Яка вона, Роксоляна ?

свідомості складаються винятково на основі легенд та художніх творів ,

що не відображають справжні , тобто історичні реалії.
Фактично єдиними першоджерелами залишаються повідомлення тогочасних послів у Стамбулі , передусім венеціанських.
Серед наших дослідників найбільше попрацював у цій царині видатний український тюрколог і східнознавець Агатангел Кримський , котрий у 1924 році видав книгу «Історія Туреччини»

, м’яко кажучи , значно переважає над документальною базою.
Дві історичні

версії – польського поета-історика Самуїла Твардовського та графа Станіслава Ржевульського – підтверджують , що Роксоляна народилася і виросла в сім’ї рогатинського священика. Яке її хрещене ім’я та прізвище – не знаємо.

у Туреччині бранку з Русі звали Гасеі Хуррем – Весела

Султанша , Росса , Руса , Роса.
Тогочасний німецький дипломат Бузбек та італійський історик першої половини ХУІ століття Л.Джовіо називав її Роксоляною.
Це ім’я походить від античного міста Роксоляни , яке існувало з ІУ століття нашої ери до ІІІ століття нашої ери на березі Дністровського лиману (територія сучасного Овідіопольського району Одещини)
У середні віки «роксолянами» в Європі називали жителів українських , а потім переважно західноукраїнських земель.
Настею Лісовською рогатинську попівну нарекли письменники.
Це домисел , що не спирається на жодне достовірне джерело.

той час не було населено такими мурами , які

могли б захистити його мешканців від нападу орди.
Зв’язаних бранців із Прикарпаття зазвичай вели Волоським шляхом через васальну Молдавію у Кримське ханство , на найбільший невільницький базар у міста Кафа.
Звідти галерами живий товар – гарних молодих полонянок – переправляли у Стамбул і за великі суми золотих дукатів продавали в гареми тамтешніх високопоставлених чиновників.

й Роксоляна.
Невідомо , за яких обставин вона стала перед очі

Сулеймана – одного з наймогутніших тогочасних повелителів світу – освіченого , грізного і , як описує молдавський історик Йорга , гарного , з орлиним носом , довгою шиєю , тонкою бородою , меланхолічним поглядом.
Вихований у дусі східних культур , арабської і перської філософії та літератури , султан , крім східних мов , знав іще й слов’янські

великим розумом , ніжністю та веселою вдачею , за що

удостоїлась імення Радісної (Веселої) Султанші.
Вірогідно , що її поради у непростих хитросплетіннях придворних інтриг та вдалі для імперії зовнішньополітичні «підказки» давали добрі результати. І роль Роксоляни возвеличилась до другої , після самого Сулеймана , в державі.

як колишня бранка всупереч священним традиціям Османської імперії , духові

ісламської філософії та релігії піднялася на вершину влади в державі , яка споконвіку не бачила жінку в такій величавій ролі.
Справді , сталося диво дивне : Сулейман при Роксоляні ліквідував султанський гарем , поодружував численних жінок з офіцерами турецької армії та чиновниками , а сам залишився з єдиною дружиною Роксоляною.

Хуррем чаклунство.
Вона нібито за допомогою заклинань , любовних напоїв

та талісманів причаровувала Сулеймана.

портретних зображень Роксоляни є документальним , бо кілька з них

– апокрифічні , тобто уявні.

враження про її зовнішність.
Академік Агатангел Кримський свого часу справедливо зауважив

, що Роксоляна не належала до традиційного типу азіатських красунь , у яких повинні бути жагучі очі , наче чорні оливі , пожадливі уста та розкішно огрядна постать !

1526 році переповідали венеціанському послові , що Роксоляна – негарна

, однак «граціозна , невеличка на зріст».
При цьому ніхто з жінок не міг зрівнятися з нею розумом і веселою вдачею.
Навіть коли Роксоляні було близько 50 років , Сулейман продовжував її обожнювати , про що писав посол Венеціанської республіки Бернардо Наважеро , зазначаючи , що його величність надзвичайно кохає Роксоляну , що ніколи ще не було в султанському палаці іншої жінки , яка мала б більшу силу і владу. Кажуть , посилався дипломат на враження очевидців , що вона приємна і дуже добре знає вдачу великого володаря.