Історія розвитку соціології

Лекція № 2
Історія розвитку

соціології

відбулись у Західній Європі у першій третині XIX ст.:
Застосування науки

і наукового підходу для розуміння соціальних явищ, на відміну від релігійного підходу, який переважав до цього.

Заклик вчених і соціальних реформаторів до створення нової науки, котра б вдосконалювала суспільство за допомогою знань об’єктивних законів його розвитку

1.Початок наукової соціології

Огюст Конт

(1798-1857)
1839 р. – вперше вживає термін
«соціологія» у третій книзі
п’ятитомної праці «Курс позитивної
філософії» і висуває завдання вивчати суспільство на наукових засадах.
«Соціологія повинна вивчати природні закони, завдяки яким розвивається суспільство».
Спочатку розробляв «Соціальну фізику», вважаючи, що справжня наука повинна грунтуватись на методиці спостереження і експерименту і бути об’єктивною.

Класики соціологічної думки

на факти, не повинні стати предметом вивчення соціології»
Кожен об’єкт, в

тому числі і соціальна система, має вивчатись як статичний і як динамічний
Соціологія:




Стадії інтелектуального розвитку людства:
Теологічна
Метафізична
Позитивна

уявленнях, оперують поняттями надприродних чинників
На метафізичній стадії люди намагаються

пояснити внутрішню природу явищ, їх першопричини і призначення за допомогою філософських абстракцій та умоглядних конструкцій
На позитивній стадії людина перестає оперувати абстрактними сутностями, відмовляється від з’ясування першопричини явищ і обмежується спостереженням за ними, фіксуванням постійних взаємозв’язків між явищами

методи і додаючи свій власний метод, обумовлений специфікою досліджуваного об’єкта.

Позитивне мислення встановлювалось у такому порядку:
1. Математика (метод пізнання – логіка);
2. Астрономія (логіка і спостереження);
3. Фізика (логіка, спостереження, експеримент);
4. Хімія (логіка, спостереження, експеримент,
класифікація);
5. Біологія (логіка, спостереження, експеримент,
класифікація, порівняння);
6. Соціологія (логіка, спостереження, експеримент,
класифікація, порівняння та історичний метод).

групами обумовлена рівнем інтелектуального розвитку
«Соціологія

повинна протиставити теоріям революцій соціологічну теорію, яка дозволяє проводити зміни в суспільстві еволюційним шляхом, з урахуванням інтересів усіх суспільних груп»
Внесок Огюста Конта у розвиток
соціологічної науки:
вперше обгрунтував необхідність і важливість соціології як наукової дисципліни;
обгрунтував ідею про існування соціальної реальності, яка є автономною щодо індивідуального існування людей;
Висунув ідею про те, що структура і розвиток суспільства підпорядковані дії певних законів, які варто вивчати і будувати на їх основі соціальну практику

публікує свою першу працю
«Соціальна статистика. (Систематичний
виклад моральних проблем

сучасного
суспільства та їх взаємозв’язок)».
Засновник органічної школи в соціології.
1877 р. – виходить фундаментальна праця «Основи соціології» у якій вчений проводить аналогію між біологічною і соціальною еволюцією:
Суспільство як біологічний організм протягом тривалого періоду свого існування росте і збільшується в об’ємі
У процесі зростання суспільства його структура ускладнюється так само, як ускладнюється структура організму в процесі біологічної еволюції

і взаємодії частин цілого
Принципова відмінність суспільства від біологічного організму заключається

в тому, що в живому організмі всі елементи існують заради цілого, а в суспільстві – навпаки.
Автор соціального дарвінізму (уряд не повинен втручатись у суспільні процеси, що відбуваються природним чином; благодійність – приватна справа)
Поділяв суспільство на військове та індустріальне.

системи й еволюційному прогресові.
1891 р. - праця «Від свободи до

рабства», в якій вчений виразив свою думку щодо соціалізму. «Соціалізму уникнути не вдасться, але він буде найбільшим нещастям, яке будь-коли переживав світ, оскільки завершиться найрізкішою формою деспотизму».

теорії соціального конфлікту
Підтримував революційний шлях
реформування суспільства. «Нормальний
соціальний розвиток

– це постійний розрив
з минулим, революційні перетворення і
«стрибки»».
Вважав, що суперечності капіталізму викликані класовим антагонізмом
Висунув нову теорію классового поділу суспільства, згідно до якої його можно поділити на два головних класи: експлуататорів (власників засобів виробництва) і експлуатованих (тих, хто не має такої власності).

економічних суперечностей у межах кожної з формацій, а суперечності вирішувались

внаслідок класової боротьби пригнобленого класу проти експлуататорів.
Вважав, що політичні ідеологи, право, релігія, освіта і уряд становлять надбудову суспільства.
Економічний базис (спосіб виробництва матеріальних благ і класова структура суспільства) має вирішальний вплив на формування всіх суспільних інститутів
«Буття визначає свідомість»

школи
Поклав в основу свого вчення концепцію
соціологізму (Суспільство становить
особливу надіндивідуальну

реальність,
яка поєднує людей в єдине ціле і встановлює між ними солідарність особливого роду, а тому відмінна від звичайної механічної суми індивідів
Колективна свідомість – підпорядкування певним правилам і нормам всередині об’єднаної групи людей.
Соціальні факти – соціальні явища, породжені колективними діями індивідів.

суспільства принципово
відмінними від законів природи. Поділяв
наукове знання на

природознавство і
гуманітарне знання (наука про культуру).
Соціологія на його думку має запозичувати
причинно-наслідкове пояснення дійсності і дотримання точних фактів у природничих дисциплін, а у гуманітарних – метод розуміння і віднесення до цінностей.
Розуміння – вживання у внутрішній світ індивідів, розуміння їх думок і переживань.
Особистість – як основа соціологічного аналізу
Ключовий метод досліджень – віднесення до цінностей

– ідеальні типи (абстрактні схеми соціальної дійсності, які містять найбільш

істотні типові риси соціальної дійсності і можуть служити для порівняння із соціальною реальністю)
Соціальні дії індивідів – дії, які співвідносять з діями інших осіб і орієнтовані на них. Вебер виділив чотири види соціальної дії:

сумісних поглядів на певні явища і процеси; спосіб їх розуміння

і трактування; головна ідея певної теорії.
Парадигма (за Томасом Куном) – сукупність переконань, цінностей і методів, які визнаються певним науковим співтовариством
Парадигма в соціології – це певний ціннісно-нормативний підхід, що визначає кут зору на відстеження, аналіз і узагальнення соціальних явищ та процесів.
Теорії макрорівняння (макросоціологія) вивчають великі соціальні системи, їх внутрішні структури і взаємини між структурними елементами

Сучасні соціологічні теорії

Основні
праці: «Структура соціальної дії» (1937),
«Соціальна система» (1951), «До

загальної теорії
дії» (1951)
Реальність, не зважаючи на свою неосяжність,
організована логічно і раціонально, має системний
характер
Суспільство як система має відповідати чотирьом
вимогам схеми АGIL





Культура – упорядкована система символів, що визначають поведінку індивідів і груп та забезпечує систему моральних норм і правил.

Роберт Мертон.







Розмежування функцій дозволяє зрозуміти стандарти соціальної поведінки, що

здаються ірраціональними
Дисфункції – негативні дії, які загрожують цілісності суспільства
Суперечності у суспільстві можна подолати шляхом зміни соціальної структури і запровадження нових організацій

соціальних класів. Сучасні теоретики (Ральф Дарендорф, Чарльз Райт Міллз, Льюїс

Козер) звертають увагу на расові, релігійні, етнічні та інші конфлікти.
Цінність конфліктів в тому, що вони запобігають заціпенінню соціальної системи, відкривають дорогу інноваціям (Льюїс Козер)
Суспільство – динамічне утворення, всі елементи якого перебувають у стані боротьби
Суспільства відрізняються не конфліктами, а ставленням влади до них
Конфліктна модель суспільства, запропонована Ральфом Дарендорфом відображає динамічність змін суспільства, що означають конфлікти нового зі старим, а отже конфлікти всюдисущі.

поведінку, взаємодії у малих соціальних групах.
Символічний

інтеракціонізм
Засновник – Джордж Герберт Мід (1863-1931)
Інтеракція (взаємодія) є головною у суспільному процесі, а все інше є похідним від взаємодії індивідів.
Інтеракція відбувається за допомогою символів – мови, жестів, письма, знаків
1969 р. – праця Герберта Блума «Символічний інтеракціонізм: перспективи і метод». Збір основних постулатів
Особистість визначає напрямок інтеракції
Людська діяльність здійснюється щодо об’єктів на підставі тих значень, якими люди їх наділяють

Гарфінкель
Етнометодологія – сукупність наукових прийомів і методів пізнання суспільства
Суспільні значення

на кшталт цінностей, вірувань і норм не є незмінними елементами соціального оточення індивида
Комунікація між людьми несе істотну інформацію. Важливо не те, що сказано, а як і в якому контексті це сказано.
Соціокультурна реальність – потік унікальних ситуацій, які виникають в процесу комунікацій. Людина долає цю унікальність, уніфікує і класифікує її. Люди будують соціальну реальність.
Соціальна дійсність розпадається на численний набір різних ситуацій і подій
Предмет вивчення етнометодології – прийняті на віру правила, які регулюють взаємини між людьми і визначають поведінку у певних життєвих ситуаціях