Лекція 5 Характеристика окремих видів конфліктів

Данилевський;
Б) Освальд Шпенглер;
В) Арнольд Тойнбі;
Г) Семюел Хантінгтон;
Д) Френсіс Фукуяма.
2.

Екологічні (еколого-правові) конфлікти.

Практичне заняття 6
Індивідуальні завдання:
1. Конфлікти між гілками влади.
2. Конфлікти в парламентській діяльності
3. Конфлікти у сфері політики.
4. Конфлікти в нормативно-правовій сфері.
5. Сімейні конфлікти.

своими. Она видит в России и в славянах вообще нечто

ей чуждое, а вместе с тем такое, что не может служить для неё простым материалом, из которого она могла бы извлекать свои выгоды, как извлекает из Китая, Индии, Африки, большей части Америки... Европа видит поэтому в Руси и в Славянстве не чуждое только, но и враждебное начало...
Гол. ідея: Кожна культура є самобутньою.

«Европа есть поприще германо-романской цивилизации».
«Европой отвергается мысль о какой-либо самостоятельной цивилизации вне германо-романских форм культуры...».
«Естественная система истории должна заключаться в различении культурно-исторических типов развития…- 1)египетский, 2)китайский…4)индийский, 5)иранский, 6)еврейский, 7)греческий… 10)германо-романский или европейский».
«Для всякого славянина: русского, чеха, серба, хорвата, словенца, болгара (желал бы прибавить, и поляка),- после Бога и Его святой Церкви, - идея Славянства должна быть высшею идеей, выше свободы, выше науки, выше просвещения, выше всякого земного блага».
«Возможна и необходима борьба Славянства с Европой, - борьба, которая ... займёт собой целый исторический период».
«Всеславянский союз есть единственная твёрдая почва, на которой возможно самобытное развитие славянского культурно-исторического типа, политически независимого, сильного извне, разнообразного внутри».

індійська, китайська, шумеро-аккадська, греко-римська, візантійська, культура майя, європейська.
9-а, російсько-сибірська,

ще розвивається як культура.
Гине жива душа культури – теорія “органічних культур”.

в Кореї і В'єтнамі - це спроба створити колоніальну імперію

від Японії до Таїланду, від Південної Кореї до Тайваню, включаючи Австралію і Нову Зеландію. Американська колоніальна імперія постає у формі американського протекторату над формально незалежними державами, що стають сателітами США» (з інтерв’ю з А. Тойнбі).

Аналізуючи 6 тис. років, прийшов до висновку:
Цивілізації розвиваються за принципом “Виклик-і-Відповідь” (природний та соціальний).
Відповідь знаходить творча меншість “Залишення-і-Вороття”.
Якщо відповідь не знайдена: надлом, занепад, розпад.
Виділяє 21 цивілізацію.
Сьогодні, вважав, існує 5 цивілізацій: західна, російська, індійська, ісламська, китайська.
Кожна цивілізація починається з Відповіді на Виклик - природного і людського середовища.
Виклик - це така ситуація, при якій існування даного суспільства виявляється під якоюсь загрозою. Без нього розвитку цивілізації не відбувається.

агресором і іншими цивілізаціями як жертвами».
«Захід - це архіагресор

сучасної епохи. Росію він окупував в 1610, 1709, 1812, 1915, 1941, африканців продав в рабство, корінне населення Північної Америки знищив, щоб розчистити місце для західноєвропейських непрошених гостей і їх африканських рабів. Страх перед Росією і Китаєм - підтвердження того, що Захід не звик страждати від рук решти світу так, як решта світу страждала від рук Заходу. І російський авторитаризм викликаний тиском Заходу».
На думку А. Тойнбі, в ХХІ ст. буде зіткнення між Заходом, Росією, ісламським світом та Китаєм.
Лінії розлому цивілізацій:
1. Захід і Росія – «Захід ненавидить Росію за прихильність чужої, православної цивілізації».
- «Комунізм веде конкурентну боротьбу за переважну більшість людства, яка не є ні росіянами, ні західними. Комунізм привертає пригноблені народи Азії, Африки, Латинської Америки, які розуміють, що наслідуючи приклад радянської Росії вони зможуть вистояти проти Заходу».
Комунізм – це найбільший Виклик Заходу, якого він не знав з часів оттоманської осади Вени в 1683 р.
“Роль Росії в історії - служити лідером в загальносвітовому русі опору загальносвітової сучасної агресії Заходу».

зіткнення відбулося ще в епоху Середньовіччя, яке закінчилося поразкою арабів

в битві при Пуатьє. Далі ворожа взаємодія розвивалася по наростаючій.
На думку Тойнбі, Арабський світ - це, за визначенням, Ісламська цивілізація, яка може засвоїти найпередовіші західні технології, але її сутність залишиться ісламською, з властивим ісламу релігійним центризмом і непохитною вірою у виняткову правильність обраного ними шляху, на який бажано спонукати якомога більшу частину людства.
3) Захід і Китай. Захід намагався нав'язати Китаю і Японії свою цивілізацію разом з релігією і світоглядом. Особливе місце тут мало перенесення інституту «національної держави», що не відповідає компактному розселенню націй, які в цих країнах проживають.
4) Четверта можлива лінія розлому цивілізацій – між Заходом і Індійською цивілізацією. «Зіткнення між Індією і Заходом багате таким досвідом, якого не має жодне інше суспільство в світі».
Висновок А. Тойнбі: не все можна переносити з чужої цивілізації у свою. Ця цивілізація завжди чинить опір навіть тому чужому «цивілізаційному клину», який можна імплантувати. Вона витісняє його, внаслідок чого і виникає міжцивілізаційна напруженість і конфлікт.

досліджень при Гарвардському університеті, в 1984-1985 рр. віце-президент, а у

1986-1987 рр. - президент Американської Асоціації політичних наук

«Я вважаю, що в світі, що народжується, основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія і не економіка. Найважливіші кордони, що розділяють людство, і переважні джерела конфліктів будуть визначатися культурою. Нація-держава залишиться головною дійовою особою в міжнародних справах, але найбільш значущі конфлікти глобальної політики будуть розгортатися між націями і групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане домінуючим чинником світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями - це і є лінії майбутніх фронтів».

Автор теорії «конфлікту цивілізацій»,
яка була висловлена спочатку в статті
«Зіткнення цивілізацій» (1993),
потім і у однойменній книзі (1996).

історією, мовою, культурою, традиціями, особливо – релігіями, вони істотно різні.

По-друге, «світ стає все більш тісним», а взаємодія між народами різних цивілізацій посилюється. Це призводить до зростання цивілізаційної самосвідомості, до поглиблення розуміння відмінностей між цивілізаціями та спільності в її межах.
По-третє, «процеси економічної модернізації» і соціальних змін у всьому світі розмивають традиційну ідентифікацію людей, в т.ч. національну. На її місце приходить релігійна ідентичність.
По-четверте, панування Заходу викликає «зростання цивілізаційної самосвідомості» в незахідних країнах. Відбувається роздвоєння ролі Заходу: З одного боку, Захід знаходиться на вершині своєї могутності, а з іншого, серед незахідних цивілізацій відбувається повернення до власних коренів.
По-п'яте, тому що «культурні особливості і відмінності менш схильні до змін, ніж економічні і політичні».

Виділяв такі сучасні цивілізації: «західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, православно-слов'янська, латиноамериканська і, можливо, африканська цивілізації».

Заходом і конфуціансько-ісламськими державами».
- Між Заходом і Росією.
Межу між

західною цивілізацією та православними цивілізаціями Хантінгтон прокладав по р. Збруч. Війну між Росією і Україною ваажав не можливою.
- Між православним населенням і мусульманським.
- Між Японією і США.
Вважав Туреччину розколотою з середини: сучасне керівництво Туреччини продовжує традиції Ататюрка і вважає свою країну державою західного типу. Вона союзник Заходу по НАТО. Але Туреччину не приймають у ЄС, бо вона ісламська країна, а не християнська. Майбутнє не визначене. Можливо, що вона має об'єднатися з ісламськими країнами колишнього СРСР.
Єдина можливість уникнути зіткнення цивілізацій – «будівництво багатополярного і багатоцивілізаційного порядку…», який вів би до діалогу культур.

власне збагачення.
1. Починаючи з Великої Французької революції, лінії конфліктів

стали пролягати не між правителями, а між націями. Так тривало і в ХІХ ст. Кінець цьому поклала перша світова війна.
2. З 1917 р. замість конфлікту націй з’явився конфлікт ідеологій. Сторонами конфлікту стали комунізм і ліберальна демократія.
3. На третьому етапі, після розпаду Радянського Союзу, відбувається конфлікт цивілізацій, Заходу з незахідними цивілізаціями. Політичні мотиви змінилися релігійними.
Після закінчення холодної війни почав формуватися новий світовий порядок: належність до однієї цивілізації приходить на зміну політичній ідеології.
Таким чином, «конфлікт цивілізацій розгортається на двох рівнях. На мікрорівні груп, що мешкають уздовж ліній розлому між цивілізаціями, ведуть боротьбу, часто кровопролитну, за землі і владу одна над одною. На макрорівні країни, що відносяться до різних цивілізацій, змагаються через вплив у військовій і економічній сфері, борються за контроль над міжнародними організаціями і третіми країнами, намагаючись затвердити власні політичні і релігійні цінності» [C.37].

письменник японського походження, провідний науковий співробітник Інституту міжнародних досліджень при

Стенфордському університеті, автор книги «Кінець історії і остання людина» (1992 р.)

У книзі стверджує, що падіння Радянського Союзу означає перемогу Заходу і встановлення ліберальної демократії західного зразка. А це, на його думку, кінець соціокультурної еволюції і формування остаточної форми правління світом.

і природою.
Екологічний конфлікт - протистояння на внутрішньо- або міждержавному

рівнях, яке спричинене несумісними чи ворожими інтересами однієї або більше сторін і їхньою боротьбою за право власності, використання (розподілу) природних ресурсів чи контролю над ними, яке супроводжується можливим застосуванням насильницьких методів для досягнення мети (СумДУ, Петрушенко).
Причини екологічних конфліктів:
Тривалий час людина вважала себе господарем природи, джерелом свого необмеженого задоволення. Прагнула отримати від неї якомога більше багатств.
2. Природа не встигає регенеруватися. Рівень споживання природних ресурсів перевищує здатність природи до їх відновлення.
3. Нераціональне використання техніки.
4. Сучасна боротьба за природні ресурси.
5. Політичні, економічні, національні, технічні конфлікти, які викликають екологічні конфлікти (дії США в Іраку і Югославії).

техногенною перевантаженістю території країни;
- негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи;
- неефективним

використанням природних ресурсів;
- широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій;
- неконтрольованим ввезенням у країну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;
- негативними екологічними наслідками оборонної і військової діяльності.
Ознакою екологічного конфлікту є дії людини (суспільства), які здійснюються стосовно навколишнього середовища, внаслідок чого завдається шкода екологічній безпеці.

конфліктів суспільству (внутрішньо притаманні суспільству).
- Соціальність екологічних конфліктів, їх суспільна

природа та значимість (природа сама з собою не конфліктує).
- Екологічні конфлікти надзвичайно важко вирішуються.
Види екологічних конфліктів:
1) Реальні екологічні конфлікти;
2) формальні;
3) псевдоекологічні конфлікти.
Формальний екологічний конфлікт полягає у протистоянні сторін, які розглядають екологічний стан певного об'єкта не як підставу і мету конфлікту, а як аргумент для протистояння (н-д, вимога політичної сили закрити всі атомні станції).
Псевдоекологічний конфлікт - це навмисне сфальсифіковане штучне використання екологічних аргументів для досягнення політичних, економічних або інших цілей, наприклад, захоплення політичної влади, отримання права розпоряджатися економічно значимими природними ресурсами, дискредитація політичних супротивників тощо (н-д, закриття атомних ел. станц.).

й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської

катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу» (ст. 16).
Органи держави, на які покладено завдання забезпечення запобігання та ефективного вирішення еколого-правових конфліктів:
1. Органи загальної компетенції, їхні спеціалізовані структури (Верховна Рада України, Президент України, Рада Національної безпеки і оборони України, Комісія з питань ядерної політики та екологічної безпеки при Президентові України, Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, органи місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування).
2. Органи спеціальної надвідомчої компетенції (органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства охорони здоров'я, Державного комітету природних ресурсів).
3. Органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації (аварійно-рятувальна служба, міжвідомча наукова рада «Геодинаміка і прогноз землетрусів», служба моніторингу геологічного середовища, система гідрометеорологічних і геофізичних спостережень, служба сейсмічних і геодинамічних охоронних мереж та ін.).
Екологічні конфлікти регулюються на трьох рівнях:
- міжнародно-правовий (з 1972 р., Стокгольм),
- державно-правовий,
- рівень регіональної екологічної політики.