СТИЛІСТИЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.

ЛІНГВІСТИЧНА СУТНІСТЬ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ МОВЛЕННЯ. ДОКУМЕНТ ЯК ОСНОВНИЙ РІЗНОВИД ОДС
Підготувала:

доцент кафедри
соціально-гуманітарних дисциплін
Н.В. Руколянська

документів та вимоги до них. 2. Класифікація документів. 3. Реквізити як

обов’язкові елементи документа.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Основні властивості документів та вимоги до них.

паперах. Документ – основна форма існування ділового тексту (від лат.

doceo – “пояснює, викладає справу”, documentum – “зразок”, “взірець”, “доказ”).

Поява цього слова в українській мові пов’язана з діяльністю російського царя Петра І в кінці XVII – на поч. XVIII ст., котрий віддавав перевагу всьому іноземному, запозиченому. Це слово спочатку позначало папери, які підтверджували чиїсь права, законність володіння чимось, законність певних дій – тобто мали юридичну силу, значення. Воно витіснило з ужитку наявні українські – грамота, лист, листовне письмо – на позначення таких же реалій.

та або інша інформація, призначений для передачі її у часі

й просторі (фотоплівка, диск, дискета тощо);
2) діловий папір, що підтверджує будь-який факт або право на щось; у праві – складений відповідно до закону акт, що посвідчує факти, які мають юридичне значення (диплом про освіту, заповіт тощо);
3) офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка).

вузькому значенні:
У широкому значенні документ – це засіб фіксації (закріплення)

різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища дійсності та розумову діяльність людини.
У вузькому значенні документ – це будь-яке офіційне посвідчення, доказ достовірності дії, предмета, поняття.

відповідати таким конкретним вимогам:

видається повноважним органом або особою відповідно до

їхньої компетенції;
документ не повинен суперечити чинному законодавству і директивним указівкам керівних органів;
повинен бути достовірним і відповідати завданням конкретного керівництва, тобто базуватися на фактах і містити конкретні пропозиції або вказівки;
документ повинен відповідати своєму призначенню й укладатися за встановленою формою;
документ має бути бездоганно відредагований та оформлений (порушенням в оформленні вважаються неохайність, нерозбірливість тексту, тонкий, прозорий папір тощо).

мови ділових паперів:

дотримання норм літературної мови взагалі і норм стилю

зокрема;

уніфікація ділової мови;

стислість текстів через використання простих речень, введення мовних кліше, зворотів, абревіатур.

зазначення черговості здійснення (у першу чергу, одночасно, після тощо); врахування таких

елементів, як актуальність фактів та їх своєчасність; послідовність викладення тексту та його частин.

Технічні вимоги:
для укладання будь-якого документа існує відповідний формат паперу: загальновизнаний формат А4 (1,5 інтервали), А5 (1 інтервал);
колір паперу – білий, хоча останнім часом використовуються й різні кольори;
дотримання поля документа (ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм);
дотримання державного стандарту.

загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації та відповідальності виконавців.

У поточній роботі класифікацію документів здійснюють на етапі групування їх справи.
Документи класифікують за такими ознаками: спосіб фіксації інформації: зміст; назва; вид; складність; місце складання; термін виконання; походження; гласність; юридична сила; стадія виготовлення; термін зберігання; рід діяльності та ін.

документів найбільшою мірою виявляється у наявності спільних складників – реквізитів

(від лат. requisitum– необхідне, потрібне) – вихідних, обов’язкових даних документа, відсутність яких позбавляє діловий папір юридичної сили. Кожен документ містить тільки йому властивий набір реквізитів та порядок їх розташування.

використання, формати, розміри берегів, вимоги до побудови конструкційної сітки та

основні реквізити (ДСТУ 2732-04).

Бланк документа (офіційного) – це стандартний аркуш паперу з відтвореною на ньому постійною інформацією документа й місцем, залишеним для змінної.

28 червня 1996 р. Із змінами, внесеними Законом України від

8 грудня 2004 р. №2222-IV. Станом на 1 січня 2006 р. – К., 2006.
Артикуца Н.В. Мова права і юридична термінологія: Навчальний посібник.— 2-ге вид., змін, і доп. — К.: Стилос, 2004. — 277 с.
Білецький А.О. Про мову і мовознавство. – К.: АртЕк, 1996. – 224с.
Гладіна Г.І., Сеніна В.К. Питання мовленнєвої культури та стилістика. – К., 1997.
Красницька А.В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування: Посібник. – К.: НАВСУ 2003. – 500с.
Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – Львів: Вежа, 1994. – 240 с.
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови.— К.: Либідь, 1993. – 248 с.
Потебня А.А. Мысль и язык. – Харьков, 1913.
Розенталь Д.Э. Практическая стилистика русского языка. – М., 1965.
Спасов С. Закон и его толкование. – М., 1986.
Ушаков А.А. Очерки советской законодательной стилистики: Учеб. пособие. – Пермь, 1967.
Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. – Дрогобич, 1991. – 86с.
Мамчур І. Функціональні стилі мовлення в аспекті сучасного мовознавства // Мовознавство. – 2002. – №2. – С.32-42.
Ушаков А.А. Содержание и форма в праве и советское правотворчество. – Свердловск, 1970.