США в 1945-1960 pp

внутрішньополітичної реакції.
Масовий негритянський рух в 60-х рр.

зробили великий внесок у розгром фашизму в роки Другої світової

війни. Людські втрати країни нараховували понад 300 тис. убитими і 800 тис. пораненими, полоненими та зниклими безвісти.

єдиною країною, чия економіка вийшла з війни значно зміцнілою. За

роки війни національний дохід країни подвоївся. Суперники США або тимчасово вибули з конкурентної боротьби (Німеччина, Японія), або потрапили у фінансово-економічну залежність від США (Велика Британія, Франція). США скористалися цим, щоб заволодіти новими ринками, збільшити експорт товарів і капіталів.

свою історію рівня військової могутності. Військово-морські та військово-повітряні сили базувалися

в найважливіших стратегічних пунктах. Наприкінці війни збройні сили країни нараховували 12 млн. осіб. США аж до 1949 р. монопольно володіли ядерною зброєю.

країни визначала політика ізоляціонізму, то з посиленням економічної та військової

могутності відбулася його кардинальна зміна в бік опори на військову силу, прагнення підсилити свій вплив на хід подій у всіх країнах світу. Оптимальною, на погляд правлячих кіл США, формою устрою післявоєнного світу був би «світ по-американськи» - «Рах Americana».

союзу західних країн; протидія поширенню комунізму; посилення позицій США в

усьому світі.
25 червня 1947 р. Конгрес прийняв закон «Про національну безпеку», що вперше в американській історії вводив посаду міністра оборони. Крім того, були створені Національна рада безпеки і Центральне розвідувальне управління (ЦРУ).

в Москві, на початку 1946 р. була запропонована «доктрина стримування».

Вона передбачала оборону всього західного світу від «можливого проникнення комунізму».

Джон Кеннан

Туреччині та Греції, була спрямована «доктрина Трумена», з якою президент

США виступив у березні 1947 р. на об'єднаному засіданні обох палат Конгресу США.

Гаррі Трумен, президент США в 1945-1953 рр.

ході якого була надана економічна допомога 17 країнам Європи. З

іншого боку, зростання міжнародного впливу США в роки «холодної війни» сприяло подальшій конфронтації та гонці озброєнь у світі.

Джордж Маршалл - державний секретар (1947—1949) і міністр оборони США (1950—1951),

зростання впливу Республіканської партії. Смерть президента Ф. Рузвельта, 2 квітня

1945 р. обернулася для демократів утратою ряду позицій у країні, американські виборці виступили проти військової регламентації й обмежень денного часу, що зберігалися. На проміжних виборах 1946 р. республіканці отримали більшість в обох палатах Конгресу.

про адаптацію до мирного життя демобілізованих військовослужбовців і прийняв закон,

названий «Солдатським біллем про права». Колишні солдати й офіцери отримали суттєві пільги в сфері освіти, в одержанні кредитів для відкриття свого бізнесу.

8 млн. чоловік), серйозними соціальними конфліктами, адміністрація Трумена розробила систему

заходів, що одержала голосну назву «справедливий курс» (за аналогією й одночасно на відміну від «нового курсу» Рузвельта).

Трумена Конгресу у вересні 1945 р. і включала в себе

програму з 25 пунктів, надавалося забезпеченню повної зайнятості, що знайшло своє відображення в законі «Про зайнятість» (1946 р.). Намічалися заходи для запобігання інфляції та різкому збільшенню вартості життя.

не вдалося уникнути зниження доходів більшості американців. Спостерігалося зростання безробіття

і підвищення цін. Якщо під час війни страйки були заборонені, то в післявоєнний час вони знову відновилися, Вплив профспілок, що нараховували у своїх лавах понад 15 млн. чоловік, ставав усе значнішим. Адміністрація Трумена прагнула вберегти країну від хаосу страйкового руху і прийняла ряд важливих законів.

Республіканці, які мали більшість у Конгресі, поспішили скористатися перевагою та

ініціювали прийняття в 1947 р. закону «Про відносини робітників і підприємців», розробленого сенаторами Тафтом і Хартлі, що істотно урізав право робітників на страйки. Також заборонялися страйки державних службовців і страйки солідарності. Запроваджувалася система примусового арбітражу в особливо небезпечних трудових конфліктах.

в обраний главою держави.
На хвилях «холодної війни», конфронтації з СРСР,

загострення внутрішніх проблем в американському суспільстві почали поширюватися антикомуністичні настрої, шпіономанія і заклики до боротьби проти так званих «підривних елементів». 9 лютого 1950 р. маловідомий сенатор від штату Вісконсін Дж. Мак-Карті, розмахуючи аркушем паперу, заявив на мітингу в м. Уілінг: “Я тримаю в руках список з 205 осіб, які відомі державному секретарю як члени компартії і які, однак, продовжують працювати і формувати політику держдепартаменту».

країні почалися масові перевірки на «лояльність», у ході яких грубо

порушувалися громадянські права американців.

внутрішню безпеку». Відповідно до нього засновувалося Управління з контролю за

підривною діяльністю. Пильному контролю, переслідуванням і шантажу піддавалися не тільки ліві організації, а й державні службовці, солдати й офіцери, діячі науки і культури.

і видатний кіноактор і кінорежисер Ч. Чаплін. Таким чином, влада

США, борючись із досить незначним проявом комунізму в країні, почала застосовувати в цій боротьбі методи свого ідеологічного супротивника