АНТРОПОЛОГІЯ ТА ПРАКСЕОЛОГІЯ ПРАВА

доцент кафедри адміністративного
та фінансового права

права, побачити джерела багатьох сучасних норм права:
1) в доісторичних формах

правової заборони (табу, міф);
2) у релігії та культурі різних народів;
3) перебороти «європоцентристське» бачення сучасного права;
4) як наслідок – побачити розмаїття сучасних правових систем.

Антропологія права вивчає теоретичні підстави юридичної антропології;
традиційне право;
правову культуру як феномен цивілізації; антропологію сучасного права.

можуть претендувати й на статус її об’єкта, є такі:
-

людина юридична
- людина як істота, яка створюється правовим порядком - людина як соціальна істота в її правових проявах - правові прояви людини
- правові форми життєдіяльності людей від давності до наших днів - образ людини в праві - процеси юридизації, притаманні кожному суспільству
- процеси юридизації людського буття
- правове буття людини на всіх стадія розвитку цього буття - право як спосіб людського буття

відносини
відносини власності та земельні відносини
договірні відносини
карна система

дисципліни, пов’язана з визначенням її завдань та доцільності функціонування.

Правова

антропологія має чимало функцій (є ба гатофункціональною), серед яких, пропонується виокремлювати:
Пізнавальну
Порівняльну
Концептуально-методологічну
Прикладну

законності якого-небудь права чи повноважень особи, а також визнання законності

чинних політико-правових відносин, режиму панівної влади, його пояснення чи виправдання. Легітимація влади відіграє провідну роль в процесі демократичної модернізації.

смислом права людини – це такі суб’єктивні права, на володіння

якими може претендувати кожна людина незалежно від обставин. За своїм статусом права людини є незалежними стандартами для критики законів та інших політико-правових інститутів, тобто критеріями легітимації, з одного боку, і умови можливості співіснування різних культур у межах світової спільноти – з другого.

предметом прав, тобто йдеться про захист і задоволення фундаментальних інтересів

і потреб людини.

Визначальним для прав людини є їх пріоритет щодо позитивного права. Дотримання прав людини є необхідною умовою легітимності позитивного права. Позитивне право, що порушує права людини, є хибним за своїм змістом правом.

і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися

від втручання у сфери, врегульовані цими правами.

Друге покоління прав людини - соціальні, економічні і культурні права (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу, захист материнства і дитинства та ін.) - сформувалося у процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу.

права всього людства, що ґрунтуються на солідарності людей, їх належності

до якоїсь спільності (асоціації). Це право на мир, безпеку, незалежність (самовизначення народів), на здорове навколишнє природне середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства в цілому.

людини, котре пов'язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини,

генетики тощо. Ці права є результатом втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть (евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім'ї, вирощування органів людини з її стовбурових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним (заборона клонування людини та встановлення інших правових меж). До четвертого покоління прав людини також відносять інформаційні права (право на доступ до інформації та ін.)

перший каталог прав людини, що включає як права цивільні та

політичні ( право на життя, на свободу від катувань, тортур, свободу слова.), так і соціально-економічні та культурні (право на створення профспілок, на працю і відпочинок, медичне
обслуговування).

Загальна Декларація прав людини (ЗДПЛ) була прийнята 10 грудня 1948 року у Парижі, на 183 пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

в міжнародних договорах (конвенціях і хартіях) і додаткових протоколах до

них. Найбільшими з цих документів є Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 р. (набрала сили в 1953 р., на додаток до Конвенції ухвалено 11 протоколів по різних напрямках співробітництва) і Європейська соціальна партія 1961 р. (набрала сили в 1965 р.)
В даних договорах надається перелік прав, здійснення котрих повинно гарантуватися кожній людині, що знаходиться під юрисдикцією держав-членів. Вони також установлюють європейські процедури нагляду і гарантій за дотриманням положень даних договорів. У 1997 році Україна приєдналася до Конвенції 1950 року. Рада Європи в 1987 році ухвалила Європейську конвенцію про попередження катувань і нелюдських або принижуючих гідність видів поводження або покарання, що набрала сили в 1989 році.

людини і народів
Американська конвенція з прав людини

праксеології права входять: 1) філософські проблеми держави та влади; 2)

філософські проблеми галузевих юридичних наук (наприклад, конституційного права);
3) філософські проблеми застосування права та ін.

державної влади в її взаєминах з індивідами і їхніми об'єднаннями

заснована на праві і йому відповідає.
Ідея правової держави спрямована на обмеження влади (чинності) держави правом; на встановлення правління законів, а не людей; на забезпечення безпеки людини в його взаємодіях з державою.

поділу на законодавчу, виконавчу, судову
Наявність Конституційного Суду
 Верховенство закону й

права
Зв'язаність правом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об'єднань
Взаємна відповідальність держави й особистості
Реальність закріплених у законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи
Реальність, дієвість контролю й нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів
Висока правова культура громадян - знання ними своїх обов'язків і прав.

повинні керуватися працівники прокуратури при виконанні своїх службових обов’язків та

поза службою, визначені в Кодексі професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленому Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженому наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123

до прав і свобод людини й громадянина;
незалежності та самостійності;
політичної неупередженості

та нейтральності;
толерантності;
рівності перед законом, презумпції невинуватості;
справедливості та об’єктивності;
професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури;
конфіденційності;
прозорості службової діяльності;
утримання від виконання незаконних рішень чи доручень;
недопущення конфлікту інтересів;
компетентності та професіоналізму;
зразковості  поведінки та дисциплінованості.