Регулювання і розв’язання конфліктів

вид діяльності суб’єкта управління, спрямований на послаблення й обмеження конфлікту,

забезпечення його розвитку у бік розв’язання.

Послідовність етапів регулювання конфліктів:

I етап. Визнання реальності конфлікту сторонами-конфлік­терами.
II етап. Легитимізація конфлікту, тобто досягнення угоди між сторонами-конфліктерами щодо визнання й дотримання встановлених норм і правил конфліктної взаємодії.
III етап. Інституалізація конфлікту, тобто створення відповід­них органів, робочих груп із регулювання конфліктної взаємодії.

провокацію конфлікту.

Стимулювання доцільне стосовно конструктивних конфліктів.

Засоби стимулювання конфліктів: винесення

проблемного пи­тання для публічного обговорення (на зборах, нараді, семінарі); критика конфліктної ситуації; виступ із критичним матеріалом у засобах масової інформації та т. ін.

У разі стимулювання конфлікту керівник повинен бути готовий до конструктивного управління ним.

протидії і розв’язання проблеми, що призвела до зіткнення.

Необхідними умовами

для розв’язання конфлікту є:
достатня зрілість конфлікту — усвідомлення протиборчими сторонами об’єктивно існуючих між ними суперечностей, розбіжностей і протидій, що вимагають оперативного втручання для їхнього налагодження;
потреба кожного з учасників конфлікту в тому, щоб на взаємоприйнятній основі перебороти суперечність, що виникла;
індивідуальний чи спільний пошук і використання доступних сторонам методів, правил, способів розв’язання конфлікту для усунення його причин.

прийоми поведінки.

сукупність прийомів, вербальних і невербальних елементів спілкування, які суб’єкт використовує

для відображення особистих думок, інтересів та для реалізації певних дій в період конфліктного протиборства .

опонентів на розв’язання конфлікту з урахуванням стилів їхньої поведінки на

завершальному етапі протистояння.

Виділяють п’ять основнихстратегій (за К. Томасом):

комплексу дій-операцій, що включає аналіз й оцінку ситуації, вибір способу

втручання, формування раціонального плану дій, своєчасну реалізацію управлінських впливів керівника та оцінку їх ефективності.

Розв’язання конфлікту являє собою багатоступеневу процедуру, що складається з алгоритму конкретних дій, який визначає послідовність наступних етапів:

аналізу й оцінювання ситуації;
вибору способу розв’язання конфлікту;
формування плану розв’язання конфлікту;
реалізації плану розв’язання конфлікту;
оцінювання ефективності дій.

інструментів - методів розв’язання та способів усунення суперечностей через заходи

оперативного втручання у процес конфліктної взаємодії

прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнят­них рішень для сторін-конфліктерів.

Застосування переговорів для

розв’язання конфлікту можливе за певних умов:
існування взаємозалежності сторін, що беруть участь у конфлікті;
відсутності значного розходження в силі суб’єктів конфлікту;
відповідності стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів;
участь у переговорах сторін, які реально можуть приймати рішення в ситуації, що склалася.

в примусовому нав’язуванні одній зі сторін свого рішення. Використання силового

втручання свідчить про більш високий рівень готовності до розв’язання конфлікту, принаймні, однієї зі сторін
Силове втручання є продовженням застосування стратегії суперництва. Таким способом сильна сторона досягає своїх цілей, домагається від опонента відмови від первісних вимог. Сторона, що поступилася, задовольняє вимоги опонента або ж вибачається за недоліки в діяльності чи в поведінці.
Для використання цієї тактики існують певні передумови, що сприяють її успіху:

примусових, силових методів впливу за обмеженого залучення виховних засобів;
застосування твердого,

наказового стилю спілкування, розрахованого на беззаперечне підпорядкування однієї сторони конфлікту іншій;
використання з метою забезпечення успіху силової тактики механізму конкуренції (в основі якого метод «розділяй і пануй»).