигоди і пільг у процесі реалізації продукції;
4) бажання окремих фірм і корпорацій використати менш жорстке законодавство щодо охорони навколишнього середовища;
5) наявність у країнах, куди експортується капітал, дешевшої сировини і робочої сили;
6) бажання менш розвинутих країн використати науковий потенціал і управлінський досвід розвинутих країн;
7) стабільна політична ситуація і в цілому сприятливий інвестиційний клімат у приймаючій країні, пільговий інвестиційний режим;
8) несприятлива соціально-політична і економічна ситуація в будь-якій країні, різке погіршення фінансової кон'юнктури та ін.

населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення в межах світового

господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних законів. Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має позитивні й негативні наслідки.
Позитивним для країн-експортерів робочої сили є зменшення безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення їхніх (та членів їхніх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже, поліпшення й платіжного балансу.
До негативних наслідків країни-експортера відносять насамперед відплив високоосвічених та висококваліфікованих кадрів («втеча умів»).

різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних

відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.
Розрізняють такі форми інтеграції - зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз.
Зона вільної торгівлі - це об'єднання країн, у межах якого ліквідуються торговельні бар'єри на шляху взаємної торгівлі.
Митний союз - об'єднання, в якому поряд із зоною вільної торгівлі існує єдине зовнішньоторговельне мито при торгівлі із третіми країнами і проводиться спільна торговельна політика.
Спільний ринок - поряд із вільним переміщенням товарів та послуг, відбувається вільне переміщення капіталів та робочої сили.
Економічний союз - об'єднання, яке характеризується спільною економічною політикою, в тому числі валютною.
Найбільш яскравим прикладом функціонування економічної інтеграції є Європейський Союз.