Тропинками Тараса Шевченко

стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії

(нині Звенигородський район Черкаської області).

а пас ягняток за селом…

Якимівниа Бойко.

року одружився з моринською дівчиною, Катериною Бойко. Григорій Шевченко чумакував, їздив

хурою до Києва, Єлисаветграда. Іноді брав з собою Тараса.

Василя Енгельгарда. Була вона натурою лагідною, безмежно чутливою і люблячою.

Після того, як Катерина вийшла заміж за Григорія Івановича Шевченка влітку 1802 року, подружжя деякий час мешкало в селі Кирилівка (у провулку Могильних) на батьківщині чоловіка, а в 1810 році переселилося до Моринців. У цьому селі жив батько Катерини — Яким Бойко, але родина Шевченків оселилася не в тестя, а окремо, у дворі кріпака Копія, садиба якого пустувала, бо самого господаря за бунтівний характер та непослух панові було заслано до Сибіру. Отже, Тарасові судилося народитись саме в хаті Якима Бойка, в Моринцях. Тут, на Копіївщині (так звався куток села), й оселилася Катерина з Григорієм.

мати Катерина, й 7 (19) жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою

Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом

дорозі, занедужав. Коли його привезли у Кирилівку - зовсім зліг.

Перед смертю батько доручив господарювання в домі старшому синові Микиті. Глянувши на Тараса, в його розумне обличчя, Григорій Іванович, як це згадує сестра Ярина, промовив: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком; із його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не допоможе". Віщими виявилися слова змученого гіркою кріпаччиною трударя: широченні, величні обрії відкрила перед Тарасом його поетична доля.

який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до

кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.

у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому.

Совгиря. У той час ознайомився із творами  Григорія Сковороди.

казав,був дяк Совгирь вдачі суворої, більш за все не подобалося

Тарасові те, що, як настане субота, «годує» школярів «березовою кашею» — молотить дитячі попи березовими прутами, вибиваючи дурість .

Матері думали, що колись одружать їх, сватами стануть. Та не

судилося…

мешкала по сусідству. Але дитяча симпатія та підліткова закоханість не

переросли у справжнє і глибоке почуття. Забракло часу. 15-річний "козачок" Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусів поїхати до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Тож своє перше кохання Тарасові залишалося тільки згадувати і малювати.

замість милого личка малої кріпачки на папері під його олівцем

проступали обличчя прекрасних дам, які Тарас міг довго роздивлятися і перемальовувати з театральних афіш, мистецьких естампів чи паркових скульптур, яких досить було у великому місті. Так з’явився портрет "Погруддя жінки", в якому вгадуються риси обличчя французької актриси Адріани Лекуврер.

я плачу.  Прийшла, привітала,  Утирала мої сльози  І поцілувала .....

грубий зшиток синього паперу. Ще раніш хлопець помітив, як дяк

щось у нього вписував. Школяр почав розглядати написані рукою дяка псалми, щедрівки, пісні, вірші... Сидів над ними хлопець, мов прикипів, поки почув, як грюкав дверима дяк. З нього школяру здаля одкривалась таємниця, як творяться на світі книжки. До жаги забажалось школяреві зробити самому таку книжечку, обмалювати візерунками і вписувать в неї ті пісні та вірші, що йому припали до вподоби. Це був перший прихований потяг до словесної творчості, що в першій своїй стадії заміняється копіюванням і вибором чужих творів... Потяг непереможний, жагучий... Хлопцеві мріялась, навіть снилась мальована, позолочена книжка, у яку він по своїй вподобі уписував вірші.

неї увійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя»,»Катерина», «Тополя», «Думка», «До

Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

книга любові до України. Народ, який має такого поета як

Шевченко – безсмертний.

любив Її він прославляв, про неї думав Для неї все життя своє

прожив.

відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були

для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях.

вірші “А.О. Козачковському”
Довго те діялось. Ще в школі, Таки в учителя

– дяка, Гарненько вкраду п’ятака – Бо я було трохи не голе. Таке убоге – та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду Або “Три царіє со дари”

художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в

українському мистецтві.

Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу.

що запеклась у його серці.
Катерина. 1842р. Полотно, олія.
Сліпа з

дочкою. 1842р. Папір, олівець, сепія.

Циганка-ворожка.1841р. Папір, акварель.

які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах

ми знайдемо багато начерків дерев, бур’янів, хат, церков.

Тополя.1839-1840р.
Папір, олівець.

Хата батьків у Кирилівці. 1843. Папір,олівець.

дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі,

на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки.

В Решетилівці.1845. папір, туш, сепія, акварель.

Почаївська лавра з півдня. 1846. Папір, акварель.
Костел св. Олександра

у Києві. 1846. Папір, акварель.

протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.
Видубицький монастир.1844.

Папір, офорт.

У Києві. 1844. Папір, офорт.

Судня рада. 1844. Папір, офорт.

Однією з перлин української національної графіки є “Живописна Україна”. Це альбом офортів Шевченка.

Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував

роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів.

протягом усього життя

Визволення апостола Петра з темниці 1836. Папір, сепія, олівець
Розп'яття 1850

Покарання колодкою. 1856-57. (малюнок із серії «Притча про блудного сина»)

дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій,

офортів, малюнків – майже 1200. Сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство.

таких поетів, без сумніву, належить Т.Г.Шевченко, про якого П.І.Чайковський сказав:

«Бувають щасливо обдаровані особи і бувають щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музику, це – українці».

Чому, мамуню, серцю в грудях тісно? - То пісня, українська наша

пісня… Ти вперше прочитав із “ Букваря” Вогненні, вічні вірші Кобзаря. - Чом жаром обпікає кожне слово? - То мова, українська наша мова… Із книг тобі відкрилось до кінця Життя коротке гнаного співця, Діла і думи сина Батьківщини. - Що то дзвенить, відлунює в серцях? - То слава, горда слава України!

і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш

— “Чи не покинуть нам, небого”.

виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і

поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове

явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.

степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно,

було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.