ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ IV курс, Фізичне виховання

реабілітації

як основний засіб фізичної реабілітації.
4. Засоби ЛФК, класифікація фізичних вправ.

5. Форми ЛФК.

сферах діяльності людини - політичній, юридичній, розумовій, спортивній та інших.

У медицині «реабілітація» (від латинського re- знову + habilis зручний, пристосований) визначається як процес відновлення здоров'я і працездатності хворих та інвалідів

це процес, «метою якого є запобігання інвалідності під час лікування

захворювання і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він буде здатний в межах існуючого захворювання». Реалізація цієї мети можлива у разі залучення до реабілітаційного процесу державних і соціально-суспільних закладів

захворюваннями,
неврологічними і психічними захворюваннями;
захворюваннями дихальної системи;
захворюваннями шлунково-кишкового тракту

та обміну речовин;
захворюваннями нирок;
після хірургічних втручань;
тощо

та інші),
у стаціонарних відділеннях лікарень (кабінети ЛФК, зали ЛФК)
у поліклінічних

відділеннях лікарень (кабінети ЛФК, зали ЛФК)
у санаторіях (зали ЛФК)

функції організму, попередити ускладнення й у випадку розвитку інвалідності -

боротися з нею на перших етапах лікування.
2. Безперервність реабілітаційних заходів. Цей принцип є основою ефективності реабілітації, тому що тільки безперервність та поетапна черговість реабілітаційних заходів - запорука скорочення часу на лікування, зниження інвалідності й витрат на відновлювальне лікування, довготривале матеріальне утримання інвалідів.
3. Комплексність реабілітаційних заходів. Під керівництвом лікаря ЛФК реабілітація проводиться й іншими фахівцями: соціологом, психологом, педагогом, юристом та ін.

чи інваліда з урахуванням загального стану, особливостей перебігу хвороби, вихідного

рівня фізичного стану, особистості хворого, віку, статі, професії тощо.
5. Необхідність реабілітації у колективі. Проходження реабілітації разом з іншими хворими чи інвалідами формує у пацієнта почуття члена колективу, морально підтримує його, нівелює дискомфорт, пов'язаний з наслідками захворювання. Добре ставлення оточуючих надає впевненості у своїх силах і сприяє швидшому одужанню.

компенсація при недостатньому відновленні чи відсутності відновлення);
2) пристосування до повсякденного життя

та праці;
3) залучення до трудового процесу;
4) диспансерний нагляд за реабілітованими.

дії фізичних лікувальних чинників, обґрунтовує та створює технології відновлювального лікування,

оцінює ефективність медичної реабілітації дорослих та дітей з різноманітною патологією.
Складовою частиною медичної реабілітації є фізична реабілітація - адаптує хворих до фізичних навантажень, тренує і загартовує організм хворих, відновлює працездатність тощо

втрачених індивідом суспільних зв'язків та відносин внаслідок стану здоров'я зі

стійкими розладами функцій організму (інвалідність); зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно корисної діяльності, формування позитивного ставлення до життя, праці, навчання.
Професійна реабілітація - система заходів, спрямованих на відновлення людиною втрачених професійно важливих якостей, необхідних для повернення до трудової діяльності у тій сфері, яка найбільш придатна для людини відповідно до її індивідуальних можливостей. У процесі професійної реабілітації, як правило, відбувається розвиток професійно важливих якостей та умінь для дещо іншої сфери діяльності, відмінної від тієї, у якій раніше працювала людина.

чергу, дітей з розумовими обмеженнями, створення умов для розвитку їх

потенційних можливостей. Його складниками є різні форми підготовки особистості до життя у суспільстві та сім'ї, окремі напрями її професійної орієнтації та навчання певних видів трудової діяльності.
Психологічна реабілітація спрямована на подолання у свідомості дітей та дорослих уявлення про безвихідь її становища, відновлення запасних сил організму, формування впевненості та мотивації щодо подолання почуття тривоги, страху чи провини, психологічних комплексів, невпевненості у своїх силах, зміцнення активної, діяльної особистісної позиції дітей та дорослих

після встановлення діагнозу лікар складає хворому програму реабілітації.

Завдання I

етапу:
1) ліквідація або зменшення активності патологічного процесу;
2) попередження ускладнень;
3) розвиток тимчасових або постійних компенсацій;
4) відновлення функцій органів і систем, порушених хворобою;
5) поступова фізична активізація хворого.

виписки хворого зі стаціонару, у поліклініці, реабілітаційному центрі, санаторії в

умовах покращання і стабілізації стану хворого, при значному розширенні рухової активності. На цьому етапі переважає фізична реабілітація і використовують всі її засоби.
Завдання II етапу:
1) поступове збільшення фізичних навантажень;
2) загальне тренування хворих;
3) підвищення функціональних можливостей організму хворих;
4) загартовування організму;
5) підготовка хворих до трудової діяльності;
6) оволодіння інвалідами навичками самообслуговування і засобами пересування.

нагляд за реабілітованим, підтримка і покращання його фізичного стану і

працездатності у процесі життя.
Завдання ІІІ етапу:
1) проведення спостереження за пацієнтами, що видужують, поліпшення їхнього фізичного стану та працездатності в процесі життя;
2) проведення профілактичних заходів;
3) організація пацієнтів для занять у кабінетах ЛФК, групах здоров'я;
4) періодичне медичне обстеження з метою визначення функціональних можливостей організму.

це засіб реабілітації, що використовує засоби й принципи фізичної культури

для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров'я і працездатності хворих і інвалідів.

реабілітації, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування

фізичними вправами

Основними серед них є фізичні вправи, які в ЛФК застосовуються

у вигляді:
гімнастичних,
ідеомоторних,
спортивно-прикладних вправ,
ігор

рук, ніг, тулуба);
за активністю виконання (активні, пасивні, активно-пасивні);
за

характером вправ (дихальні, коригувальні, на координацію рухів, підготовчі та ін.);
за використанням предметів і приладів (без них, з ними, на них).

загальнорозвивальні вправи й ті, що діють локально на хворий чи

травмований орган, - спеціальні. Співвідношення цих двох видів вправ у комплексах лікувальної гімнастики не є сталим, а змінюється залежно від характеру та важкості захворювання, клінічного перебігу, статі й віку хворого, рухового режиму йперіоду застосування ЛФК, етапу реабілітації.

надсиланні імпульсів до скорочення м'язів. Застосовуються вони, в основному, у

лікарняний період реабілітації при паралічах і парезах, під час іммобілізації, коли хворий не здатний активно виконувати рухи. У цей період такі вправи підтримують стереотип рухів, рефлекторно підсилюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, зменшують наслідки тривалої гіподинамії.

метання, елементи і цілісні побутові та трудові дії; пересування на

лижах, ковзанах, плавання, веслування, їзда на велосипеді, прогулянки, екскурсії, туризм. Призначаються спортивно-прикладні вправи, переважно, у післялікарняний період на II та III етапах реабілітації для тренування організму, відновлення складних рухових навичок, фізичних якостей; удосконалення і закріплення постійних компенсацій, загальної тренованості організму.

ігор (футбол, баскетбол, настільний теніс та ін.)

процесі застосування різноманітних форм ЛФК для підвищення опірності організму негативним

впливам зовнішнього середовища та з метою його оздоровлення і загартування, їх застосовують, переважно, у післялікарняному періоді реабілітації (санаторно-курортний етап).

(основна форма),
• самостійні заняття,
• лікувальна ходьба,
• теренкур,
• спортивні вправи та

ігри,
• гідрокінезитерапія й т. д.

лікувальної дії фізичних вправ. У комплекс лікувальної гімнастики включають вправи

для загального розвитку і спеціальні. Співвідношення їх залежить від характеру захворювання чи травми, методу лікування, клінічного перебігу хвороби, стану хворого, рухового режиму і періоду застосування ЛФК, етапу реабілітації.

заключної.
Вступна частина становить 10-20% часу всього заняття, її мета

- підготовка організму до виконання вправ основної частини, засобами є ходьба, елементарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок, дихальні вправи, вправи на увагу.
Основна частина становить 50-70% часу заняття лікувальною гімнастикою. У ній вирішують головні завдання. Вправи для загального розвитку чергують зі спеціальними. У санаторно-курортних умовах додатково включають спортивно-прикладні вправи.
Заключна частина заняття з лікувальної гімнастики триває 10-20% часу, її завданням є зменшення фізичного навантаження і приведення організму до спокійного стану. Цього досягають, виконуючи дихальні вправи, ходьбу, вправи на розслаблення.

ЛФК. У післялікарняний період реабілітації її рекомендують проводити на відкритому

повітрі, з музичним супроводом, поєднуючи з прогулянками й водними процедурами.

Основними завданнями ранкової гігієнічної гімнастики є: збудження організму після нічного сну, підняття загального тонусу хворого, надання йому бадьорого настрою і приведення організму у робочий стан. Комплекси ранкової гігієнічної гімнастики складаються із загально розвиваючих вправ. Тривалість її від 5 до 20 хв.

фізичних вправ, які хворі виконують самостійно кілька разів протягом дня.

Вони вивчаються пацієнтом в присутності реабілітолога і застосовуються спочатку для попередження ускладнень, розвитку компенсаторних рухів, а згодом для відновлення рухових навичок, фізичних якостей і функцій організму. Індивідуальні заняття значно підвищують ефективність лікувальної гімнастики. Ця форма ЛФК має особливе значення при лікуванні пошкоджень опорно-рухового апарату, центральної та периферичної нервової системи, у післяопераційний період.

після травм, захворювань нервової системи, опорно-рухового апарату, для адаптації серцево-судинної

і дихальної систем до фізичних навантажень; нормалізації моторної і секреторної функцій органів травлення; обміну речовин і, загалом, для відновлення функціонального стану організму після тривалого постільного режиму.
Дозується вона легко і точно: довжиною дистанції і часом, темпом і довжиною кроків, рельєфом місцевості.
Темп ходьби: 60-80 кроків на хвилину - повільний, 80-100 - середній, 100-120 - швидкий.

схилу. Вона, залежно від довжини дистанції та крутизни схилу, поділяється

на:
маршрут № 1 – 500 м, кут схилу - 2-5°;
маршрут № 2 – 1000 м, кут схилу - 5-10°;
маршрут № 3 – 2000 м, кут схилу - 10-15°;
маршрут № 4 - 3000-5000 м, кут схилу - 15-20°.
Окрім цих показників фізичне навантаження дозується темпом ходьби і кількістю зупинок для відпочинку. Теренкур є методом тренувальної терапії і показаний при захворюваннях серцево-судинної і дихальної систем, порушеннях обміну речовин, ушкодженнях опорно-рухового апарату, ураженнях нервової системи. Призначають його у післялікарняний період реабілітації, починаючи з маршрутів меншої складності.

умовах у спеціальних медичних групах навчальних закладів для вдосконалення координації

рухів, фізичних якостей, професійних навичок, тренування організму; підвищення загальної працездатності і психоемоційного тонусу.

Гідрокінезотерапія - це лікування рухами у воді. Застосовується у вигляді гімнастичних вправ, витягнення у воді, корекції положенням, підводного масажу, плавання, купання, механотерапії та ігор у воді.

Епифанов В.А. – М.: ГЭОТАРМЕД, 2004. – 560 с.
2. Епифанов

В.А. Лечебная физическая культура. Учебное пособие для Вузов / Епифанов В.А. – М.: Изд. дом «ГЭОТАР-МЕД», 2002.
3. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина / За ред. В.В. Клапчука, Г.В. Дзяка. – К.: Здоров’я, 1995. – 312 с.
4. Лечебная физическая культура / Под ред. С.Н. Попова. – М.: Медицина, 1988.
5. Мухін В.М. Фізична реабілітація / Мухін В.М. – К.: Олімпійська література, 2005. – 471 с.
6. Учебник инструктора ЛФК / Под ред. В.П. Правосудова. – М.: ФиС, 1980.
7. Физическая реабилитация: Учебник / Под ред. С.Н. Попова. – Ростов н/Д: Феникс, 2005. – 608 с.