Поточний контроль

складу ґрунту розрахунковим методом.

Склад повітря в порах грунту відрізняється від атмосферного:

N2 О2 СО2
атмосфери 78 % 21 % 0,03 %
в порах грунту <78 % <21 % до 10 %
Збільшений вміст вуглекислого газу внаслідок біохімічних процесів поглинання О2 та N2 і виділення СО2, які відбуваються в грунті.
Газ в грунті з'явився:
як залишок повітря, яке знаходилось в порах до їх заповнення водою;
в результаті виділення з води ( в якій був розчинений ) при зниженні тиску;
в результаті хімічних реакцій.
Газ може знаходитися в грунті в трьох видах: вільному, защемленому і адсорбованому.

він знаходиться в грунті при ступені зволоження Sr < 0,5.
Защемлений

газ знаходиться в грунті При 0,9 < Sr <1 і впливає на :
збільшення стискуваності води ( може підвищити на порядок );
тривалість осадки насипу на глиняних грунтах;
зменшення водопроникності грунту.
Защемлений газ важко видаляється: навіть під тиском 200 МПа ( це приблизно міцність чавуну ) в глині залишається 4 % повітря по об’єму.

між ними.
Зв'язок газу з поверхнею частинок слабка і при

зволоженні він витісняється водою.

з окремих частинок. Розміри найбільших та найменших частинок грунту відрізняються

на 8 порядків: від 102 мм до 10-6 мм ( як розміри планети Земля від футбольного м'яча ).
Різні умови вивітрювання вихідної гірської породи, переносу і осадження продуктів її руйнування зумовлюють наявність у грунті частинок різних видів. Ці частинки відрізняються розміром, формою і мінеральним складом. Прийнято розрізняти такі частинки грунту:

однаковий з нею мінеральний склад, в якому переважають кварц, польовий

шпат, слюда, рогова обманка.
За формою валунні, галечникові і гравійні частинки – обкатані уламки, а брилеві, щебеневі, жерствяні – не окатані, вони мають форму неправильного многогранника з кутами і ребрами.
Піщані і пилуваті частинки – округлі або кутасті зерна, що є уламками мінералів, наприклад, кварц. Крупні піщинки полімінеральні: крім кварцу, вони містять переважно польовий шпат і слюду. Піщані частинки менші 0,5 мм і пилуваті частинки здебільшого складаються із найбільш хімічно стійкого мінералу – кварцу, тому вони в воді не набухають.

поведінку грунту: питома поверхня частинок – це площа поверхні віднесена,

до одиниці маси.

Чим менше R, тим більше Sn і тим більше роль процесів, що відбуваються на цій поверхні.

мм. За формою являють собою пластинки, довжина і ширина яких

в 10-100 разів перевищують товщину.
В зв'язку з цим під розміром глинистих частинок домовились розуміти діаметр умовної кулі, падаючої в воді з швидкістю цієї частинки. Глинисті частинки мають питому поверхню Sn = 104 – 105см2/г. По цій поверхні відбуваються інтенсивні процеси хімічного вивітрювання, які обумовили створення вторинних мінералів: каолініт, монтморилоніт, гідрослюди (глинисті мінерали).

і слюди, в кислому середовищі поблизу денної поверхні. Безбарвні або

білі пластинки. Не набухає .

основному середовищі. Жовтуваті і зеленуваті пластинки. Шари кристалічної решітки розсовуються

і між ними розміщується вода. Тому в воді набухає, об’єм збільшується на порядок.

зелені і бурі пластинки. Трьохшаровий мінерал, але шари зв’язані сильніше,

ніж у монтморилоніту. За своїми властивостями займає проміжне місце між каолінітом і монтморилонітом.

каолінітова, монтморилонітова, гідрослюдиста.
За розповсюдженням перше місце займають гідрослюдисті (їх

приблизно 60%); друге місце – монтморилонітові; третє – каолінітові.

негативний електричний заряд, тому вони інтенсивно взаємодіють з водою, тому

глинисті частинки придають грунту здатність до набухання, усадки, зв’язаність, липкість, пластичність. Водночас піщані – електронейтральні, не інтенсивно взаємодіють з водою, і не набухають та не мають зв’язності.

масову долю частинок різної крупності в абсолютно сухому грунті.
Незалежно від

походження і мінерального складу окремі частинки грунту об’єднуються за розмірами у певні групи, які називаються – фракціями.
Приклади: гравійна фракція 10-2 мм; піщана – 2-0,05 мм; пилувата – 0,05-0,001 мм; глиниста – менша 0,001 мм.

в значній мірі залежать властивості грунту. Тому зерновий склад являється

важливою класифікаційною ознакою грунту.

грунту для грунтів, які відносяться до підгрупи крупноуламкових і піщаних,

а для грунтів підгрупи пилувато-глинистих – додатковою.

більше 50% ( за масою) частинок крупніше 2 мм.






Назви

грунтів в дужках відповідають перевагам не окатаних частинок. Наприклад, якщо до складу грунту входить 55% частинок 10-2 мм, з них 35% не окатаних, то це жорства.

менше 50% частинок крупніше 2 мм і не мають пластичності.

крупніші за 200 мм; потім крупніші за 10 мм, тощо.

Назви грунту приймаються за першою задовільняючою ознакою.

2 мм – 5+5=10% (гравелистий пісок)
крупніше 0,5 мм – 5+5+10+10=30%

(не крупний пісок)
крупніше 0,25мм – 5+5+10+10+30=60% >50% – отже це пісок середньої крупності.

піщаних, то добавляється слово "пилувата". Ця класифікація орієнтовна,

тому що важливо не тільки вміст частинок глинистої фракції, але і властивості глинистих частинок, тому що вони впливають в значній мірі на властивості грунту. Навіть при 26 % глинистих частинок (за масою), грунт вже відноситься до глини.