Протилепрозні засоби

спричинена мікобактеріями лепри. Перебігає з переважним ураженням шкіри, периферійної нервової

системи, іноді переднього відрізку ока, верхніх дихальних шляхів вище гортані, яєчок, а також кисті та стопи.
Потрапивши в організм людини, бактерії лепри проникають у нервові закінчення,а звідти-в лімфатичні і кровоносні капіляри,не викликають видимих ознак у місці ураження. У більшості випадків збудник гине і елімінується; хвороба може протікати латентно,не проявляючись протягом усього життя.
Для лепри характерні тривалий (у середньому від 3 до 7 років, а іноді - до 20 років і більше) безсимптомний інкубаційний період, не менш тривалий латентний період, неспецифічність і необов'язковість продромальних ознак (нездужання, слабкість, сонливість, парестезії, відчуття мерзлякуватості). Тому діагностика цієї хвороби на ранньому етапі практично нереальна.

покриву до симптомів периферичної вегетативної недостатності і рефлекторно-судинних розладів (мармуровість

шкіри, ціаноз, пастозність кистей і стоп, порушення потовиділення). Через це хворобу нерідко називають "великим імітатором", диференціювати яку необхідно з широким колом дерматозів.
Підступність лепри проявляється і в тому, що наявні вже шкірні прояви, навіть масивні і довгостроково існуючі, не створюють у людини суб'єктивного відчуття хвороби (не болять, не чешуться, відсутня температура). Труднощі в постановці правильного діагнозу і, як наслідок, пізніше початок лікування призводить до неминучої інвалідності хворих, у яких розвивалися важкі неврити, паралічі, важкі ураження слизових оболонок носоглотки (аж до перфорації носової перегородки і твердого піднебіння), ока та внутрішніх органів.
.

завжди є смертельна. Лише близько 10 % осіб, що піддається

небезпеці зараження, дійсно занедужують нею. Більшість же людей має необхідний рівень імунологічного захисту від збудника.
В основному зараження відбувається через тривалий прямий шкірний контакт, рідше — при вдиханні бактерій, що попадають у повітря з порожнини носа або рота хворого. Є версії, що до лепри клінічно сприйнятливі тільки 30 % людей і що саме захворювання носить генетично обумовлений характер

та тканин (шкіра, слизові, лімфатичні вузли, нервові стовбури, внутрішні органи).
Шкірні

прояви відмічаються в зоні обличчя, верхніх та нижніх кінцівок (частіше на внутрішній поверхні). Процес починається з появи плямистих висипань червоно-бурого кольору, пізніше з жовтуватим відтінком, які потім перетворюються у бугристі вузли
Характерним для лепри є випадіння зовнішньої третини брів. Висипання (лепроми), розташовуючись на обличчі, сильно спотворюють хворого, надаючи вигляд «лев'ячої морди». Часто першими симптомами хвороби є закладеність носа, носові кровотечі, утруднене дихання. Можлива повна непрохідність носових шляхів, ларингіт, охриплість. Для пізніх стадій захворювання характерні гіпостезія периферичних відділів кінцівок.
Туберкулоїдний тип — процес, який протікає відносно доброякісно, при ньому уражуються переважно шкіра та нервові закінчення. На шкірі виникають плямисті елементи. Центральна частина атрофується та западає. У межах цього вогнища шкіра позбавлена чутливості, відсутні потові залози та волосяні фолікули. Поблизу плями зазвичай пальпуються потовщені нерви, які іннервують уражені ділянки. Ураження нервів призводить до атрофії м'язів; особливо страждають м'язи кисті.
Недиференційований тип займає проміжне положення між лепроматозним та туберкулоїдним типом лепри та може переходити в один з них. Характеризується переважним ураженням шкіри та нервової системи. Для нього характерна переважно неврологічна симптоматика з симетричним ураженням ліктьових, великих вушних, малогомілкових та ін. нервів, які потовщені та викликають болісні відчуття. Порушення чутливості, можливі рухові та трофічні розлади (облисіння, атрофія нігтьових пластинок тощо).

сульфонів, завдяки яким це захворювання перестало вважатися смертельним. Основним протилепрозних

препаратом є дапсон (Dapsone), який призначається в комбінації з рифампіцином і лампреном. Ця терапія дозволила широко застосовувати амбулаторні методи лікування хворих на лепру.
Лікування лепри, як і інших інфекційних захворювань, повинно бути комп­лексним, із застосуванням антибактеріальних, стимулюючих і загальзміцнювальних засобів, фізіотерапевтичних методів при повноцінному і різноманітному харчуванні. У комплексі лікувальних заходів передбачена терапія ускладнень лепрозного процесу і супровідних захворювань.
При виборі того чи іншого препарату і визначенні його дози враховують тип, стадію і характер лепрозного процесу, вагу, вік хворого, загальний стан, реак­тивність організму і наявність супутніх захворювань. Строго індивідуальний підхід гарантує більш високий терапевтичний результат

.

цимедон,сульфадрон), димоцифон, діуцифон.
2.Антибіотики:
а) група рифаміцину: рифампіцин;
в)макроліди:

кларитроміцин;
с)тетрацикліни: міноциклін.
3.Фторхінолони: офлоксацин (таривід).
4.Протитуберкульозні синтетичні засоби: етіонамід, протіонамід, тіоцетазон.
5.Похідні феназину: клофазимін (лампрен).

у воді, важко розчинний в етанолі.
Фармакологічна дія - антибактеріальна, протилепрозна. Є

антагоністом ПАБК і порушує синтез фолатів у мікробних клітинах. Чинить антибактеріальну (бактеріо-статичну) дію відносно мікобактерій лепри (протилепрозна дія) і туберкульозу. Приду-шує розвиток герпетиформного дерматиту. Повільно всмоктується із ЖКТ (період напіввиведення — 1,1 год), оптимальним для всмоктування є кисле середовище. Біодоступність становить 70–80 % (у хворих з важкою формою лепри може бути нижче) %.

Добре розподіляється у всіх рідинах організму, виявляється також у печінці, м'язах, бруньках і шкірі. Концентрація в слині відповідає концентрації в плазмі крові. Проходить через плаценту, проникає в грудне молоко. Виводиться із сечею (70–85%) у незміненому виді шляхом активної канальцевої секреції (5–15%) і у вигляді водорозчинних метаболітів і з жовчю (піддається ентерогепатичній циркуляції й може зберігатися в плазмі протягом декількох тижнів після скасування) екстрагується повільно, тому постійний рівень у крові досягається при прийомі звичайної дози.
Протипокази: гіперчутливість, у т.ч. до сульфаніламідів, порушення функції печінки, важка анемія. На час лікування варто припинити грудне вигодовування .
Побічні дії: гемолітична анемія (біль у спині, ногах, області шлунка, втрата апетиту, блідість шкірних покривів, незвичайна утома або слабість, підвищення температури тіла), патологічні зміни крові (підвищена температура тіла, біль у горлі, незвичайні кровотечі й крововиливи й ін.), порушення психіки, у т.ч. зміна настрою, периферичний неврит (відчуття оніміння, поколювання, печіння, біль або слабість у руках і ногах), шкірна висипка.
Взаємодія:Несумісний з барбітуратами. Рифампіцін знижує рівень дапсона в 7-10 разів за рахунок стимуляції активності мікросомальних ферментів печінки

воді, важко розчинний у формаміді, мало розчинний в етиловому спирті,

розчинний в этилацетаті й метиловому спирті.
Фармакологічна дія-антибактеріальна ши-рокого спектра, бактерицидна, проти-туберкульозна, протилепрозна. Порушує синтез РНК у бактеріальній клітині: зв'язується з бета- субодиницею ДНК-днк-залежної РНК-полімерази,перешкоджаючи її приєднанню до ДНК, і інгібує транскрипцію РНК. Швидко й повно всмоктується із ЖКТ; прийом їжі, особливо багатої жирами, зменшує абсорбцію (на 30%). Після всмоктування швидко виділяється з жовчю, піддається кишечно-печінковій рециркуляції. Біодоступність зменшується при тривалому лікуванні. Зв'язування з білками плазми — 84–91%. Добре проникає усередину клітин. Метаболізується в печінці до фарма-кологічно активного 25-О-деацетил-рифампіцину й неактивних метаболітів.

Протипокази:гіперчутливість, у т.ч. до іншим ЛЗ групи рифампіцину, при порушенні функцій печінки й бруньок, інфекційний гепатит, жовтяниця. Вік до 1 року, алкоголізм (ризик гепатотоксичності). Протипоказано в I триместрі вагітності. В II й III триместрах можливо тільки за строгими показниками, після зіставлення передбачуваної користі для матері й потенційного ризику для плода.
Побічні дії :головний біль, порушення зору, атаксія, дезорієнтація, кровотеча, гостра гемолітична анемія, нудота, блювота, порушення травлення, біль у животі, діарея, нефрит, гостра брунькова недостатність, порушення менструального циклу, шкірна висипка, сверблячка, кропивниця, лихоманка.
Взаємодія:Зменшує активність непрямих антикоагулянтів, кортикостероїдів, перо-ральних гіпоглікемічних засобів, препаратів наперстянки, антиаритмічних засобів, протилепрозних засобів, дапсона,метадона.

Абсорб-ція — швидка. Їжа сповільнює усмоктування, істотно не впливаю-чи на біодоступність.

Після прийому всередину 20% від прийнятої дози швидко гідролізує в печінці. Виділяється бруньками й з кало-вими масами (20–30% — у незмі-неній формі, інше — у вигляді метаболітів). При однократному прийомі 250 й 1200 мг бруньками виділяється 37,9 й 46%, з каловими масами — 40,2 й 29,1% відповідно.

Протипокази:гіперчутливість, порфирія, вагітність (I триместр), період грудного вигодовування..З обережністю — брунькова й/або печінкова недостатність.
Побічні дії: головний біль, за-паморочення, тривожність, страх, безсоння, «кошмарні» сновидіння, нудота, блювота, діарея, стоматит, жовтяниця, шум у вухах, зміна смаку в одиничних випадках — втрата слуху, що проходить після скасування препарату, : шкірна висипка, сверблячка.
Взаємодія:не допускається одно-часне застосування із цизапридом, пімозидом, терфенадином.

бактерії. Ефективний відносно мікроорганізмів, стійких до більшості антибіотиків і сульфаніламідів.

Чинить бактерицидну дію. Ефективний при прийомі всередину. Швидко й майже повністю (понад 95%) всмоктується зі шлунково-кишкового тракту, надходить у високій концентрації в органи й тканини, а також у мокротиння, слину, жовч, шкіру, тканину й секрет передміхурової залози. Пік концентрації в плазмі крові спостерігається через 30-60 хв; період напіввиведення близько 6-7 год. Препарат практично не метаболізується (не змінюється); 75-90% виводиться із сечею, причому навіть після однократного прийому препарат виявляється в сечі протягом 20-24 год. Застосовують офлоксацин при інфекціях дихальних шляхів, вуха, горла, носа, шкіри, м'яких тканин, остеомієліті (запаленні кісткового мозку й прилягаючої кісткової тканини), інфекційних захворюваннях органів черевної порожнини, бруньок, сечовивідних шляхів, простатиті (запаленні передміхурової залози), інфекційних гінекологічних захворюваннях, гонореї. Є дані про активність офлоксацину відносно мікобактерій туберкульозу й доцільності його застосування в комплексній терапії туберкульозу.
Побічні дії: Препарат звичайно добре переноситься. В окремих випадках спостерігаються алергійні реакції (шкірна сверблячка, сип); можливий розвиток набряку голосових зв'язок; анорексія (відсутність апетиту), біль у животі, нудота, блювота, понос; порушення сну, головний біль
Протипоказання: Підвищена чутливість до хінолінів, епілепсія. Не можна призначати препарат вагітним, жінкам, що годують, дітям і підліткам з незавершеним формуванням кістяка (до 15 років). Не слід приймати офлоксацин одночасно з антацидними (снижуючими кислотність шлунка) засобами (у тому числі з лужними водами) щоб уникнути зниження ефективності.

годування грудьми. Важкі захворювання ЖКТ, цукровий діабет.
Побічні дії : нудота,блювота,діарея,зниження

апетиту,біль у животі,порушення функції печінки, гепатит, тромбоцитопенія, анемія, головний біль, брунькова недостатність,дерматит.
Взаємодія: ізоніазид, фтивазид, ПАСК, стрептоміцин й інші протитуберкульозні засоби підвищують терапевтичний ефект і зменшують можливість появи резистентних форм мікобактерій туберкульозу. З етіонамідом і протіонамідом відзначається перехресна стійкість. При лікуванні лепри не комбінують із дапсоном.

Ясно-жовтий мілкокристалічний порошок гіркого смаку. Майже не розчинний у воді, важко розчинний в етанолі.
Фармакологічна дія:протитуберкульозний. Активний відносно мікобактерій туберкульозу й збудника лепри. Бактеріостатична дія обумовлена здатністю утворювати комплексні солі з міддю. У малих дозах підсилює фагоцитоз. Ефективний при стійкості мікобактерій тубе- ркульозу до основних протитубер- кульозних препаратів. Резистентні-сть мікобактерій туберкульозу роз-вивається відносно повільно. Добре всмоктується із ЖКТ. Частково інактивується в печінці. Виділяється з організму протягом першої доби. Т1/2 — 13 год. Приблизно 1/3 виводиться бруньками в незміненому вигляді, інша частина метаболізується.

так і після багаторазового прийому клофазиміну період його напіввиведення становить у здорових

пацієнтів 8–11 діб. Після тривалої терапії клофазимін у великій кількості виявляють у підшкірній жировій клітковині, лімфатичних вузлах, жовчі й у жовчному міхурі, а також у наднирниках, селезінці, тонкій кишці, печінці, м'язовій тканині, костях, шкірі. Клофазимін виводиться головним чином з калом. Кількість клофазиміна, виведене з калом протягом  3 діб, становить у середньому 35% . Клофазимін у комбінації з дапсоном і рифампіцином застосовують для лікування полібацилярних форм лепри, у тому числі лепроматозного типу.
Побічні ефекти: шкіра й ділянки лепроматозних змін набувають червонувате або темно-коричневе забарвлення на незахищених від світла ділянках, особливо в пацієнтів із блідою шкірою. Відзначають також зміна кольору волосся, конь’юнктивіти, роговиці, слізної рідини, поту, мокротиння, сечі й калу. Пізніше їхнє первісне фарбування відновлюється, хоча колір шкіри часто залишається зміненим до кінця лікування. Можливі сухість шкіри, сверблячка, фотосенсибілізація, вугрова висип й неспецифічні висипання, нудота, блювота, біль у шлунку, діарея, анорексія, зменшення маси тіла.Якщо можливо, не слід застосовувати клофазимін у пацієнтів з лепрою, у яких відзначають біль у животі й діарею, а також при порушенні функції печінки й бруньок.

Фармакологічна дія:Протилепрозойний препарат. Гнітить ріст мікобактерій лепри (бактерій, що викликають лепру). Активний відносно збудників, резистентних (стійких) до інших препаратів. Має також протиза- пальні властивості й може бути використаний для лікування лепрозних реакцій, що спосте-рігаються при лікуванні іншими засобами; у цьому випадку можливе зменшення дози глюко- кортикоїдів (гормонів кори надни- рників або їхніх синтетичних аналогів), аж до повного їхнього скасування. Всмоктування клофази- міну відбувається досить повільно. Після прийому всередину абсор- бується 45–62% клофазиміну. Його максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 8–12 год. після однократного прийому всередину.

все потрібно дотримуватись індивідуальної гігієни,старатись уникати контакту з хворими,оскільки основними

шляхами передачі захворювання є тісний шкірний контакт і повітряно-крапельний спосіб зараження. Завдяки розвитку медицини,захворювання перестало бути таким небезпечним і викливати панічний страх у людей. При ранньому його виявлення можна знешкодити збудника лепри і уникнути каліцтва. На даний час найефективнішим протилепрозним препаратом є Дапсон, який призначається в комбінації з рифампіцином і лампреном. Лікування лепри, як і інших інфекційних захворювань, повинно бути комп­лексним, із застосуванням антибактеріальних, стимулюючих і загальзміцнювальних засобів, фізіотерапевтичних методів при повноцінному і різноманітному харчуванні. У комплексі лікувальних заходів передбачена терапія ускладнень лепрозного процесу і супровідних захворювань. При виборі того чи іншого препарату і визначенні його дози враховують тип, стадію і характер лепрозного процесу, вагу, вік хворого, загальний стан, реак­тивність організму і наявність супутніх захворювань. Строго індивідуальний підхід гарантує більш високий терапевтичний результат.