Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної

роки.
План Маршалла

роки.
Великобританія в 40-90-ті роки
Франція в 40-90-ті роки.
Європейська інтеграція.

40-90-ті роки.
Друга світова війна дезорганізувала економічне життя світу, зруйнувала економічний

потенціал, призвела до небаченої мілітаризації, розриву економічних зв’язків, порушила світову торгівлю, розладу фінансів, значному зростанню борги тощо. Ці проблеми потребували негайного розвитку.
Потрібні були значні матеріальні, фінансові засоби, наполеглива праця, щоб ліквідувати наслідки війни. Лише США примножили свій економічний потенціал. Тому вони і взяли на себе місію стати локомотивом по відновленню світовою економіки.
Закінчення Другої світової війни загрожувало економіці США. Скорочення військових замовлень загрожувало падінням виробництва, зростанням безробіття. Гостро постали проблеми конверсії – переведення економіки на мирний лад.

де у США не залишилось конкурентів.

Але Європа та Азія

були розорені тривалою війною.

Логіка підказувала, що потрібно надати цим країнам кредити та економічну допомогу, здійснити інвестиції в їх економіку, оскільки ринок капіталів в США був перенасиченим.

Однак ні приватний капітал, ні уряд не бажали ризикувати, вкладаючи кошти в економіку країн з нестабільними політичними режимами.

положення плану економічної допомоги країнам, що постраждали від війни.
Допомога

повинна була:
допомогти економіці США позбутись перенасиченості ринку товарів і капіталів,
полегшити здійснення конверсії;
забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, укріплення європейської демократії.

державам для відновлення зруйнованої економіки, модернізації індустрії і розвитку Європи

в цілому;
Усунення торговельних бар'єрів, розвиток торговельно-економічного співробітництва, і створення європейського ринку для збуту американської продукції;
Протидія поширенню впливу СРСР і соціалістичних ідей в країни Західної Європи.

країни, які одержать допомогу, втратять свою економічну самостійність і що

варто спиратись на власні сили у відбудові своїх економік.

Радянське керівництво, критикуючи план, не пропонувало нічого взамін, а, отже, зробило рішучий крок до розколу Європи і розгортання "холодної війни".

 
"Завдання полягало в тому, щоб відкрити перед Росією двері, в які – Вашингтон був впевнений – вона не зайде".

Франція, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди,

Норвегія, Португалія, Туреччина, Швейцарія, Швеція

здійснили якісний стрибок в своєму розвитку.
Розмір отриманої допомоги.
Пізніше План Маршалла

був застосований також до Японії і деяких інших країн Східної Азії.

модернізовані, сумарний рівень ВВП в 1947-1951 роках показав зростання майже

в 33%, промисловість і сільське господарство перевищили довоєнний рівень на 40 і 11 відсотків відповідно;
Європейські країни змогли розплатитися за своїми зовнішніми зобов'язаннями й уникнути економічної кризи;
Було зупинено поширення впливу СРСР і соціалістичних ідей в країни Західної Європи;
У Європі відродився і зміцнів оплот політичної стабільності - середній клас;
Західні країни навчилися працювати в атмосфері співробітництва і взаємодопомоги, що виявилось вдалим стартом для європейської інтеграції з подальшим створенням Євросоюзу;
США «створили» сильного союзника, що визначило підсумок «холодної війни» і посприяло розвалу СРСР.

млрд. доларів. Ці країни не втратили своєї незалежності і самостійності,

а навпаки, відновили свій економічний потенціал і навіть стали конкурентами США на світовому ринку.
Надання допомоги не передбачало зміну політичного і соціального розвитку держави, наприклад Югославія йшла соціалістичним шляхом розвитку.

Таким чином, План Маршалла з одного боку сприяв подоланню труднощів американської економіки, відбудові Європи, з іншого – призвів до розколу Європи на союзників і противників СРСР та США, став однією з причин “холодної війни”.

що забезпечило якісну перебудову на основі впровадження досягнень НТР.

"Холодна війна"

стимулювала розвиток воєнної промисловості.

Економічний бум 50-60-х років істотно змінив країни Заходу. Вони стали переважно індустріальними країнами.
Зростання економіки йшло за рахунок промисловості і, відповідно, зменшувалась частка сільськогосподарського виробництва. У промисловості теж відбулися вагомі зміни. Було завершено перехід до технологій масового виробництва.
Домінуючу роль починають відігравати новітні галузі виробництва: радіотехнічна, електронна, хімічна, авіаційна.

та військово-політичних блоки
НАТО ОВД

остаточно втратила "пальму першості" у міжнародних відносинах. Починається розпад найбільшої

Британської колоніальної імперії.






Після виснажливої війни Англія залишилась серед великих держав, але не могла рівнятись по силі з США та СРСР.

Під час Другої світової війни втрати на морі, від бомбардування коштували Британії ~12 млрд. $

Клемент Еттлі сформував уряд, який взявся здійснити низку реформ.
Було націоналізовано:
вугільну,

газову, металургійну галузі промисловості,
електроенергетику,
зв’язок, транспорт, Англійський банк.

Власникам підприємств сплатили компенсацію – 2,5 млрд. фунтів стерлінгів.


Згодом темпи націоналізації були знижені, лейбористам стало ясно, що держава неспроможна взяти на себе занадто багато.
 

Націоналізація зумовлена тим, що держава:
акумулювала фінансові ресурси для здійснення соціальних реформ;
створювала надійну інфраструктуру, транспортні системи, єдину електромережу,
підтримувала нерентабельні але стратегічно необхідні для економіки держави галузей.

Було проголошено курс на змішану економіку.

системи охорони здоров’я;
розширення житлового будівництва.
союз з США;
опір радянській

загрозі;
В1947 р. Англія надала незалежність Індії, Палестині та Йорданії;
в 1949 р. Англія стала членом НАТО.

Зовнішня політика лейбористів

чолі з Маргарет Тетчер.
Новий уряд енергійно вдався до заходів,

які, на думку М. Тетчер, повинні були дати оздоровлення англійській економіці та фінансам.

Політика уряду отримала назву «Тетчеризм».

англо-ірландська угода про Ольстер, згідно з якою Ірландія отримувала право

брати участь в управлінні Північчю.

 

займали однозначну позицію атлантичної солідарності;
з загостренням міжнародної напруги в 1979 р. Великобританія приєдналась до жорстких антирадянських заходів.
рішуче відстоювали інтереси Великобританії в ЄЕС.
конфлікт з Аргентиною навколо Фолклендських островів (1982 р.).

Зовнішня політика консерваторів:

інтеграції. Прагне обмежити вплив США в регіоні. Серйозні розбіжності між

США і Францією спалахнули щодо війни з Іраком.

Франція виступає за розширення ЄС і НАТО за рахунок східноєвропейських країн і продовжує відігравати вирішальну роль в регіонах традиційного впливу. Французькі збройні контингенти відіграють значну роль у миротворчих операціях ООН.

світською, демократичною і соціальною республікою». У країні вводилось загальне виборче

право й рівноправність чоловіків і жінок.

До звичайних політичних прав були додані: права на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту.

У конституції передбачалась можливість націоналізації, усуспільнення власності, якщо вона набувала «рис національної суспільної служби або фактичної монополії».

Урівнювались у правах громадяни Франції і колоній. «Французька імперія» стала «Французьким союзом». Франція зобов`язувалась уникати «всілякої системи колонізації», обіцяла «не вести війн з метою завоювання і ніколи не застосовувати свої збройні сили проти слободи будь-якого народу».

Франція почала змінюватися по ряду напрямків:

парламент. У вересні на референдумі французи схвалили нову конституцію.

Зовнішня політика IV республіки

5 липня 1962 р. Алжир став незалежною державою;
створювалось так звана Французька співдружність;
Надання незалежності ряду колоній:
підпорядкована США і логіці «холодної війни».
Франція була членом НАТО
вела активні колоніальні війни (Індокитай, Північна Африка, Мадагаскар), намагаючись втримати залишки своєї колоніальної імперії.

Згідно нової конституції було:
розширено права президента, який обирався на 7 років;
президент одержав право видавати ордонанси, які мають силу закону, призначати прем’єр-міністра та інших посадових осіб, розпускати національні збори;
впроваджено нову виборчу систему;
змінений адміністративно-територіальний поділ країни;
колонії перетворювались у заморські департаменти.

курс на:
вироблення самостійної зовнішньої політики,
створення сильної Франції і Європи,

як противаги США.
В знак протесту проти війни у В’єтнамі, Франція вийшла із структури НАТО. незалежність була надана всім французьким колоніям.
У 1966 р. де Голль відвідав СРСР, встановив нормальні відносини між двома країнами.

У лютому 1960 р. Франція здійснила випробування ядерної зброї, приєднавшись до "ядерного клубу" США, СРСР, Великобританії, створила національні ядерні сили, що включають стратегічні ракети, бомбардувальники, підводні човни.

Саме тоді міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити

спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн.

Європейській Союз утворився в результаті послідовного розвитку процесу інтеграції країн Західної Європи, яка пройшла у своєму розвитку декілька етапів.

18 квітня 1951 року “план Шумана” було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС). До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція (“європейська шістка”, яка в подальшому стала “локомотивом” європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.

23 березня 1957 року у м. Рим відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)

ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство. Причому Європейське Співтовариство є серцевиною

та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить “наднаціональний феномен”;
«друга колона» – спільна зовнішня та безпекова політика;
«третя колона» – співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.

Він визначив так званні “три колони” Європейського Союзу:

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз.

Прийняття Маастрихтського договору означало курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу (п’ятий - найвищий рівень економічної інтеграції).

Суд Європейських Співтовариств
Європейська Рада
У грудні 2007 глави держав і урядів

ЄС року підписали Лісабонський договір про реформу Європейського Союзу.

1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС – Євро

Тепер в ЄС є свій президент та міністра закордонних справ та представник ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики