Лекц ія №19 “Фізіологія та патологія молочної залози”

Ю.В.

вади вим'я.
4. Аномалії розвитку вим'я.
5. Агалактія та гіпогалактія.

Урожай, 1990.- С. 661-678.
2. Логвинов Д.Д. Болезни вымени.- К.: Урожай,

1979.- 111 с.

морфологію, фізіологію і патологію молочної залози називається мастологією. Особливості будови

і функції молочної залози необхідно враховувати при експлуатації тварин, а також при їх лікуванні та профілактиці захворювань.

Молочна залоза (glandula lactifera), за походженням — дериват шкіри, анатомічна ознака класу ссавців, вторинна статева ознака самки. Рудименти молочної залози є і в самців, можливо, колись малюків могли годувати і вони. Молочна залоза відноситься до системи органів розмноження, продовжує функцію плаценти, забезпечуючи надзвичайно поживним кормом малюків після народження і позбавляючи їх у перші дні життя впливу несприятливих факторів (засуха, відсутність придатного ніжного корму).

видів тварин.
Більшість видів має парну молочну залозу.

У приматів,

слонів, китів, кажанів молочна залоза розміщена у ділянці грудей і тому називається грудною (gl. mamma), або груддю (mastos), що у перекладі означає також сосок;
у жуйних і кобил — між стегнами у пахвинних ділянках — вим'я (uber).
У всеїдних, м'ясоїдних і гризунів молочна залоза має вигляд парних ізольованих горбів-пакетів, які знаходяться по обидва боки уздовж білої лінії живота і на вентральній поверхні грудної клітки, утворюючи множинне вим'я (libera).

до вентральної черевної стінки, а також тіло, яке вентрально закінчується

чашею з двома парами дійок. Вим'я складається з 4-х основних чвертей. Окрім них, можуть бути 2-4 додаткові часточки, які не містять паренхіми. Подібний стан називається “polymastia”.
У кобил, овець і кіз вим'я має дві половини.
У свиней — 8-16,
м'ясоїдних — 10,
кролиць і кішок — 8 пакетів.
Яким би не був зовнішній вигляд молочної залози, її внутрішня структура в основному однакова у всіх видів тварин.
Молочна залоза складається з двох різних типів тканини:
- власне залозистої тканини, або паренхіми
- сполучної тканини, або строми.

від 0,1 до 0,8 мм, можуть бути кулеподібними, овальними або

у вигляді коротеньких розгалужених трубочок. Альвеола вистелена одним шаром клітин секреторного епітелію, який, у залежності від його функціонального стану, буває то циліндричним, то кубічним, то плоским: при пустій порожнині альвеоли клітини високі, а коли порожнина заповнюється секретом, клітини стають низькими і розтягненими. Саме альвеолярні клітини — лактоцити секретують молоко. Зовні клітини епітелію з'єднуються з тоненькою склоподібною облямівкою, котра переходить у сполучну тканину.
Основи епітеліальних клітин оточені сіткою зіркоподібних міоепітеліальних клітин, яка обплітає альвеолу, як кошик і при скороченні витискує молочний секрет з альвеоли. Поверхня міоепітеліальних клітин покрита сіткою капілярів, через які до альвеолярних клітин постачаються речовини, необхідні для секреції молока.

вихід у вигляді дрібної молочної протоки (ductus lactifera). Протока альвеол

вистелена одношаровим епітелієм, подібним за будовою до залозистих клітин альвеол. У період лактації вони піддаються гіперплазії і секретують молоко. Альвеоли зібрані у грона. Протоки багатьох альвеол, з'єднуючись, формують середню молочну протоку. Ділянки паренхіми, об'єднані між собою середніми молочними протоками, утворюють часточки вим'я.
Середні протоки, об'єднуючись, формують крупні молочні ходи, чисельністю від 3-5 до 20 у кожній чверті вим'я, які впадають у молочні цистерни (sinus lactifer). Молочна цистерна покрита двошаровим циліндричним епітелієм, за яким розміщений внутрішній поздовжній і зовнішній коловий шари гладеньких м'язів.

ділиться на 2 частини: дійкову і наддійкову.
Товщина цієї складки

— 2-6 мм. Цей своєрідний “сфінктер” сформований щільною сполучною тканиною і циркулярно розміщеними м'язовими волокнами. При запаленні він збільшується в об'ємі і утруднює виведення молока із наддійкової цистерни, особливо при накопиченні гнійного ексудату. Може наставати злипливе запалення і утворення згустка, що перекриває прохід між цистернами.
Наддійкова цистерна у кожній чверті вим'я у залежності від молочності має об'єм від 100 до 500 мл. Дійкова цистерна об'ємом від 20 до 50 мл вистелена двома шарами циліндричного епітелію і має виражену складчастість. Вона закінчується на верхівці соска каналом соска довжиною 0,5-1,4 мм. Слизова оболонка дійкового каналу покрита багатошаровим плоским епітелієм, зібрана у поздовжні складки.

тим краще стуляється і розширяється канал. У місці переходу слизової

оболонки дійкового каналу у шкіру є кільцеподібне потовщення епідермісу, вище якого поздовжні складки дійкового каналу утворюють розетку. Складки завжди вологі; після доїння у розетці часто залишається крапля молока, а до складок прилипають пил, бруд та мікроби, формуючи, таким чином, мікробну пробку. Якщо при катетеризації дійки попереднє здоювання не проводиться, то проштовхування мікробної пробки всередину дійки спричиняє мастит.

У залежності від ступеня напруження циркулярних м'язів сфінктера дійкового каналу і його довжини корови можуть бути тугодійкими і легкодійкими. Останні не тримають молоко з причини малої довжини і великого діаметра дійкового каналу, а також слабкого напруження мускулатури сфінктера; розвивається лакторея.

альвеол, молочних проток, ходів І цистерн. Разом вони складають фізіологічну

ємкість вим'я. Це пустоти. За їх об'ємом і здатністю до утримання молока, яка різко змінюється протягом доби, корови розрізняються за продуктивністю. Максимальна ємкість вим'я у корів — 18-25 л; у корів-рекордисток вона досягає 40-50 л.

і складається із фіброзної і сполучної тканини з домішкою жирової

тканини. Залежно від розвитку сполучнотканної маси розрізняють 2 типи вим'я:
— паренхіматозне — з великою кількістю паренхіми;
— жирове, з переважанням інтерстиції;.
Розвиток вим'я залежить від якості вирощування телиць, настання статевої зрілості і від того, коли їх допускають до запліднення.
Молочні чверті закінчуються дійками (papillae uberis); вони мають верхівку, циліндричне тіло і основу, яка переходить у тіло молочної залози (corpus mammae). Найкращою вважають чашеподібну і ванноподібну форму вим'я, при яких однаково розвинені усі дійки, що зручно для машинного доїння. Збільшене вим'я не повинно опускатися нижче верхньої третини плесна. У іншому випадку вим'я називають звисаючим (обвислим). Низькоопущене і конусоподібне за формою вим'я називається козячим.

до рецепторів шкіри зовнішніх статевих органів. Під шкірою дійки знаходяться

сполучна тканина і волокна гладеньких м'язів, які мають спочатку радіальний хід, глибше змішаний, а у підслизовому шарі — поздовжній. Між м'язовими волокнами є сполучна тканина, багата еластичними волокнами.
Вся молочна залоза покрита еластичною шкірою з ніжним волосяним покривом. Задня частина називається молочним дзеркалом, за площею якого визначають молочність корови. У шкірі вимені знаходяться чисельні сальні і потові залози.
Поверхнева фасція молочної залози (fascia uberis) обкутує кожну половину вим'я. Між правою і лівою половинами вим'я проходить підвішуюча зв'язка вим'я (Lig. suspensorium uberis), яка є продовженням жовтої черевної фасції (f. flava).

двох половин, розділених міжвим'яною борозною. У кіз вим'я дуже відвисає,

дійки довгі конусоподібні, що призводить до частого травматизму. У вівці дійки короткі, конічні, напрямлені в боки, мають по одному досить довгому дійковому каналу (до 1 см).
Молочна залоза кобили складається з 2 половин, кожна з яких розділяється на невидимі зовні передню і задню чверті; вони мають самостійні системи альвеол і проток і відкриваються біля основи дійки у 2 або З невеликі цистерни, котрі продовжуються 2-3 каналами у кожній дійці.
Молочна залоза свині має 8-16 (20) залозистих часток. Вони розміщені симетрично, але Інколи кількість часток буває непарною. Кожна доля містить 2-3 невеликі цистерни, котрі на верхівці соска відкриваються 2 (рідше 3) сосковими каналами.
Молочна залоза кішки має 8 залозистих часток на вентральній черевній стінці. Молочні протоки не утворюють цистерну, а, зливаючись, відкриваються на верхівці соска двома отворами.

лактопоез.

Маммогенез — розвиток молочної залози від закладки до повного становлення.

Починається ще з ембріонального періоду, але найактивніше проходить у період статевого дозрівання. Ріст і розвиток молочної залози тісно зв'язані з діяльністю яєчників і мають циклічний характер. Статеві гормони, які виділяються під час тічки, обумовлюють структурні зміни і стимулюють ріст молочної залози в основному за рахунок строми і примітивних молочних проток. Паренхіма розвивається головним чином в останню третину вагітності або навіть на початку лактації. При настанні нової вагітності і родів цикл молочної залози повторюється, а її структура і функція щоразу зазнають додаткових змін. І, врешті-решт, при згасанні статевої функції настає стареча або клімактерична інволюція молочної залози, яка характеризується заміщенням паренхіми жировою тканиною.

(СТГ) і кортизол, а розвиток альвеолярного апарату відбувається тільки тоді,

коли до цієї тріади додається ПРЛ, прогестерон і плацентарний лактоген (ПЛ).
Маммогенний ефект статевих стероїдів і ПЛ визначається збільшенням рівня інсуліну і кортизолу. Андрогени пригнічують маммогенез, забезпечують розвиток молочної залози за типом як у самця.
Шляхом подразнення рецепторів вим'я, а через них і ЦНС можна значною мірою керувати розвитком молочної залози тварини. Таким чином, масаж вим'я рефлекторно стимулює ті ланки нейрогуморальної системи самки, які регулюють маммогенез.
Трапляється, що у кобилки або кізки зразу після народження досить помітно збільшена молочна залоза, з якої видоюється подібна до молока рідина. Цей феномен виявляється і у новонароджених дівчаток. Така трансформація молочної залози викликається трансплацентарним переходом естрогенів.

функція організму, яка складається з двох окремих процесів:

лактогенезу, тобто

запуску секреції молока (молозивний період) і
лактопоезу, тобто підтримання вже усталеної секреції молока на певному рівні.

шкіри молочної залози (під час доїння) та хеморецепторів судин, що

реалізуються через систему кора головного мозку-гіпоталамус-гіпофіз.

блокуючи дію ПРЛ на молочну залозу. Після родів гормональний вплив

фетоплацентарної системи виключається; при цьому концентрація прогестерону і естрогенів знижується і знімається їх гальмівна дія на периферичні впливи ПРЛ. Утворення і секреторна активність ПРЛ, гормону, що є інтенсивним стимулятором лактації, підвищується. Коли число рецепторів ПРЛ у клітинах-мішенях молочної залози збільшується у достатній мірі, у залозистій частині починається лактогенез.
Лактопоез включає процеси секреції, накопичення і періодичного виділення молока під час смоктання або доїння.

що надходять з кров'ю; утворені складові частини молока виділяються у

просвіти альвеол.
При цьому у різні стадії лактації можливі всі три типи секреції:

мерокриновий (без пошкодження клітини),

апокриновий (з перетворенням дистальної ділянки клітини у секрет - властивий для молозивного періоду)

голокриновий (перетворення у секрет всієї клітини — властивий інволюції молочної залози).

нервовою системою для підтримки лактації не обов'язкові. Повна ізоляція молочної

залози від ЦНС або трансплантація молочної залози в іншу ділянку тіла не впливає на її секреторну активність. ПРЛ у жуйних необхідний тільки для ініціації лактації, а коли лактація почалася, велика секреція молока може підтримуватися і за відсутності ПРЛ. Проте, якщо, наприклад, давати інгібітори ПРЛ до пологів, то це дуже пригнічує початок лактації. У лактуючих нежуйних тварин такі агенти швидко інгібують секрецію молока. Для підтримки лактації у всіх тварин вирішальну роль відігріє ПРЛ, а у жуйних — гормон росту.

у протоки і цистерни у періоди між доїннями) і молоковіддачі

(активне рефлекторне виділення молока з альвеол у період доїння).
Вона має тісний зв'язок з секреторною діяльністю молочної залози. Скорочення альвеолярного відділу емкісної системи вим'я стимулює процес секреції молока. Заповнення вим'я молоком відбувається протягом 12-14 год майже рівномірно, а потім внаслідок підвищення тиску у молочній залозі, стискування капілярів і подразнення барорецепторів молокоутворення уповільнюється і припиняється, після чого активно розвивається процес резорбції. Своєчасне доїння попереджує це явище.

прикладання дитини до грудей, а у корів шляхом «скидання» молочного

секрету з альвеол у цистерни внаслідок швидкого збільшення тиску у молочній залозі. Вони обумовлені скороченням міоепітеліальних клітин, що здавлюють альвеоли і витискують їх містиво. Під дією подразнень при доїнні або смоктанні у рецепторах сосків виникають нервові імпульси, які через спинний мозок передаються до гіпоталамусу і викликають швидку реакцію. У результаті цього виділяється окситоцин, здатний скорочувати міоепітеліальні клітини і збільшувати тиск у молочній залозі.
Окситоцин надходить у молочну залозу через симпатичну нервову систему, яка здатна змінювати кровообіг і шляхом зміни трофіки впливати на секреторну активність молочної залози. Ін'єкція окситоцину після доїння забезпечує повніше звільнення молочної залози, в якій може залишатися ще 4-5 л молока.

характеризується виділенням молока з великих проток в цистерну;

2 фаза –

(триває 5-7 хв) полягає у виділенні молока з альвеол та дрібних проток у великі молочні ходи та цистерну. За цей час руйнується окситоцин і виділення молока припиняється.
Отже, доїння повино тривати не довше 5-7 хв.

стаканів або навіть до цього, як умовно-рефлекторна реакція на годівлю

перед доїнням, наближення доярки і т. п.
Примітивні породи важко пристосовувались до віддачі молока, і первісні люди використовували 2 прийоми, що ґрунтувались на певних аспектах рефлексу молоковіддачі. Один із них полягав у явному обмані, коли корову доїли одночасно із смоктанням теляти. Другий полягав у роздуванні піхви повітрям. Розтягнення стінки піхви стимулює вивільнення окситоцину (рефлекс Фергюсона). Цей спосіб описаний у скіфів (за допомогою трубок) і до цього часу використовується деякими африканськими племенами. Помітивши, що під час статевого акту виділяється молоко із сосків лактуючої жінки, первісна людина здогадалася використовувати такі подразнення для вивільнення молока у тварин.

розвиток молочної залози у період лактації. Вона починається з кінця

вагітності, коли знову розростається залозиста тканина, і до моменту пологів молочна залоза стає знову підготовленою до нової лактації. Рівень секреції молока у корів має характер кривої з досягненням максимальної точки між 3 і 4 тижнем після родів і поступовим падінням до моменту запуску. Високий рівень лактації підтримується до 5—6 міс, а потім згасає.
У сухостійний період з припиненням доїння секреція молока припиняється і розвивається інволюція молочної залози. У молочній залозі відбуваються глибокі зміни, внаслідок яких її структура повертається до попереднього стану. Порожнини альвеол зменшуються і зникають. Частина альвеол і дрібних проток перероджується. У тканинах вим'я збільшується кількість лейкоцитів.

залози, а її структура швидко повертається до попереднього стану.
У

корів та кіз, яких продовжують доїти в період розвитку нової вагітності (особливо в останні місяці), залишається значно менше часу для реконструкції молочної залози.
Для утворення у корів альвеолярної системи, необхідної для повного функціонування молочної залози, може бути достатньо 6 тижнів, що свідчить про величезну регенеративну здатність паренхіми залози.

для контролю за перебігом сухостійного періоду і для своєчасної діагностики

маститу у цей період.
Через 3-5 днів після запуску при пробному здоюванні виділяється порівняно небагато тягучого або рідкого секрету сірувато-білуватого кольору. Через 2 тижні після припинення лактації видоюється до 5 мл однорідного прозорого водянистого або сіро-молочного кольору секрету, а в окремих чвертях вим'я його майже немає; це свідчить про завершення процесів інволюції. В середині сухостійного періоду, коли проходять процеси регенерації паренхіми вим'я, видоюють незначну кількість (не більше 2-5 мл) густого і дуже липкого медоподібного секрету жовто-солом'яного або коричневого кольору. За 2 тижні до родів секрет стає все більше схожим на молозиво, у ньому накопичуються Імуноглобуліни, а за 2-3 дні — утворюється справжнє молозиво.

(серозний набряк, кроводій).
Травматичні пошкодження (забиття, нориці, рани).
Захворювання шкіри вим'я (

дерматити, опіки, тріщини, фурункульоз, віспа, папіломи).
Вади розвитку дійкового каналу (зарощення, тугодійність, звуження порожнини цистерни).
Функціональні розлади (молочні камені, лакторея, затримання молока, самовидоювання).

формі:

Схильність до відвисання;

Різниці в розвитку залозистої тканини між окремими чвертями;

Нехарактерне

розташування дійок;

Вузький отвір дійкового каналу.

недорозвинена молочна залоза;
Амастія – немає основи залозистої тканини чи окремих

чвертей;
Гіпомастія – недорозвинене вим'я;
Мікромастія - недостатній розвиток вим'я;
Гіпермастія – перерозвиток вим'я;
Полімастія – збільшення кількості дійок;
Олігомастія – зменшення кількості дійок;
Відсутність дійкового каналу

тварин, яка буває функціональною чи патологічною.
Агалактія та гіпогалактія може бути:
-

Вроджена – спадкова, що виникає при відсутності планового добору.
Стареча – на ґрунті вікових змін.
Аліментарна – виникає при недоліках годівлі, особливо молодняку, ремонтних телиць чи нетелі.
Штучно набута – розвивається при недодоюванні, порушенні правил механічного доїння, розпорядку дня, як стресова реакція.
Кліматична – виникає при утриманні тварин у незадовільних приміщеннях, випасанні в спеку, холод та ін.
Експлуатаційна – як результат надмірної експлуатації, видовження лактації, раннього осіменіння, неправильного роздою, вкорочення сухостійного періоду.
Симптоматична – як наслідок захворювань молочної залози чи інших органів.

масаж вим'я перед доїнням;

молокогінні засоби – гіркі трави, пітуїтрин, окситоцин,

перед доїнням, синестрол, повне видоювання молока.

Проте ефективного лікування немає.

корів, своєчасне вибракування старих корів, повноцінну годівлю тварин, цілеспрямоване вирощування

ремонтного молодняку, дотримування зоогігієнічних вимог при утриманні і доїнні тварин.
Фахівці тваринництва мають пам'ятати, що з кожним літром молока з організму тварини виноситься 33 г білку; 3,5 г жиру; 47 г молочного цукру; 1,4 г кальцію; 1,1 г фосфору; 5,5 г NaCl. Всі ці речовини мають надходити в достатній кількості з раціоном.