Презентація до позакласного заходу "Освіта Київської Русі"

письмена»

ПІДТВЕРДЖЕННЯ
РУСЬКО-ВІЗАНТІЙСЬКІ УГОДИ
911 р.
944 р.




указує на руський звичай
писати духовні

заповіти
на випадок смерті

вимагається, щоб купці,
які прибували з Русі до
Константинополя, мали
при собі спеціальні грамоти,
підписані князем

Кирилиця

ТВОРИ (“ СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ”) ЕПІСТОЛЯРНА СПАДЩИНА ( ЛИСТИ

ВІД МИХАЙЛА)

Давньокиївська
(давньоруська писемно- літературна мова)

близько 863 р. Кирилом, родом з міста Салоніки. Як система

знаків глаголиця ідеально відповідала слов’янській звуковій системі, нею написані найдавніші слов’янські пам’ятки, зокрема Київські глаголичні листки.

Глаголична абетка

Глаголиця проіснувала недовго, в ХІ ст.. її витіснила кирилиця.

Кирилична абетка була створена на основі грецького алфавіту, доповненого кількома літерами, що передавали шиплячі звуки, яких не було в грецькій мові. У кирилиці перша буква називалася «аз», (що означає «я»), друга «б» – «буки» (буки), третя «в» - «веди» («відати», знати). Отже, в буквальному перекладі три перші букви кирилиці означають:
«Я букви відаю».

винайдена у 863 р. просвітником Кирилом ;
2. церковнослов’янська (або старослов’янська)

мова.

Кирилиця — слов’янська абетка. Названа за ім’ям слов’янського просвітника Кирила, який разом із братом створив першу слов’янську абетку з 38 літер (глаголицю), а його учні вдосконалили її і назвали кирилицею. Вона складалася з 43 літер (але була й коротша абетка — із 27—32 літер). Кирилиця стала основою сучасних слов’янських систем писемності: білоруської, болгарської, російської, сербської, української тощо.

Просвітники
Кирило і Мефодій.
Ікона

літерами, що передавали шиплячі звуки, яких не було в грецькій

мові.
Понад 400 написів знайдено на стінах Софійського собору в Києві. На одній зі стін собору вирізьблено абетку з 27 літер: 23 грецьких і чотирьох слов’янських — б, ж, ш, щ.

Кирилична абетка

Кирило та Мефодій перекладають Святе Письмо.
Мініатюра з Радзивіллівського літопису. 15 ст.

майбутньої української мови;
2. в XI ст., дослідники прослідковують формування елементів,

притаманних українській мові;
3. Завершальний період формування розпочався в XI ст. і тривав до кінця XIII ст.

Кирилиця на Русі у Х ст.

школі
(рис. Р. Кудрявцева).

в місті Києві. Така інформація повністю відповідає знаменитому літопису «Повість

временних літ». Виходить, що зародження освіти в Київській Русі почалося тільки тоді, коли князь Володимир Святославович почав проводити хрещення народу. Крім того, ім’я саме цього князя було зазначено в літописі як засновника першої школи в Київській Русі.

Школи на Русі

де навчалося 300 дітей старост і священиків; і всі вони

були розбиті на невеликі групи, у кожній із яких викладав свій учитель. Після цього найчастіше школи можна було побачити при монастирях і храмах. Вперше сам термін «школа» з’явився на Русі тільки 1382 р., коли за загальноєвропейськими традиціями цей термін почав позначати навчальні заклади, де людей навчали ремесел і давали спеціалізовані знання.

Берестяні грамоти.
Писала. Воскова дошка.
Перші берестяні грамоти
в Україні знайдені в Звенигороді.

За часів князювання Володимира в Києві для князівських і боярських дітей було відкрито першу школу, яка мала назву «Книжное учение» та була справжнім палацовим навчальним закладом.;

Перша школа для дівчат на Русі була заснована в Андріївському монастирі в Києві Янкою(Ганною) – внучкою Ярослава Мудрого в 1086 р.

діалектика, арифметика, геометрія, астрономія і музика.
У літописі

ці школи мали назву школи книжкового вчення.
У стінах Софії Київської (1037 р.) було засновано велику бібліотеку, майстерню - скрипторій, де перекладали та переписували книжки.
Історію та географію вивчали на основі “Повісті минулих літ”, юриспруденцію – за “Правдою Руською”, посібником з граматики служила “Книга Осьмичастинна” (про частини мови).
За рівнем освіти двірцеві школи наближалися до освітніх установ Візантійської імперії.

плакали, як за померлими, настільки це було незвичною справою. За

часів Ярослава Мудрого кількість шкіл збільшується. Вчителями в школах були священики. Тут вчили читати, писати, а також церковного співу та начал християнської моралі. Школи не мали окремих будинків. Учні збиралися у будь-якому приміщенні.
Підручниками служили богослужебні книги, найчастіше – Псалтир. Навчання грамоти розпочиналося з вивчення азбуки. Учні писали на покритій воском дощечці з допомогою писал – металевих або кістяних стрижнів із загостреним кінцем і лопаткою у верхній частині. Гострим кінцем писали букви і слова, а лопатками згладжували написане. Для кращого запам’ятовування алфавіту букви писали на окремих предметах (пряслицях, гребінцях, дерев’яних дощечках). Великі тексти писали на березовій корі.

воді, щоб вона стала придатною для письма. Писали на ній

писалами – спеціальними металевими стрижнями. За підрахунками вчених, у великих містах Київської Русі близько 10 % населення було грамотним.

Приналежності для письма. Писала, воскові таблички, берестяні грамоти.

Металеві писала з Київського Подолу. Гострим кінцем вишкрябували букви, а протилежним – стирали написане.

монастирських шкіл - суворе аскетичне вихованні підростаючого покоління.
Основний

зміст освіти: покора, терпіння, відмова від радощів земного життя .
Основні посібники :
- праця Іоана Дамаскіна “Джерела знань”,
- “Ізборник” (1073 р.), що вміщував невеликі перекладені трактати наукового змісту,
- “Бджола” з філософськими афоризмами від часів Сократа до матеріаліста Демокрита.
Учні вивчали уривки з творів Аристотеля, Платона, Епікура, Плутарха, Софокла, Геродота та інших античних авторів.

або за допомогою майстрів грамоти, які викладанням заробляли собі на

життя.
Школи грамоти відкриваються наприкінці ХІ – початку ХІІ ст. і в пам’ятках давньоруської писемності з’являється поняття “навчання грамоти” (навчання дітей читати, писати, лічити, хоровому співу).
Навчання починалося з вивчення Буквиці (так називали буквар), потім вивчали Часослов і Псалтир.
Знайдені також спеціально оброблені дощечки “цери” з вирізаними на зворотній стороні 36 літерами. Такою була азбука 13-14 століття.
На Русі з ХІІ ст. був відомий буквоскладальний метод навчання.

коментував окремі речення або цілі розділи. Значну увагу приділяли усному

викладу у формі повчань, притч.
Навчання арифметики починалося з вивчення нумерації – числових символів – 27 букв грецького походження.
Слов’янські букви Б, Ж, Д, Ш, Щ, Ъ, Ь для позначення цифр не застосовували.
Методи навчання:
* Екзогенний метод - ґрунтувався на вірі в існування двох світів (небесного і земного).
* Художній метод - подавав художньо-образну характеристику видатних осіб, святих, героїв тощо. * Науковий метод - полягав в поясненні навчального матеріалу емпіричним шляхом.

образи билинних героїв сприймалися як моральний ідеал, модель громадської

поведінки, билини описували події при дворі князя Володимира Красне Сонечко; - прикладами для наслідування були: Ілля Муромець, Микола Селянинович, Добриня Микитич, Альоша Попович.
Естетичне виховання мало особливе значення, насамперед хоровий спів.
Освіта за кордоном.
У ХІІ ст. поширилася тенденція здобувати освіту за кордоном. Вихідці з Русі вчилися в Константинополі, у монастирській школі в Афоні.

для сиріт і дітей з відхиленнями у розвитку.

Існувало дві форми опіки дітей-сиріт: індивідуальна і громадська. Згідно з “Правдою Руською”, опікуном сиріт могли бути близькі родичі або вітчим. Опікун був зобов’язаний годувати, одягати сиріт і зберігати їхню спадщину до досягнення повноліття. Людину, яка повинна була турбуватися про сироту, як про рідну дитину, називали “печальником”. Були притулки для сиріт.

Народні педагогічні ідеї базувалися на усній народній творчості: обрядових піснях, легендах, загадках, прислів’ях, заклинаннях, епічних та ліричних піснях.
Народна педагогіка була представлена усною народною творчістю – фольклором, в якому відображалась народна ідеологія.

трансформації міфів в епос і науку, ілюзорних уявлень про природу

– в загадках;
- заміна звичаю жертвоприношення дітей богам на покладання вінків.
Значних успіхів у київській Русі досягла книжна справа.
У 1037 р. була відкрита перша бібліотека.

Головна мета народної педагогіки -

возвеличення простої людини – патріота рідної землі.

Основні риси педагогіки ХІ-ХІІІ ст.:

монастирях, княжих палатах.
Чимало було і приватних книгозбірень
Ярослав Мудрий.
Ілюстрація

Івана Білібіна.

Софіївський собор у Києві. Реконструкція.

тис. томів;
досить висока ціна книжок (за молитовник для церкви в

Любомлі волинський князь Володимир Василькович заплатив 8 гривень, яких у той час було цілком достатньо для купівлі 40 овець).

Переписувач.

Скрипторії – центри для
переписування книг.

грецькими
літерами з
різними позначками.
«Хроніка» Георгія Амартола, яка охоплювала опис

історичних подій від створення світу до 842 р.;
«Джерело знань» Іоанна Дамаскіна;
«Шестоднев» Іоанна, болгарського екзарха, де подані тлумачення біблійної розповіді про шість днів створення світу Богом;
«Фізіолог» невідомого автора, що містив розповіді про реальних і казкових, міфічних (сирени, фенікс) звірів тощо;
твір Козьми Індікоплова «Християнська топографія», в якому розповідалося, що земля — чотирикутник, оточений океаном;
«Ходіння» ігумена Дмитра – опис Єрусалима та його святих місць.

минулих літ”.
- “Руська Правда”.
- “Повчання дітям ” Володимира Мономаха (1053-1125

рр.),
- “Слово о полку Ігоревім”.
Володимир Мономах уперше обґрунтував необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до практичних завдань, пов’язаних із повсякденним життям.

Державна концепція виховання

художник
В.М. Васнецов (1898р.).
До цієї доби належать казки, де згадується

Змій-Горинич.
Літописець неодноразово називає половецького хана Тугоркана «змієвичем»,
а розповідаючи про перемогу 1103 р. над половцями, говорить, що Володимир
Мономах «сокрушив голови зміям». Таким чином, учені вважають Змія-Горинич
узагальненим образом половців.

Муромець».
Художник В.Васнецов, 1914.
А.Рябушкін. Альоша Попович.
А.Рябушкін. Добриня Микитич, 1895.

Ярославичу навіть була зроблена хірургічна операція з видалення пухлини на

шиї;
онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».

Євпраксія Всеволодівна

Поштова марка з зображненням Агапіта Печерського.

складено перший звіт писаного давньоруського права

“Руська Правда “. До збірника входило 18 статей, у яких зазначалося, як карати за ті чи інші проступки.