Борис Грінченко (1863-1910)

письмову відповідь на запитання:
Як життєвий шлях письменника пов’язаний з Донеччиною?

Вільховий Яр Харківського повіту.

Батько (відставний штабс-капітан) був сухою, суворою людиною.

Усе в домі він намагався поставити на “панську” ногу, не раз карав сина за те, що він товаришував з “селюхами”.

На все життя запам'ятав Борис Дмитрович Грінченко ніжні руки матері, її тихий голос. Вона – росіянка, дочка полковника, - понад усе любила свого первістка і ,як могла, оберігала від холодних батькових очей.

Тепло і ласку знаходив хлопець у діда Андрія, старого пасічника, та його сліпої дружини баби Гальки. Від них перейняв рідну мову, народну пісню і проніс любов до рідного слова через усе життя

почав писати. Шестирічним хлопчиком складав вірші і “видавав” на своєму

хуторі кілька “журналів”.
З одинадцятирічного віку Бориса віддали в середню школу в Харкові. Тут він продовжує свою “літературну” діяльність: “видає”, крім російського, і український журнал, глибше знайомиться з літературою, народною творчістю.

батьковій скрині, Борис натрапив на Шевченкового “Кобзаря”. Він одним духом

прочитав книжку і на все життя полюбив Шевченкове слово.

Грінченкові не випало закінчити: за читання забороненої літератури його було

виключено зі школи й ув'язнено.
П'ятнадцятирічному юнакові довелося пережити допити, знущання, холод і голод. Коли поліція зрозуміла, що нічого не доб'ється від хлопця, його було звільнено на поруки батька і відправлено на хутір. Умов для продовження навчання більше не було: підірване здоров'я, матеріальні нестатки.

Б. Грінченкові вдалося
підготуватися
і скласти екзамен
на звання народного вчителя
при Харківському університеті.
Від здобуває посаду вчителя
й одночасно починає
активно займатися
літературною діяльністю.

У 1881 році в журналі “Світ” Іван Франко вперше друкує вірші поета

вчителькою
Марією

села Олексіївка Славяносербського повіту, в школу, опікується якою Христина Алчевська,

вже тоді відома своїми новаторськими ідеями в освіті.

яка служила навчанню власної донечки й сільських дітей. Наступного року

була підготовлена «Українська граматика».
Разом з учнями Борис Дмитрович видає рукописний журнал «Думка».

1906 року захворіла на туберкульоз. Невдовзі Настя Грінченко померла, а

вслід за нею і її крихітний син, єдиний внук письменника.

зовсім сама», 1885;
«Олеся», 1890;
«Украла», 1891;
«Дзвоник», 1897
та ін.

ночі», 1900;
« Під тихими вербами», 1901

«Під хмарним небом», 1893 та ін.

очима

сучасників

корпусом Київського університету імені Бориса Грінченка по вул. Воровського 18/2 відбулося

урочисте відкриття пам’ятника Грінченку (скульптор
Обезюк М. Н., архітектор
М.О. Босенко)

встановлено меморіальну дошку з темно-сірого граніту у вигляді розкритого тому,

з горельєфним бронзовим портретом Грінченка (скульптор А.Г.Чемерис).

Грінченка – було проведено Роком Бориса Грінченка в Університеті. До річниці

розроблено нагрудний знак «За особистий внесок у розвиток
Університету»
та запроваджено іменну стипендію найкращим студентам.

відповіді на запитання:
Скільки років було Докії, коли вона залишилася напівсиротою?
Як

ставилися мачуха до пасербиці?
Якими рисами характеру дівчина схожа на свою матір?
 Як ставиться Докія до мачушиних дітей? Чому саме так?
Утіленням чого став кущ калини для дівчини?
Чому каторжна не показувала іншим своїх почуттів?
Доведіть, що дівчина зазнала страшних злигоднів.
Дайте розгорнуту характеристику Семену.
Чому Докія не наважилася до кінця здійснити свій задум і почала гасити полум’я?
Пригадайте останні слова Докії. Що вони означають?