Кров. Функції крові. Формені елементи крові

процесах обміну речовин і підтримання сталості внутрішнього середовища

їх життєдіяльності, та через нього видаляються продукти розпаду.
Внутрішнє середовище організму

має відносну сталість складу і фізико-хімічних властивостей. Тільки за цієї умови клітини можуть нормально функціонувати.
Сталість внутрішнього середовища забезпечується за рахунок процесів саморегуляції.

стовбурової клітини у червоному кров'яному мозку, диференціація якої в різноманітні

клітини крові визначається їх мікрооточенням.

Унікальність стовбурових клітин полягає у їх «безсмерті». Вони здатні до поділу не так, як звичайні клітини – симетрично, а дещо інакше. При поділі однієї клітини з’являються дві рідні дочки, які схожі на «матір». Стовбурові клітини зазвичай діляться інакше – вони теж дають дві дочірні. Але одна з них подібна до материнської, а інша – досить суттєво відрізняється, і з неї утворюється конкретна тканина. Такий поділ дозволяє допомогти іншим і в той же час зберегти себе, тому стовбурові клітини живуть стільки, скільки і сама людина.

тільки для утворення нових клітин крові, другі – для утворення

всіх інших тканин.

Кровотворні стовбурові клітини містяться в кістковому мозку, а частина стромальних клітин – знаходиться в тканинах шкіри. Стовбурові клітини можна одержати з кісткового мозку – свого або імунологічно сумісного донора, з ембріонів або з пуповинної крові.

Кровотворні стовбурові клітини формують 4 ряди клітин крові:
еритроїдний – звідки походять еритроцити;
мегакаріоцитарний – походять тромбоцити;
мієлоїдний – макрофаги, моноцити, гранулоцити;
лімфоєдний – лімфоцити.

системі замкнених трубок-судин. Кров становить 1/13, або 5 – 9%,

маси тіла, що у дорослої людини дорівнює приблизно 5 – 5,5 л. Кров складається із рідкої частини – плазми, яка займає 55 – 60% об’єму, і формених елементів, об’єм яких 40 – 45%.

Плазма – це міжклітинна речовина крові. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити (кров’яні пластинки).

рідка сполучна тканина
Кров виконує низку життєво важливих функцій:
захисна – полягає

у забезпеченні гуморального та клітинного імунітету;
дихальна – перенесення кисню з легенів до інших органів і видалення вуглекислого газу;
трофічна – перенесення поживних речовин;
екскреторна – виведення шлаків;
гуморальна – транспорт гормонів та інших біологічно активних речовин;
гомеостатична – разом з нервовою і ендокринною системами кров приймає участь в підтриманні гомеостазу – постійності внутрішнього середовища організму, в тому числі імунного гомеостазу.

руйнуються

разів вища, ніж в’язкість води. Плазма містить у собі 90

– 93% води та 7 – 10% сухого залишку. В останньому близько 7% складають білки і 3% – інші органічні і мінеральні речовини. Загальна концентрація мінеральних речовин у плазмі крові становить 0,9%; рН плазми 7,36.

До білків плазми належать:
1. альбуміни, які становлять близько 4% – вони зв’язують і переносять з кров’ю цілу низку речовин;
2. глобуліни становлять 1,1 – 3,1%; поділяються на альфа-, бета- і гаммаглобуліни (імуноглобуліни); в останній фракції містяться антитіла;
3. фібриноген, кількість якого 0,2 – 0,4%, важливий тим, що завдяки його здатності переходити в нерозчинну форму – фібрін – здійснюється процес згортання крові.

Плазма, з якої видалений фібрин, називається сироваткою крові. Це жовтувата прозора рідина, яка використовується для виготовлення багатьох лікарських препаратів.

високодиференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі

цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції – дихальної (транспортування кисню та вуглекислого газу), що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту – гемоглобіну – складного білку, до складу якого входить залізо.

до 6,0×1012 в 1л, а у жінок – від 3,7×1012

до 5,5×1012.
Еритроцити у людини і ссавців здебільшого мають форму двоввігнутих дисків, їх називають дискоцитами.

Діаметр еритроцита у людини 7,1 – 7,9 мкм, товщина клітини на краях 2 – 2,5 мкм, у центрі – до 1 мкм.

Поверхня окремого еритроцита у людини приблизно дорівнює 125 мкм2, а об’єм – 90 мкм3. Якщо рахувати, що середня кількість крові у людини 5,5 л, то загальна поверхня еритроцитів, які циркулюють у крові, складає близько 3500 – 3700 м2.

Така форма клітин забезпечує збільшення їх поверхні і прискорює насичення гемоглобіну киснем. Утворюються еритроцити в червоному кров’яному мозку із ядерних клітин – попередників, які втрачають ядро перед виходом у кров’яне русло.

залишку. 95% сухого залишку складає гемоглобін і лише 5% −

інші речовини. Таким чином, гемоглобін складає одну третину загальної маси еритроцита.
Гемоглобін – це складний білок, побудований з білкової частини – глобіну та небілкової групи – гему, до складу якого входить залізо. Гемоглобін є пігментом, який надає крові червоного кольору. Він здатний легко приєднувати кисень, утворюючи в легенях нестійку сполуку – оксигемоглобін, який легко розпадається і віддає кисень тканинам. Частково гемоглобін зв’язується з вуглекислотою, утворюючи карбгемоглобін, але більша частина вуглекислоти переноситься плазмою крові.

назву карбоксигемоглобіну. Спорідненість гемоглобіну із чадним газом в 300 разів

вища, ніж з киснем, тому в атмосфері із значним вмістом чадного газу гемоглобін стає заблокованим, недоступним для кисню, і організм у такому випадку гине від задухи (нестачі кисню).

Наявність заліза у складі гемоглобіну забезпечує жовте забарвлення еритроцитів, а у великій кількості еритроцити надають крові червоного забарвлення.

Основний шлях обміну енергії в еритроцитах – гліколіз, в процесі якого відбувається утворення АТФ та НАДН2.

Енергія гліколізу забезпечує активний транспорт катіонів через плазмолему, підтримання оптимального співвідношення калію та натрію в плазмі крові та еритроцитах, а також підтримання форми та збереження цілісності мембрани еритроцита.

НАДН2 підтримує активний функціональний стан гемоглобіну, запобігаючи його окисненню в метгемоглобін. В еритроцитах також присутні ферменти пентозо-фосфатного циклу.

можна знайти різні за віком еритроцити: молоді, функціонально зрілі і

такі, що старіють. Молоді форми еритроцитів носять назву ретикулоцитів. Вони не повністю насичені гемоглобіном. У своїй цитоплазмі ретикулоцити містять сітчасту структуру (звідси походить назва цих клітин).
Ектронно-мікроскопічно доведено, що сітчаста структура в цитоплазмі ретикулоцита – це залишки гранулярної ендоплазматичної сітки та вільних рибосом, на яких продовжується синтез гемоглобіну, а також мітохондрій. У нормі кількість ретикулоцитів становить 1 – 5% від загальної кількості еритроцитів.
При старінні еритроцитів спостерігається зменшення активності різноманітних ферментів, зокрема, гексокінази, глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, що призводить до зниження інтенсивності гліколізу і реакцій пентозного циклу. Має місце також зменшення вмісту ліпідів та АТФ і, внаслідок цього, збільшення чутливості до осмотичного лізису та механічного впливу. В результаті порушення проникності мембрани спостерігається вивільнення іонів калію в плазму і збільшення в еритроцитах вмісту натрію. В еритроцитах, що старіють відмічається порушення газообмінної функції внаслідок зменшення здатності до відновлення метгемоглобіну в гемоглобін.

більшості людей – це резус-позитивні люди. Якщо цей білок відсутній

– резус-негативні люди.

Сумісність груп крові

Абсолютний реципієнт

Абсолютний донор

овальної, веретеноподібної або неправильної форми. Тромбоцити – це фрагменти цитоплазми

гігантських колоній кісткового мозку – мега-каріоцитів – без'ядерні фрагменти їх цитоплазми розміром 2 – 3 мкм.

та грануломера (або хромомера), який має вигляд зерняток у центрі

пластинки. Ззовні кров'яні пластинки оточені плазмолемою. У гіаломері міститься крайовий пучок мікротрубочок, який допомагає тромбоциту утримувати форму. Тут також містяться актинові і міозинові мікрофіламенти. Крім того, в грануломері наявні мітохондрії та різні кількості гранул глікогену.

тромбоцити

містять фермент тромбопластин, який бере участь у перетворенні фібриногену у

фібрин. Крім того, кров'яні пластинки швидко розпадаються, склеюються у конгломерати, навколо яких виникають нитки фібрину. Це сприяє утворенню тромбу, що закриває ушкоджену судину. Тромбоцити також виділяють речовини, що спричиняють звуження судини у разі її ушкодження та зменшення проникності судинної стінки.

крові та проникненню до організму хвороботворних організмів.

Руйнування кровоносної судини

– тромбоцити виділяють фермент тромбін + іони кальцію – розчинний білок фібриноген перетворюється на нерозчинний фібрин – утворюється згусток крові (тромб).

фібриногену
(розчинний білок плазми)
у фібрин під дією Са
Ущільнення «пробки» за

рахунок фібринових ниток
(нерозчинний білок)

Утворення тромбу

Виділення тромбопластину
з ушкоджених тромбоцитів

Протромбін
(неактивований фермент)
перетворюється в тромбін
(фермент, який запускає реакцію
перетворення фібриногену в фібрин)

від еритроцитів мають ядро і всі цитоплазматичні органели, не мають

пігменту, здатні до виходу із судин та активного пересування шляхом утворення псевдоподій; виконують захисну функцію; основний термін життя проводять поза судинами. У дорослої людини в 1 л крові міститься від 4,0×109 до 10,0×109 лейкоцитів.
Основною функцією лейкоцитів є здійснення імунних реакцій організму: вони руйнують різноманітні генетично чужорідні агенти, які потрапляють до організму, а також руйнують власні відмерлі або змінені (онко) клітини. Виконують захисну функцію шляхом фагоцитозу або вироблення антитіл.

Усі лейкоцити залежно від наявності або відсутності у їхній цитоплазмі специфічної зернистості поділяються на гранулоцити, які містять зернистість та агранулоцити, які її не містять.

6 мікронів. Ці клітини експресують різні білки маркери на своїй

поверхні – їх використовують для ідентифікації лімфоцитів. Виявляють за допомогою моноклональних антитіл. Систематична номенклатура цих маркерів – CD (кластери диференціації).

Всі лейкоцити мають один загальний маркер –
CD 45.

кількості лейкоцитів. Діаметр клітини 7 – 9 мкм. У цитоплазмі

нейтрофілів слабко розвинені органели: є небагато мітохондрій, невеликий комплекс Гольджі, іноді зустрічаються елементи ендоплазматичної сітки. Характерна наявність включень – глікогену, ліпідів. В цитоплазмі нейтрофілів міститься дрібна зернистість, кількість гранул в одній клітині від 50 до 200.

Зернистістю зайнята не вся цитоплазма – поверхневий шар її у вигляді тоненької смужки залишається гомогенним, містить тонкі філаменти. Цей шар відіграє важливу роль при амебоїдному русі клітин, приймаючи участь в утворенні псевдоподій.

гранули – це лізосоми, про що свідчить наявність у їх

складі типових для лізосом ферментів. Вони містять різноманітні гідролази, мієлопероксидазу, а також білки з бактерицидними властивостями.

Вторинні гранули – це так звана специфічна зернистість, її вміст 80 – 90% від усієї зернистості у зрілому нейтрофілі. Для хімічного складу вторинних гранул нейтрофілів характерна відсутність лізосомальних ферментів і пероксидази та наявність лужної фосфатази, основних катіонних білків, фагоцитинів (володіють антибактеріальною активністю), лактоферину, лізоциму тощо.

розрізняють ядерця. Форма ядер неоднакова, тому їх називають поліморфоядерними лейкоцитами.

За

формою ядра (відповідно до віку клітини) розрізняють три види нейтрофілів, а саме – юні, паличокядерні та сегментоядерні.

Юні нейтрофіли є наймолодшими формами, ядро в них має форму боба. Їх кількість невелика 0 – 1%.

Паличкоядерні нейтрофіли мають ядро, яке нагадує літеру S або С. Їх вміст 1 – 6%.

Сегментоядерні нейтрофіли є зрілими формами. Їхнє ядро складається із кількох сегментів, з'єднаних тонкими перетяжками. Кількість сегментів від 2 до 5, частіше 3 – 4. Вони складають основну частину нейтрофільних гранулоцитів 60 – 65%.

При цьому в кров'яному руслі вони знаходяться 8 – 12

год, а далі виходять в сполучну тканину, де проявляється їх макси-мальна функціональна активність.

клітина) – клітини імунної системи, які являють собою вид лейкоцитів,

і які відповідають за надбаний імунітет.
Лімфоцити поділяються В-клітини, Т-клітини, К(0)-клітини та ПК-клітини.

від розмірів розрізняють – малі (4,5-7 мкм, становлять 2/3 від

усіх ЛФ), середні (7-10 мкм і становлять 1/3 всіх ЛФ) та великі (понад 10 мкм) ЛФ.

Малі ЛФ мають велике кулясте ядро, яке займає майже всю клітину, розташоване у центрі або ексцентрично. У ядрі багато гетерохроматину, великі грудочки його розташовані компактно. Середні і великі ЛФ мають більшу кількість цитоплазми, їхні ядра містять ніжну хроматинову структуру.

За походженням та імунними реакціями ЛФ поділяються на такі різновиди: В-ЛФ, Т-ЛФ та ПК-клітини.

тимус і там дозрівають. Всі Т-клітини мають TCR та CD

3.

Виділяють Т-хелпери та Т-цитотоксичні клітини. Тх сектетують цитокіни та індукуютьпроліферацію Т-клітин, В-клітин та макрофагів. Тх поділяють на Тх1 та Тх2, які відрізняються за продукцією цитокінів. Мають маркер CD 4.

Тх1 – хелпери запалення – продукують ІЛ-1, ІФН та ФНП. Ці цитокіни індукують клітинну імунну відповідь.

Тх2 – продукують ІЛ-4, 6, 10 та ТНФ. Ці цитокіни індукують синтез Ат В-ЛФ.

Т-цитотоксичні клітини лізують клітини мішені, які мають чужорідні клітини на своїй поверхні. Ідентифікують за допомогою CD 8.

а влюдини – в червоному кістковому мозку. В-Лф забазпечують гумораль-ний

імунітет. Маркер В-Лф – імуноглобуліни Ig. Їх ідентифікують за допомогою маркерів CD 19, CD 20, CD 21, CD22.
Вони живуть недовго і становлять близько 20% Лф крові. В-Лф здатні перетворюватися в ефекторні клітини – плазмоцити, які продукують захисні білки-імуноглобуліни (антитіла) та клітини пам'яті.

Чітких морфологічних відмінностей між Т- та В-Лф не знайдено.

ПКК не знайдено – вони є типовими Лф.

ПКК не експресують

на своїй поверхні Ig та TCR. Всі ПКК ідентифікують за допомогою CD 16. ПКК знищують пухлинні та вірусінфіковані клітини.

ПКК вражають мішені як шляхом контактного лізісу, так і розчинними факторами, які руйнують ДНК клітин-мішеней і внутрішньоклітинних вірусів, пригнічують реплікацію вірусів. ПКК приймають участь у знищенні інфікованих клітин, відторгненні трансплантантів і є одними з головних чинників протипухлинного захисту.

клітин 10 – 14 мкм, вони за розмірами більші, ніж

нейтрофіли. Специфічна зернистість великих розмірів (0,7 – 1,5 мкм). До складу гранул Ео входять гідролази, пероксодази, гістаміназа, а лізоцим і фагоцитин у них відсутні.
Ео у червоному кістковому мозку проходять ті ж стадії розвитку, що і нейтрофіли, тобто існують юні, паличкоядерні та сегментоядерні Ео.
Ядро у сегментоядерних Ео найчастіше складається з двох, рідше – з трьо сегментів. Сегменти більші, ніж у Нф. Органели ео в цитоплазмі розвинені слабко.

в алергічних реакціях. Завдяки наявності ферменту гістамінази здатні до інактивації

гістаміну. Ео не здатні до синтезу гістаміну, однак здатні його накопичувати, фагоцитуючи гістамінвмісні гранули, які виділяють базофіли та тічні клітини.
Кількість Ео зростає за наявності алергічних захворювань, деяких інфекцій, гельмінтозів. Ео перебувають у крові 3 – 8 год, після чого мігрують у сполучну тканину органів, де реалізують свою фізіологічну активність.
Ео здатні до фагоцитозу (вони є рухливими клітинами), однак їх фагоцитарна активність значно нижча, ніж у Нф.