Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912р. у селi Дякiвцi

Лiтинського району на Вiнниччинi в родинi незаможного хлiбороба.
Погано, коли

в людини все сіре: і душа, і думки, і погляд. Сірі тільки перепілки гарні.

зерно в добру землю сіє,
Не зневажає чорні суховії

І щедра, як напровесні ріка.
Благословенна праця рільника,
Що оре цілину в ясній надії,
Пшеницю від полови він одвіє,
Як жнив кінчиться радість нелегка.
Щасливий воїн, що во ім’я миру
Свою підносить бойову сокиру,
Во ім’я правди кривду тне з плеча!
Хвала тому, хто людям у приполі
Несе слова, подібні хлібу й солі,
І співи, гідні слави сіяча!
Максим Рильський

моя хороша, А на ній - моя рідня! Михайло Стельмах
«Поки людина живе —

повинна чекати чогось великого»

по закiнченнi
Вiнницького педагогiчного iнституту (1933) вчителює спочатку на

рiдному Подiллi, а потiм у школi села Лiтки на Киïвщинi. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює i як збирач народнопiсенних скарбiв; пiзнiше (пiсля Великоï Вiтчизняноï вiйни) вiн деякий час вдосконалював професiйнi навики фольклориста на посадi наукового спiвробiтника в Iнститутi фольклору та етнографiï АН УРСР.
Перша збiрка поезiй "Добрий ранок" виходить пiд редакцiєю А. Малишка 1941 року. Перебуваючи у лавах Радянськоï Армiï, М. Стельмах зустрiв Велику Вiтчизняну вiйну. У 1941р. отримав важке поранення в голову i спину. Пiсля тривалого лiкування - знову на фронтi. Списаний медкомiсiєю зi служби в артилерiйськiй частинi, працює спецiальним кореспондентом газети "За честь Батькiвщини" (Перший Украïнський фронт). Залiкувавши друге важке поранення (липень 1944р.), вiн повертається до лав захисникiв Вiтчизни i закiнчує вiйну на нiмецькiй землi. Пiд час вiйни у Воронежi та Уфi вийшли пiд редакцiєю М. Рильського двi збiрочки фронтових вiршiв Стельмаха "Провесiнь" i "За яснi зорi" (1942), в 1943р. з'явилась надрукована в Уфi книжка оповiдань "Березовий сiк" пiд редакцiєю Ю.Яновського.

великим прозовим твором. Праця над ним тривала вiсiм рокiв; частини

твору "На нашiй землi" (1949) та "Великi перелоги" (1951) створили в цiлокупностi (пiсля кiлькох "промiжних" редакцiй окремих частин) об'ємний роман-хронiку пiд назвою "Велика рiдня". Роман був удостоєний Державноï премiï Союзу РСР i започаткував серiю епiчних полотен:
1957р.
- роман "Кров людська
- не водиця", написаний до 40-рiччя Великого Жовтня;
1959р.
- роман "Хлiб i сiль", який разом з обома попереднiми епiчними творами письменника
був удостоєний Ленiнськоï премiï 1961р.;
1961р.
- роман "Правда i кривда", несподiваний своєю публiцистичною "вiдкритiстю";
1969р.
- роман "Дума про тебе". Останнiй роман
- "Чотири броди" (1979, Державна премiя УРСР iм. Т. Г. Шевченка 1980р.), як i
"Велика рiдня" i "Дума про тебе", об'єктом зображення має украïнське село
30-х рокiв i часiв Великоï Вiтчизняноï вiйни. Цей роман, який
справедливо вважають творчим заповiтом видатного письменника, складно i довго йшов до читача.

теми
- голоду 1933 року, сталiнських репресiй, атмосфери недовiри

та донощицтва, що панували в тi роки, свавiлля партiйних керiвникiв.
Поетична творчiсть М. Стельмаха зменшується: пiсля виходу збiрок "Шляхи свiтання" (1953) та "Жито сили набирається" (1954) письменник обмежується упорядкуванням двох книг вибраного
- "Поезiï" (1958) i "Мак цвiте" (1968)
- та виданням кiлькох книжечок для дiтей.
У 1957р. вийшла друком п'єса "Золота метелиця", яка поклала початок низцi драматичних творiв: "Кров людська - не водиця", 1958; "Правда i кривда", 1965; "Зачарований вiтряк", 1966; "На Iвана Купала (Дума про Морозенка)", 1966; "Кум королю", 1967; "Дума про любов", 1971. М Стельмах - знаний далеко за межами нашоï краïни романiст, поет, драматург,
повiстяр ("Над Черемошем", 1952; "Гуси-лебедi летять", 1964; "Щедрий вечiр",
1967), вчений-фольклорист.
Був удостоєний звання Героя Соцiалiстичноï Працi (1972), депутат
Верховноï Ради СРСР ряду скликань, академiк АН УРСР.

літературну кар'єру, своїх у біді не залишив. Для чотирнадцяти дітей

розкуркулених і засланих до Сибіру дяківчан облаштував щось на зразок школи-інтернату. Найняв хату, жінку, щоб за дітьми наглядала, привозив малим одяг  

 

Кохання — це такий солодкий дар, що робить людям гіркість.
М. Стельмах

і душа, і думки. А. Чехов

українського пись-менника Михайла Панасовича Стель-маха (1912-1983) в спеціально побудова-ному приміщенні.

До квітня 1991 р. музей діяв на гро-мадських засадах, а згодом - як відділ Вінницького обласного краєзнавчого музею. З 1992 р. він стає самостійним державним музеєм.
Фонди музею нараховують близько 700 предметів. Щороку музей відвідує понад 1 500 осіб.
Оскільки ініціатором створення музею виступило обласне товариство книголюбів, було запропоновано, а згодом і втілено в життя ідею культурного комплексу музею-бібліотеки. На першому поверсі розташовано сільську бібліотеку та читальний зал. Другий поверх займають шість експозиційних залів музею та мемо-ріальний робочий кабінет М. Стельмаха з ірпінської дачі.
У музейній колекції є особисті речі письменника, документи, фотографії, кіно- та відеоматеріали, сувеніри, речі хатнього вжитку родини Стельмахів, меблі та книги з особистої бібліотеки Стельмаха, різноманітні видання його творів.
Щороку у травні проводиться літературно-мистецьке свято до дня народження письменника, а також дні пам'яті Михайла і Ярослава Стельмахів. Серед учнів Літинського району проводиться конкурс на краще ви- конання дитячих творів письменника, кращих малюнків, при-свячених його творчості. Вже традиційними стали зустрічі з рідними та друзями письменника.
Відвідувачі можуть побувати на території меморіальної садиби письменника (загальною площею 0,5 га), де знаходиться батьківська хата Стельмахів, дерев'яна клуня, сад та город.

пам’ятника письменнику. Автор — відомий вінницький скульптор Анатолій Бурдейний. Планували

виготовити пам’ятник до 100-річчя Стельмаха, але...
— На жаль, — каже сільський голова, — на пам’ятник треба десь двісті тисяч гривень. Виділити такі кошти з бюджету територіальної громади нема можливості. На всі наші звернення з листами до різних структур маємо одну позитивну відповідь від обласної влади. Обіцяють виділити чверть від тої суми — буде на ремонт музею М. Стельмаха. Його збудували 1989 року, вже після смерті письменника. Відтоді жодного разу не ремонтували. П’ять років тому музей пограбували, викрали дві картини відомих художників — Сергія Шишка і Марії Примаченко. Не знайшли їх досі.
У селі збереглася також хата письменника. Це меморіальна садиба, їй надано статус філіалу музею. Утримують за кошти сільради. За словами Юрія Голованюка, з бюджету виплачують зарплату доглядачу.
— У садибі збереглися скриня і лава Стельмахів, — каже директор музею Оксана Голованюк. — Це експонати виставки етнографічного побуту, яку організували у будинку, де народився і виріс письменник. Доповнили виставку старовинними речами від жителів села. А в музеї є рукописи деяких творів, бібліотека письменника, одяг, багато фотографій, особисті речі.

Костенко
Могила Михайла Стельмаха
Бюст Михайла Стельмаха на алеї видатних земляків у

м.Вінниця