Екологічне право

галузь права,
- правова наука,
- навчальна дисципліна.

Як галузь

права екологічне право, як уже
зазначалось, регулює відносини у сфері взаємодії
суспільства та людини з навколишнім природним
середовищем з метою охорони життя та здоров'я
громадян, захисту їх екологічних прав і свобод,
раціонального природокористування й забезпечення
якості навколишнього природного середовища на
користь теперішнього часу та майбутнього поколінь
людей.

щодо
організації охорони навколишнього природного
середовища. Ці норми утворюють загальну

частину екологічного права.

Норми ж, присвячені безпосередньо
врегулюванню питань охорони та
використання природних ресурсів,
забезпеченню екологічної безпеки в окремих
сферах суспільного життя, утворюють
особливу частину екологічного права.

правові норми вони
мають наступні ознаки:
являють собою загальне правило

(регулюють не поодинокі відношення, а типові види відносин);
містять положення, що розповсюджуються на певне коло осіб;
розраховані на неодноразове застосування (тобто мають застосовуватися невизначену кількість разів, аби були юридичні факти, що є підставою для застосування відповідних норм).

пріоритети;
в) норми-правила.


Норми принципи закріплюють засади охорони
довкілля, визначають ключові,

базові положення
екологічної політики держави. Вони містяться в
Конституції України й інших законодавчих актах.
Зокрема, стаття 3 Закону України "Про охорону
навколишнього природного середовища"

вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів

використання природних ресур­сів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;
запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

та видової різноманітності й цілісності природних об'єктів і комплексів;
науково

обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук і прогнозування стану навколишнього природного середовища;
обов'язковість екологічної експертизи;
гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду тощо.

Так, законодавством передбачено:
пріоритет охорони земель сільськогосподарського призначення,
використання водних джерел,

насамперед для задоволення питних і побутових потреб,
охорони лісів, що мають кліматичне, оздоровче, санітарно-гігієнічне значення,
збереження генетичного різноманіття тваринного світу тощо.

безпеки.

Ці норми поділяються на:

попереджувальні (спрямовані на запобігання виникненню шкідливих

екологічних наслідків);

заборонні (містять заборони щодо дій, які можуть заподіяти шкоду довкіллю);

реалізації);

відновлювальні (визначають умови та порядок відшкодування шкоди природним ресурсам шляхом

відновлення в натурі або компенсацією витрат на ліквідацію шкідливих екологічних наслідків і відновлення природних ресурсів);

економічного стимулювання діяльності, пов'язаної з охороною навколишнього природного середовища).

в сукупності й
утворюють екологічну галузь права.
Під інститутом екологічного права

розуміється сукупність правових норм, що реґулюють вузьке коло подібних суспільних відносин (інститути права природокористування, економіко-правового регулювання, здійснення екологічної експертизи тощо).
Під підгалуззю екологічного права розуміється сукупність норм, що реґулюють відокремлені суспільні відносини в межах екологічного права (земельне право, водне право, лісове право, гірниче право тощо).

зміст, що й галузь права, але додатково включає питання, пов'язані

з вивченням історії розвитку галузі права, поняття галузі права, предмета, методу правового регулювання тощо.

що містять еколого-правові норми.

Вони повинні відповідати певним вимогам, а саме:
нормативно-правовий

акт, щоб бути джерелом права, має бути прийнятим уповноваженим на це органом у формі, що визначена законодавством (наприклад, виключно законами, що приймаються Верховною Радою України, мають регламентуватися питання, у тому числі з питань охорони довкілля, визначені у ст. 92 Конституції України);

прийматися в установленій процедурі (зокрема, прийняття законів здійснюється за процедурою,

що визначена Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України;
рішення Кабінету Міністрів України, який є колегіальним органом, з відповідного питання приймається на його засіданні шляхом голосування; рішення Ради національної безпеки й оборони оформляються указами Президента України)

- підзаконні акти:

до законів відносяться Конституція України, яка є Основним

Законом держави, та інші закони, що приймаються на основі Конституції України єдиним органом законодавчої влади в України - Верховною Радою України (стаття 75 Конституції України);

(кодексів), їх окремих положень уповноваженими на те органами. Це, зокрема,

може бути Кабінет Міністрів України, інший центральний орган виконавчої влади у випадках прямо передбачених відповідними законодавчими актами.

; - спеціальні:

до загальних відносяться ті, що регулюють не тільки

екологічні, а й інші суспільні відносини. Наприклад, Конституція України містить норми як екологіч­ної спрямованості, так й інші норми, що регулюють широке коло суспільних відносин. До загальних джерел також відносяться Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення й інші нормативно-правові акти;

екологічні відносини. До таких джерел, зокрема, відносяться Закони

України "Про екологічну мережу України", "Про екологічний аудит", "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", "Про екологічну експертизу", "Про Червону книгу України", "Про природно-заповідний фонд України" тощо.

територіальним масштабом дії (на всю Україну чи окрему місцевість);

за колом

осіб, на яких розповсюджується, спрямованістю свого регулювання;

та за іншими ознаками.