Методи психодіагностики відчуття та сприймання

піском.
Методика проведення. Досліджуваний визначає різницю у вазі, що кладеться йому

на долоню. На кожну руку дитині можна покласти важіль від 100 до 250 г (однакова вага на обидві руки), а потім поступово збільшувати вагу на одній руці (додаючи по 5 г), поки піддослідний не скаже, що відчуває різницю у вазі (усього таких додавань — 5—25 г). Очі піддослідному пропонується заплющити.
Оцінювання результатів. Величина доданої ваги, за якої піддослідний помітив різницю, і є показником порога розрізнення відчуття тиску. Виникнення різниці у відчуттях після І додавання свідчить про високий поріг розрізнення відчуттів тиску, після II — вище середнього, III — середній, IV — нижче середнього, після V — низький поріг розрізнення відчуттів тиску.

50—60 см.
Методика проведення. Психолог підбирає для досліду одеколон зі стійким

запахом. Дитина сідає на стілець і заплющує очі. Психолог поступово підносить до носа піддослідного відкриту пляшку з одеколоном та заміряє лінійкою відстань од носа дитини до тієї відстані у просторі, де вона почула запах. Доцільно зробити 3—5 спроб.
Оцінювання результатів. Результати 3—5 спроб усереднюються та вносяться в індивідуальну картку піддослідного. Розрізнення на відстані 41—60 см свідчить про високу чутливість нюхового аналізатора, 20—40 см — середню, 1—19 см — низьку чутливість нюхового аналізатора.

ключик, гумка, ґудзик тощо).
Методика проведення. Психолог пропонує дитині заплющити очі

та простягти вперед руку долонею догори і кладе на середину долоні маленький предмет, наприклад, ключ. Досліджуваний повинен сказати, що лежить у нього на долоні. Потім предмет перекладається із середини долоні на кінцівки пальців, і знову дитина визначає, що це за предмет. Потім пропонується обмацати предмет руками та визначити назву предмета.
Оцінка результатів. Результати декількох експериментів з різними предметами записуються до індивідуальної картки.
Розпізнавання з 1 спроби свідчить про високу чутливість тактильного аналізатора, з 2 спроби — про середню чутливість, з 3 спроби - знижену чутливість, більша кількість спроб свідчить про низьку чутливість тактильного аналізатора.

Психолог виготовляє 10 невеликих дощечок, розміром 12 х 12 см

з різним покриттям (наприклад, оксамит, вельвет, фланель, хутро, шовк, наждак, груба тканина тощо). Потрібно зробити по 2 однакові дощечки з деяких матеріалів (наприклад, із шовку, оксамиту, хутра). Досліджуваний із заплющеними очима визначає на дотик, які 2 дощечки з 10 запропонованих однакові. Протягом декількох секунд дозволяється проводити долонею по дошці.
Оцінювання результатів. Результати 5 спроб записуються в індивідуальну картку: за впізнання з 1-ї спроби надається 5 балів – високий рівень, з 2-ї спроби — 4 бали – вищий від середнього, з 3-ї спроби — 3 бали - середній, з 4-ї 2 бали – нижчий від середнього , з 5-ї спроби — 1 бал – низький рівень.

одну з яких потрібно розрізати на частини.
Методика проведення. Досліджуваному пропонується

розглянути першу таблицю та підібрати з частин другої таблиці картку з відтінком позначеного психологом кольору. Пропонується зробити декілька спроб та визначити, у яку сторону йде відхилення від еталона, у сторону більшої чи меншої інтенсивності кольору.
Оцінювання результатів. Різниця між номером картки та еталона на таблиці буде показником здатності дитини до встановлення різниці у відтінках. Коефіцієнт розрізнення світлових Чим більший коефіцієнт, тим слабша здатність до розрізнення відтінків кольору: 0—1 — висока здатність; 2—3 — середня; 4—5 — слабка.

см зеленого, жовтого, червоного, синього кольору та калька такого самого

розміру, кільце з картону сірого кольору діаметром 8x4 см.
Методика проведення. Дослідження проводиться при денному освітленні. На стіл перед досліджуваним кладеться кольоровий папір (наприклад, зеленого кольору), зверху на нього сіре кільце та ще зверху кальковий папір. Пропонується уважно дивитися на кільце через кальку, поки воно не змінить свій колір. Дослід повторити з іншими кольоровими картками.
Оцінювання результатів. Нормою відчуття кольорового контрасту є бачення сірого кільця на зеленому тлі як червоного, на жовтому — як синього, на червоному — зеленого, на синьому — як жовтого. Результати записуються в індивідуальну картку.

спостережливості) та видів сприймання (зорового, слухового, сприймання часу тощо
Методика проведення.

Психолог демонструє набір геометричних фігур. Перед дитиною він ставить завдання: визначити, які фігури, позначені цифрами, відповідають за розмірами та формою фігурам, позначеним літерами.
Оцінювання результатів. Підраховується кількість правильно вибраних, схожих за розміром та формою, геометричних фігур та від цієї кількості віднімається кількість помилково вибраних фігур. Різницю треба поділити на загальну кількість фігур (16). Чим ближчий результат до 1, тим вищий рівень спостережливості: О— 0,33 — низький рівень, 0,34—0,66 — середній рівень, 0,67—1,0 — високий рівень.

заплющивши очі, нерухомо сидить на стільці. Психолог, затиснувши дві монети

між указівним та великим пальцями, на одній відстані од голови піддослідного (близько 50 см) то ліворуч, то праворуч, то знизу, то згори, то спереду, то ззаду брязкає монетами (кожен із напрямів повторюється 3—5 разів). Дитина повинна вказати напрямок, де, на її думку, знаходиться джерело звуку. Після того як досліджуваний упорався з цим завданням, йому пропонується повторити дослід у нових умовах (закриваючи одне вухо).
Оцінювання результатів. Фіксується кількість правильних відповідей та латентний (прихований) час, який потрібен, щоб визначити напрямок джерела звуку. Потім підраховується правильність локалізації кожного напрямку звуку окремо (наприклад, кількість правильно визначених напрямків звуку згори) за формулою:

С=(А/В)*100, де
А — кількість правильних відповідей за одним напрямком звуку;
В — кількість дослідів у цьому напрямку.
Наприкінці порівнюються загальні результати при бінауральному (на два вуха) та моноуральному слухові, а також результати для різних напрямків. Робляться висновки про ступінь точності локалізації джерела звуку в різних напрямках та про розташування джерела звуку, при яких помилки були більш значущими. Якщо С= 100 —високий рівень розрізнення звукових подразників, С= 80 — вище середнього, С = 60 — середній, С = 40 — нижче середнього, С — 20 — низький рівень розрізнення звукових подразників.

секундомір.
Методика проведення. Дитині пропонується роздивитися протягом 1—2 хвилин дві однакові

за сюжетом картинки та знайти 10 відмінностей. Молодший школяр повинен записати словами відмінності, які він побачив.
Оцінювання результатів. Підраховується кількість знайдених відмінностей, од них віднімаються помилково вказані відмінності. Різниця ділиться на кількість наявних відмінностей. Чим ближчий результат до 1, тим вищий рівень спостережливості: 0—0,33 — низький рівень, 0,34—0,66 — середній рівень, 0,67—1,0 — високий рівень спостережливості.

із класом таблиця повинна бути великою, щоб її можна було

повісити на дошку. Для індивідуальної роботи достатньо таблиці на аркуші паперу. Дитині пропонується розглянути таблицю з картинками протягом хвилини та записати словами, що зображено на картинках.
Оцінювання результатів. Нормальне сприймання — 7 + 2 об'єкти: 0—5 — низький рівень обсягу сприймання, 6—8 — середній, 9 та більше — високий рівень.

які сприймаються як цілісні образи (наприклад, собака), хоча в них

відсутні деякі деталі або малюнок перевантажений деталями. Спочатку показують більш прості картинки-малюнки з чітким зображенням деталей, потім дрібні малюнки, контурні, силуетні, закреслені, накладені одне на одного.
Контурний малюнок (собаки) показують поступово: один малюнок пред'являється, інші затулені аркушем паперу. Якщо піддослідний не впізнав собаку з першого малюнка, йому показують другий малюнок і так далі.
Оцінювання результатів. Залежно від патологічних розладів психіки зображення малюнків силуетних, контурних, незавершених, перекреслених або накладених оди-не на одного утруднено. Сприймання порушено у хворих із явищами психічної слабкості, астенічних станів, аментивних та аментивно-подібних синдромів.